У 313 році святий імператор Костянтин видав едикт, згідно з яким християнам дозволялася свобода віросповідання, та в правах вони прирівнювалися до язичників. Але його співправитель Лікіній був переконаним язичником й у своїй частині імперії вирішив викорінити християнство, яке набуло там значного розповсюдження. Лікіній готувався до війни проти Костянтина та, боячись зради, вирішив очистити від християн військо.
В той час у вірменському місті Севастії одним із військовоначальників був Агриколай, ревний прихильник язичництва. Під його проводом була дружина з сорока каппадокійців, хоробрих воїнів, які вийшли переможцями з багатьох боїв. Всі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву язичницьким богам, Агриколай ув'язнив їх. Вночі до них з'явився Господь та промовив: "Ті хто витримає до кінця, буде врятований".
Наступного ранку воїнів привели до Агриколая, який запропонував їм зректися Христа та отримати прихильність імператора. Отримавши відмову воїни знову були відправлені до в'язниці.
За сім днів до Севатії прибув імператорський чиновник Лісій та влаштував суд над воїнами. Їх присудили до побиття каменями. Проте, всі камені летіли мимо цілі.
Тоді святих воїнів роздягли, повели до озера та поставили під вартою на кризі на всю ніч. Аби зломити волю мучеників неподалік на березі розтопили лазню. О першій ночі, коли холод став нестерпним, один з воїнів не витримав і бігом кинувся до лазні. Але тільки-но переступив поріг, упав мертвим.
О третій ночі раптово сталося світло, крига розтанула, і вода в озері стала теплою. В'язнична варта в той час спала, крім одного на ім'я Аглаїй. Подивившись на озеро, він побачив над головою кожного мученика світлий вінець. Аглаїй нарахував 39 вінців та зрозумів, що воїн, який втік, був позбавлений вінця. Тоді Аглаїй розбудив інших вартових, скинув з себе одяг та сказав: "Я теж християнин!" - і приєднався до мучеників.
На ранок варта з подивом побачила, що мученики живі, а їхній вартовий Аглаїй разом із ними прославляє Христа. Тоді всіх воїнів вивели з води та стратили. Тіла святих спалили, а кістки були вкинуті у воду, аби християни не зібрали їх.
Через три дні мученики явились уві сні блаженному Петру, Севастійському єпископу, та наказали поховати їхні рештки. Єпископ разом із кількома своїми учнями вночі зібрав останки славних мучеників та з честю поховав їх.
Живим прикладом свої страждань та подвигу мучеництва Святі проповідують нам ту істину, що християни не повинні боятися смерті – вони повністю вільні від страху смерті, оскільки глибоко впевненні, що смерть – не кінець їхнього існування.
Тож будемо прагнути стати істинними християнами на ділі, своїм життям, любов'ю до Бога та ближніх доводячи, що ми справжні учні Христові.
Сергій Чаплигін,
