Що цікаво: на думку цього святого абата і Вчителя Церкви з ХІІ століття, кожний ступінь пихи може стати ступенем смирення.
Яким саме чином?
Усі знають давній вислів: «цікавість — перша сходинка до пекла». Однак мало хто знає, що ця приказка має зв’язок із першим містичним трактатом св. Бернарда з Клерво. Цей монах-цистерціанець у 1124 році написав «Книгу про ступені покори і пихи». Першим ступенем там є саме цікавість.
Назвімо їх усі.
1. Цікавість.
Тут ідеться про непотрібне вникання у справи ближніх, непотрібне — тобто таке, що не є ні звертанням про допомогу, ні її наданням.
2. Легковажність.
Вона полягає в легкому переході від заздрості до радості від своєї вигаданої вищості. Заздрість з’являється тоді, коли гордовита людина бачить когось кращого від себе. А радість — коли грішник зауважує когось гіршого від себе.
3. Неналежна веселість.
Неналежна, тому що виникає зі звертання уваги на свої гадані переваги, з чим поєднується невизнання заслуг іншого. Про людину, в якій панує така веселість, св. Бернард пише, що вона «швидка на жарти, схильна й поспішна у сміху».
4. Чванливість.
Її можна розпізнати у багатомовності. Якщо хтось чванькуватий, то — за думкою св. Бернарда — така людина «жадає і прагне слухачів, перед якими могла би похвалитися…, на яких могла би вилити те, що відчуває, аби довідалися про її велич».
5. Відосібнення.
Згадане відосібнення це просто лінощі «у виконанні суспільних обов’язків», зате велика ревність у виконанні всього, що вирізняє пихату людину від членів її групи.
6. Зарозумілість.
Зарозумілість це віра в те, що ти досконаліший за інших.
7. Зухвалість.
Людина, що відзначається зухвалістю, «на зібраннях сідає на перші місця, в нарадах перша забирає голос».
8. Захист гріхів.
Способи цього захисту вельми різноманітні, наприклад, ствердження «я цього не робив».
9. Брехливе визнавання гріхів.
З’являється тоді, коли заперечення всім відомих учинків нічого не дасть. Тоді, на думку гордовитої людини, краще удавано зізнатися у провині. Люди, які так чинять, «змінюють свою провину, збільшують її так сильно, що всі ставлені їм докори виглядають недостовірно… Коли ж провина така очевидна, що жодним чином приховати її неможливо, вони вдають сокрушення в голосі, хоч не мають його в душі».
10. Бунт.
Тут ідеться про бунт проти настоятеля. Настоятелем, про якого мова, є абат або наставник монастиря. Однак це може бути й у випадку дитини, що бунтує, або начальника на роботі. Наслідки бунту: полишення цієї спільноти, наприклад, сім’ї, та свобода грішити, що слідує за цим.
11. Свобода грішити.
Через неї людина — вже не боячись настоятелів (наприклад, батьків) і не соромлячись інших членів спільноти (наприклад, родичів) «зі ще більшою розгнузданістю, що підживлюється сваволею, вдовольняє свої жадання». На цьому рівні пихи людина, однак, ще не втратила страх Божий, і тому гріхи скоює «не без певного вагання».
12. Гріховна залежність.
Якщо, однак, проступки грішника не зустрінуть кари Божої, то тоді такий нещасний шукає нових задоволень: «а вони заводять його щоразу далі. Розбурхується пожадання, розум впадає у стан сплячки, а залежність стискає лещата». Через гріховну залежність людина «втрачає розум» і бездумно прямує до смерті. Тобто до вічного засудження у пеклі. Тоді також, немов навіжена, вона заявляє: «Бога немає!»
За того, хто перебуває на якомусь ступені пихи, св. Бернард пропонує молитися. Аби, коли ця людина опам’ятається, вона опинилася на відповідному ступені смирення. За Бернардом, кожний ступінь пихи може стати ступенем смирення. Так буде тоді, коли, наприклад, замість піддаватися гріховній залежності, людина її в собі розпізнає і стане з нею боротися.
В такому разі 12-й ступінь пихи стане 1‑м ступенем смирення. Відповідно, 11 буде другим, 10 — третім, і так далі.
Джерело: http://credo.pro
