Коли в листопаді 2004 року колона з тисячі студентів у помаранчевих шарфах і пов'язках наближалася до адмінкорпусу Прикарпатського університету, погрожуючи винести з кабінету «вічного ректора» й «динозавра кучмівської епохи» Віталія Кононенка, здавалося, що в альма-матер входить сама надія - на зміни, на відкритість, на студентське самоврядування, на якісну освіту без самодурства і хабарів. Революційна хвиля винесла на високу ректорську посаду Богдана Остафійчука, професора-фізика з довгим помаранчевим шарфом, але, як згодом виявилося, з короткою пам'яттю. Та хвиля, на жаль, багато всякого винесла...
Пересвідчитися, що зміна керівництва університету сім років тому означала зовсім не прихід нової епохи, а звичну вітчизняну ротацію шила на мило, можна було минулого четверга. Того дня вчена рада ПНУ зібралася для «роботи над помилками»: в університеті щойно закінчилася десятиденна комплексна перевірка. За дорученням Міносвіти, десант з півтора десятка науковців з інших вишів і функціонерів міністерства вивчали й аналізували роботу інститутів, факультетів і кафедр ПНУ. Результатом перевірки став акт з переліком виявлених порушень, з яким ректорат начебто й збирався ознайомити вчену раду. «Ну є акт, тепер цей акт треба розглянути», - пояснив, як міг, Богдан Остафійчук причину зібрання. А тут така халепа - на раду прийшли журналісти. Здавалося б, ректору тільки б порадіти: обіцяні ним на початку каденції принципи відкритості й прозорості роботи просто тут і тепер втілюються в життя...
«Це засідання не є концерт..., а є розбірка наша, наших питань внутрішніх, і тому я вважаю, що не треба це робити, щоб не крутили по телебаченнях всюди, розумієте, показували в своєму світлі», - звернувся ректор до поважної ради, помітивши камеру власкора каналу "ЗІК" Руслана Коцаби. І рада його зрозуміла. В єдиному пориві сивочолі професори й догідливі доценти зривалися на рівні з палкими закликами - прогнати, "видалити", не виносити сміття з хати, не чіпати нашої великої університетської родини... Спроби журналіста нагадати високоосвіченому панству, що їхні родини - у них вдома, а університет - це державний заклад, що утримується держбюджетом та ще грошима тисяч студентів-платників, успіху не мала. Ректор оголосив перерву - допоки журналіст не вийде. Зрештою, фарс затягувався, і Руслан Коцаба таки пішов. Журналістку «Галицького кореспондента» Марію Гаврилюк збуджені боротьбою з впертим телевізійником вчені засікли не одразу. Так-от.
У вступній промові Остафійчука - якщо так можна назвати на диво незв'язний, як на члена-кореспондента НАНУ, потік мовлення - можна було виокремити дві основні тези.
Перша: перевірка - невипадкова, це диверсія ворожих сил проти нього та їхньої великої родини з метою «очорнити університет». «Я не вмішувався і навіть ніколи не заходив там, до цієї комісії. Кажу, працюйте, а вони всі отримали команду «фас!» і боялися чаю випити, а про каву навіть нема мови!» - нагнітав ректор, не помічаючи комічності своїх претензій.
Теза друга: «але все пройшло», «не найшли і не могли найти», бо «в такого сильного колективу не можна нічо найти», а в самого ректора, як не зовсім скромно нагадав Остафійчук, днями он сам Михайло Васильович (Вишиванюк, голова ОДА - «ГК») на нараді вчитися працювати наказав - «привселюдно»!...
Втім, акт перевірки засвідчив радше протилежне. Це ще й при тому, що проректор Володимир Чобанюк, ймовірно, зачитав не увесь текст. Список порушень - різної ваги - довгий: від неакредитованих спеціальностей, плутанини й неточностей в навчальних планах до «відхилень у логічній схемі викладання дисциплін». Від порушень при оцінюванні знань студентів до зловживань у кадровій політиці.
Так, комісія виявила майже 200 випадків прийому на роботу без передбаченого законом конкурсу, на посади потрапляли люди без наукових звань - достатньо благословення ректора? - десятки працівників не підвищували кваліфікацію за останніх 5 років. Впала кількість науково-дослідних робіт... «Викладене свідчить про суттєві прорахунки у роботі з підбору і розстановки кадрового розкладу», - узагальнюється в акті. Якщо це не суспільно значуща інформація, то що? Невже це не варто знати батькам, які сплачують шалені гроші за навчання своїх дітей? Абітурієнтам, які ще визначаються, куди вступати? Усій громаді, зрештою, яка могла б тверезіше оцінити рівень управління закладом, що претендує на звання храму науки і культури, й повернути його керівництво до тями?
...І раптом на другій годині засідання монолог Чобанюка перервали істеричні вигуки - «Ще один! Ще один журналіст!» Якісь пильні жіночки з безперечними науковими доробками нарешті вирахували чужого на родинній розбірці. Нашу журналістку вивів із залу особисто директор Інституту туризму Володимир Великочий. Він, до речі, вважається, просунутим і перспективним. Куди просунутим?
«Світ складний, не простий», - глибокодумно зітхнув Остафійчук у своїй промові. А то! Кому ж, як не без п'яти хвилин академіку це знати. Тільки ж навіщо так вперто і наполегливо цей складний світ ще більше ускладнювати безглуздими вчинками? Така впертість у парі зі священною впевненістю у власній правоті давно має свою назву. Слово не зовсім для друку, але ввічливих синонімів не має - мудак. Не бути мудаком - одне з простих і надійних правил нормального співжиття гомо сапієнсів у соціальних групах. Це не так і складно - досить визнати свої помилки і припинити їх повторювати. Оприлюднити звіт, наприклад. Не ховатися від людей, за кошт яких живеш. Тож сподіваємося, що з наступної вченої ради нікого не виганятимуть. І тисячі, десятки тисяч прикарпатців зможуть щиро порадіти за успіхи університету, якому довірили дітей, чи перейнятися його клопотами. А там, гляди, може, й надія, майже втрачена, повернеться.
Андрій СОВА,
Попередні матеріали по темі:
Ректоріада-2 або Присмерки невдалого царювання
Фактом ЦЕНЗУРИ в Прикарпатському унверситеті зацікавився телеканал ТВі
ЦЕНЗУРА по-університетськи у Франківську (додано відео)
Ректоріада
