Медичний працівник тримає вакцину Oxford/AstraZeneca у вакцинаційному центрі в Баррі, штат Уельс. Фотографія: Метью Горвуд/Getty Images
В природі людини виявляти закономірності в даних. Але нам слід бути обережними щодо пошуку причинно-наслідкових зв’язків там, де їх взагалі не існує.
Повідомлення про те, що у людей утворюються тромби незабаром після прийому вакцини Oxford/AstraZeneca, стали джерелом тривоги серед європейських лідерів.
Після повідомлення про смерть та три госпіталізації в Норвегії, які виявили серйозне згортання крові у дорослих, які отримали вакцину, Ірландія тимчасово призупинила кампанію з вакцинації.
Деякі занепокоєння щодо нової вакцини зрозумілі, і слід враховувати будь-які реакції. Але в нинішніх обставинах нам потрібно думати та протистояти встановленню причинно-наслідкових зв’язків між подіями, коли таких не може бути.
Як підкреслив заступник головного лікаря Ірландії Ронан Глінн, немає жодних доказів того, що ця вакцина викликає утворення тромбів. Це загальнолюдська тенденція приписувати причинний ефект між різними подіями, навіть коли такого немає: миємо машину, а наступного дня птах полегшує себе на весь капот. Типово.
Або, що серйозніше, у когось діагностують аутизм після отримання вакцини MMR, тож люди припускають причинно-наслідковий зв’язок - навіть коли його немає. І зараз люди скаржаться на тромби після вакцинації, що викликає занепокоєння щодо того, чи не вакцина є причиною утворення тромбів.
Назвемо це вдачею, випадковістю чи долею - важко визначитися. Отже, коли Європейське агентство з лікарських засобів заявляє, що відбулося 30 «тромбоемболічних подій» після приблизно 5 мільйонів щеплень, найважливіше питання, яке потрібно поставити: скільки їх слід очікувати у звичайному режимі?
Тромбози глибоких вен (ТГВ) трапляються приблизно в однієї людини на 1000 щороку, і, можливо, більше у людей старшого віку, яким роблять щеплення. Працюючи на основі цих цифр, з 5 мільйонів людей, які отримують щеплення, ми очікували б значно більше ніж 5000 ТГВ на рік, або принаймні 100 щотижня. Тож зовсім не дивно, що у звіті йдеться про 30 випадків.
Було б набагато простіше, якби у нас була група людей, точно таких, як щеплених, але яких не щепили. Це допомогло б нам визначити, скільки серйозних наслідків нам слід очікувати.
На щастя, у нас є така група. У ході випробувань, які призвели до затвердження вакцин у Великобританії, розподіляли добровольців для отримання або активної вакцини, або ін’єкції плацебо.
Потім усі повідомляли про будь-яку шкоду, яку вони зазнали, але, що найважливіше, ніхто не знав, чи отримував він вакцину чи плацебо.
Порівнюючи кількість звітів з обох груп, ми можемо побачити, скільки насправді було «реакцій» на активні інгредієнти та скільки скарг пов’язано з процесом вакцинації.
Про якісь небажані явища повідомляли 38% тих, хто отримував вакцину, але, що дивно, 28% тих, хто отримував плацебо, також повідомляли про побічний ефект.
Це свідчить про те, що сам процес вакцинації завдає близько двох третин усієї зареєстрованої шкоди.
З понад 24 000 учасників менш як 1% повідомили про серйозні побічні явища, і з них 168 людей отримали плацебо. Тож не було доказів підвищеного ризику від прийому вакцини AstraZeneca. Випробування Pfizer мали подібні результати з легшими або помірними побічними явищами у групі вакцин, але майже однаковою кількістю серйозних наслідків.
Випробування є короткими та порівняно невеликими, і, як правило, включають здорових людей, тому нам потрібно збирати реальні дані, коли вакцини розповсюджуються.
У Великобританії про побічні реакції повідомляють за допомогою системи “жовтих карток”, яка бере свій початок з тих часів, коли лікарі заповнювали жовті картки, щоб повідомляти про побічні ефекти.
До 28 лютого зареєстрували близько 54 000 жовтих карток для вакцини Oxford/AstraZeneca з приблизно 10 мільйонів щеплень (вакцина Pfizer має трохи нижчий показник).
Отже, для обох вакцин загальний показник звітності становить приблизно три-шість звітів на 1 000 доз.
Це означає, що у випробуваннях повідомляється про набагато більшу кількість побічних ефектів, ніж за допомогою системи жовтих карток (звичайно, одним із факторів у цьому недооцінюванні може бути вебсайт жовтої картки, який, як видається, призначений для медичних працівників, а не для пацієнтів, які відчувають побічні ефекти).
Переважна більша кількість побічних ефектів, про яку повідомляється за допомогою системи жовтих карток та при рандомізованих дослідженнях, - це повідомлення про прямі реакції на щеплення, таке як біль у руках, або подальші загальні грипоподібні форми головного болю, лихоманки, інші, які стихають за декілька днів. Найбільш серйозною проблемою є анафілактичні реакції, зумовлені тим, щоб не вводити нікому, у кого раніше були алергічні реакції на попередні введення вакцини, чи її інгредієнти.
Наразі ці вакцини показали себе надзвичайно безпечними. Можливо, дивно, що ми не чули більше історій негативних наслідків. Цілком може статися якась надзвичайно рідкісна подія, яку спричиняють вакцини проти Covid-19, але про це поки немає даних. Ми можемо просто сподіватися, що це повідомлення потрапить до тих, хто все ще вагається через розповсюджену дезінформацію про передбачувану шкоду вакцин та безкорисні коментарі деяких європейських політиків.
Чи зможемо ми колись протистояти бажанням знайти причинно-наслідкові зв’язки між різними подіями? Одним зі способів зробити це було б просування наукового методу та забезпечення розуміння всім цього основного принципу.
Перевірка гіпотези допомагає нам зрозуміти, які припущення є правильними, а які ні. Таким чином, рандомізовані дослідження довели ефективність деяких методів лікування коронавірусу та врятували величезну кількість життів, а також показали нам, що деякі надмірні твердження щодо лікування, такі як гідроксихлорохін та реконвалесцентна плазма, були неправильними.
Але я не думаю, що ми коли-небудь зможемо повністю раціоналізувати себе з основного і часто творчого потягу знаходити закономірності навіть там, де їх немає. Можливо, ми можемо просто сподіватися на якесь базове смирення, перш ніж стверджувати, що знаємо, чому щось сталося.
Девід Шпігельгалтер - голова Вінтонського центру з питань ризику та доказів у Кембриджі
за матеріалами The Guardian
