Чи належимо, насправді, ми самі собі? І що таке, в нашому розумінні, особиста свобода? Саме на ці два запитання ми спробуємо пошукати відповіді.
З першого дня своє появи на світ, людина народжується вільною і незалежною, принаймні. так прийнято вважати, однак, в світлі процесу суспільного розвитку, ми можемо спостерігати постійну залежність від ряду факторів. Змінюються історичні епохи, а залежність залишається: видозмінюючись у зростаючій прогресії. Кожного дня, з розвитком цивілізації, бажання управляти і підкорювати свободи одних, іншими – постійно зростає.
В чому ж полягає суть свобод: можливість вільнодумства, свобода дій, права вибору і фінансова незалежність? Чи є ми, насправді, носіями таких прав? Змушений констатувати, що ні! З давніх-давен, принцип побудови будь-якої держави, базувався на процесі підкорення пануючої меншості над поневоленою більшістю.
На превеликий жаль, такі тенденції збережені і в сьогоденні. З раннього дитинства, ми не належимо собі: «зв’язані по руках і ногах» обов’язковими система загальної освіти, ми свідомо заведені у відповідні і чітко визначені рамки особистого розвитку. Зауважте, ніхто не ставить собі за мету навчити нас, як бути вільними і як, насправді, виглядає школа життя. Усі ми виростаємо в призмі виховання наших батьків, які і є плодом колонізуючої системи. Насправді, все дуже просто: керуючій меншості потрібна підконтрольна більшість. Блага життя мають високу ціну і за неї повинен хтось платити. Керуюча меншість називає такий поділ рівновагою. Але, хто їм надав право приймати такі рішення? Хто нас, ще в утробі матері, позбавив свобод?
Так, ми живемо, як в «матриці». Ми маємо право на освіту, ми думаємо, що має право на вільну думку і саме основне: ми наділені правом волевиявлення, яке створює у свідомості ілюзію, що ти – керуєш життям. Але все це мізерна плата за те, чого нас, в дійсності, позбавлено. Не даремно кажуть, якщо хочеш розібратися в тій чи іншій ситуації, спробуй вийти за її межі і поглянути на все, що відбувається, з боку. Саме завдяки такому прийому, стає чітко зрозуміло, що ми не належимо собі. Ми існуємо в чіткій системі обмежень, яка підтримує лишень наше існування і життєдіяльність, лишень для того, щоб не втратити, в особі нас, людський, виробничий і фінансовий ресурс.
Меншість завжди винищувала «інакомислячих», бо вони завжди повставали прямою загрозою для знищення їхньої рівноваги. Освіта, робота, народження, смерть – це все замкнутий цикл нашого з Вами поневолення. Ви запитаєте мене: «А чи дійсно це так?». Тоді і я Вам задам запитання: «Як за часто Ви займаєтесь тою справою, яка Вам подобається, чи може, Ваш дохід постійно перед Вами відкриває свободу дій? А може, Ви є повністю вільні і з понеділка по неділю живете лишень за власною волею?». Мабуть, що ні. Осі Вам і відповідь на запитання: «Кому ми належимо?». Ми належимо усім. Але не собі. Наша покірність вигідна. Але не нам. І те, що ми живемо у ХХІ столітті, ще далеко не означає те, що ми не раби. Ми раби, кріпаки, поневолені, але більш якісного і осучасненого рівня. Більшість з нас, а це 90% - ходить на роботу.
Не випадково, термін страхування походить від слова страх (комусь вигідно нас тримати в страху), а термін робота, походить від слова – раб. Невже Ви вірите в те, що нас приймають на роботу для нашого блага? Звісно ж, що ні. Нас використовують, як ресурс: більшість свого особистого і життєвого часу ми проводимо саме там. Але що ми отримуємо взамін. Нам платять гроші, але чи дають вони Вам можливість розбагатіти, чи стати фінансово незалежним? Допускаю, що ні. Більше того, наша «керуюча меншість» створила усі можливі умови, щоб відсутність роботи – повністю унеможливлювала наше життя. Отже - це залежність, отже – це рабство. І в котре, переконуюсь, що всі думки і рішення приймають за нас. Переконаний, що Ви досить часто задавались запитанням: «Чому я нещасливий(а)?». Відповідь проста – ми не живемо власним життя і здебільшого робимо щось не через те, що ми любимо, а через те, що повинні. Хіба від цього можна бути щасливим?
Постає логічне запитання, а які ж тоді цінності можуть бути в такому житті і чи є вихід з даної ситуації? Не хочу видатись циніком, але у нашому житті цінність мають лишень дві речі: здоров’я і гроші (влада). Лишень той, хто володіє цим двома китами і стоїть на третьому, тобто знає «правду», може змінити щось в своєму житті. Цей крок – це виклик системі. Нас давно вже зробили слабкими: розділили релігіями, обмежують мовами, тримають в постійному страху «чогось». Виклик системі – це шлях боротьби! Більшість з нас програє. Однак, бажання свободи і особистої волі, ми і наші нащадки, завжди будемо відчувати в своїх серцях.
Бог створив людину вільною, він навіть наділив її свободою від себе особисто. Тоді чому, ми повинні дозволяти відбирати у нас свій дар? Свобода душі, воля вибору, власні бажання дій – саме це робить нас щасливими. Не згоджуйтесь на менше – відстоюйте своє!
