Так вважає Мирослава Третяк. Вона з 1989 року працює у школі №3 м. Івано-Франківськ на посаді техпрацівника. Життя склалося нелегко. Виховувала сама трьох дітей. Чоловік помер, коли їй було 27 років...

Багато митців виступають у пресі з колонками, де ганять, висміюють, аналізують дії керівництва держави. Це гарно, відчайдушно, патріотично. Але прикол в тому, що їм за колонки платять...

Є у церкві така процедура, яка носить назву «писати на службу». Вона полягає в тому, що десь у кутку стоїть столик, а на ньому зошит і скринька.

Шевченківські дні. Все нормально, і я не те щоби проти. Але трохи втомлює, коли одне і теж. Навіть якщо приємно. Любити Україну треба, але не час від часу і не регулярно.

Географія закінчується там, де починається метафізика, і від цього нікуди не дітися, коли починаєш говорити про Карпати. Таку спробу зробили івано-франківські краєзнавці і письменники – автори і упорядники книги «Метафізика Карпат». 

Недавно стало звісно, що відома політична діячка Ганна Герман презентувала художню книжку «Червона Атлантида». Коли політики вдаються до подібних кроків, є двояка реакція...

Василь Кожелянко приходить до читача новим романом «Ефіопська січ». «Новим» у тому сенсі, що досі у повному обсязі окремою книгою він не виходив. А нині це сталося у івано-франківському видавництві «Лілея-НВ». І приніс туди свій рукопис сам автор ще, як був живим...

У  вікна  торкоче  холодний  осінній  дощ.  Зухвалий  вітерець  метляє  опалим  листям.  Дерева гарцюють у сакраментальному танчику, а ми, учні середньої школи, сидимо за своїми партами, як скаменілі, й очікуємо дзвінка, бо знаємо, що зараз має бути виховна година і що веде її наш класний керівник Тамара  Пилипівна.

У двокімнатній квартирі на другому поверсі совкового монстра з облупленими балконами по вулиці Чорновола мешкає двійко похилих, зв’язаних шлюбними путами, суспільним становищем і взаємною ненавистю.

Сьогодні мені повернули з десяток позичених книг. Це було дуже трепетне і хвилююче повернення.

Читаю книгу Степана Процюка «Руйнування ляльки». Один з перших висновків: цей роман є лише одежею для вищої Ідеї.

У сучасних умовах слово стало брудом. Можливо, так було завше, але ми живемо саме у сучасних у мовах, що є підставою для подібних висновків. Нині мова стала матеріалом для виконання певних механічних функцій, позбавивши будь-якої сакральності. Можна згадати сотні телепрограм і серіалів, які перетворюють людину на унітаз, куди зливають всілякий словесний непотріб. Але, здається найбільшої вершини у даній царині сягнули Інтернет-коментатори.

Московський патріарх служить у київській церкві

Голосом диктатора закликає любити владу

Каже що краще бути вірним і вмерти

Ніж тусуватись на барикадах....

У представників влади, політичних партій та громадських організацій є традиція відслідковувати всі більш-менш актуальні свята і річниці, а відтак проводити веселі театралізовані флеш-моби. Останні полягають у прогулянках містом з прапорами нашої Неньки («для годиться» і, якщо ніхто не забуде) та, звісно, рекламними полотнищами своєї організації.

Я серйозно вважаю, що найліпший стан людського тіла – це голий скелет. Найкрасивіша жінка вимушена перетворитись на зморщену бабцю з рідким волоссям, слинявими вустами, беззубим ротом і нетриманням сечі. Вона може розростися до неймовірних розмірів, або зсохнутися на сушеницю. Вона може бути нормальною, а все ж не ідеальною. І лише голому скелетові...

Василь встав з самого ранку, розпалив ватру в печі і взявся готувати Вечерю. З самого ранку – бо Надвечір’я.