Олеся Бузину я вперше прочитала десь о 17 років — і ніколи більше не поверталася до цієї “творчості”. Хоча віддала належне його наполегливості й тотально наближеному до дійсності вмінню видавати бажане за справжнє. Лисий симпатичний дядько, власне, завдяки отаким своїм “працям” став відомим.
Всі ефіри, всі шпальти , всі блоги нарікають на весну, яка все не настає, але тільки у питаннях зникнення асфальту... На минулому тиждні піднімав питання про замерзаючих голодних лелек. Не я один.
