Спроби створити музей у Долині виникали ще з кінця 60-х років. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла рішення про створення музею в місті.
Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою краєзнавчого музею "Бойківщина" Тетяни і Омеляна Антоновичів Ксенею Циганюк.
Чи пам’ятаєте ви своє перше знайомство з музеєм? Які спогади про музеї залишилися з вашого дитинства?
Я насправді не пригадую відвідування музею у дитинстві, але це було обов'язковим атрибутом колись. Більше пам'ятаю відвідування музею вже у свідомому студентському віці, коли в нас був предмет "Історія релігієзнавства". Я вчилася біля Львова, нас відвели у музей "Історії релігієзнавства". Музей мене надзвичайно вразив.
Тепер це мій улюблений музей у Львові. Я завжди, коли приїжджаю, його відвідую. І це вже десятки разів, проте завжди надихаюче. Музей мені дуже подобається.
Щодо нашого музею, на той час я працювала у Львові і так сталося, що захотіла залишитися вдома, тому шукала роботу тут, в Долині, і звернулася в музей "Бойківщина" Тетяни і Омеляна Антоновичів. І, власне, так почалася моя робота в краєзнавчому музеї у 2011 році.
Розкажіть історію створення краєзнавчого музею «Бойківщина».
Про музей тривалий час багато говорили. І, власне, у кінці грудня 1997 року Долинська районна рада таки його створила. Він не мав свого приміщення, розміщувався в будинку «Просвіти». Очолити музей запросили художника, який на той час заснував уже в Болехові художню школу і був співзасновником художньої школи в Долині. І, до речі, єдиний, хто на той час, мені здається, мав і спеціальну музейну освіту, тому що закінчив Ленінградський вищий художньо-технічний інститут.
Це був Олексій Фрищин, він очолив музей. На той час була невеличка горстка працівників, буквально троє: він - директор, прибиральник і бухгалтер. Ці люди своїми силами здійснювали експедиції, друкували заклики в газетах, щоб небайдужі приносили старожитності, оскільки є така дуже важлива місія створити музей та зберегти ці речі для нащадків.
Впродовж кількох років з цією метою вони їздили по селах, і зараз речі, які тоді вдалося зібрати, практично стали основою нашої постійної експозиції - це такий кістяк - дві тисячі експонатів.
І зрештою, коли до нас приїхав Омелян Антонович - меценат, громадський та політичний діяч, до речі, 110-річчя, якого ми відзначали 6 лютого 2024 року. І він завітав до «Просвіти», у нього виникло дуже багато питань. Він виходець з Долини, хотів чимось допомогти. Було дуже багато пропозицій, серед яких пролунали думки про музей.
Ця ідея дуже сподобалася Омеляну Антоновичу, і він дав близько півтора мільйона гривень на її здійснення, тобто для окремого приміщення для музею. Ось ця будівля унікальна, розроблена спеціально під музей, з назвою, яка увіковічила Антоновичів. І, власне, це нове приміщення відкрили 5 вересня 2003 року. Тут ми й досі працюємо.
Які основні експозиції представлені у музеї? Чим вони відзначаються?
У наших експозиціях дуже багато речей. Вони поділені на зали, в нас є: соляна та історична, меморіальна, присвячена родині Антоновичів, два зали етнографії й побуту, де показано, як жили бойки.
Насправді не можна відзначити щось одне. Маємо унікальні речі, які не повторюються в інших музеях, на які ми звертаємо особливу увагу. В цьому ключі я б відзначила наш бойківський віз переплетений лозою. Я не бачила такої речі в тих музеях, що довелося відвідати.
Загалом - це унікальні вишивки, вони тільки в одному екземплярі. Ви, не знайдете жодної схожої. Проте, мабуть, вишивкою може похизуватися не один музей.
Варто зазначити, що на початку створення музею відбувалося багато експедицій по селах спочатку під керівництвом Олексія Фрищина, пізніше - Тетяни Сенів. З перших експедицій селами Раків, Новоселиця, Старий Мізунь, Розточки, Кальня, Оболоня, Лужки, Липа, Надіїв, Слобода Болехівська, Велика Тур'я, Тростянець, Синечів, Вишків і Долини, привозили речі побуту, вишивки, картини, ікони та інші предмети.
Цікаво, що в грудні 2003 році вже в новостворений музей передали 1537 речей основного фонду та 162 речі допоміжного фонду.
Станом на минулий рік музей зміг збільшити надбання в кілька разів і вже тепер має колекцію в понад 10 000 предметів основного фонду і 6 000 - допоміжного фонду.
На початку створення музею були чинними відділи: історичний; природничий; етнографічний; меморіальний, присвячений родині Антоновичів.
У грудні 2008 році відбулося відкриття залу «Сакральні пам'ятки», який присвячений 140 роковинам заснування товариства «Просвіта», у квітні 2009 році відкрили зал «Бойківська хата», «Долина нафтова» у серпні 2010 році та «Міста-побратими» започатковано у серпні 2009 році - ці експозиції вдало доповнили створену у 2003 році, додали їй колориту, а колективу музею - впевненості.
Серед матеріалів експозиції зразки археологічних знахідок, знаряддя праці та побуту минулих часів, бойківський одяг і вишивка, документи, що висвітлюють різні події з історії краю, стародруки, видані в Україні, твори образотворчого українського й народного, а також сакрального мистецтва.
У приміщенні музею декілька фондосховищ, кімнати для праці наукових співробітників.
Які цікаві артефакти чи експонати має ваш музей, що роблять його унікальним?
Для мене взагалі всі ці речі цінні й улюблені. Усі музеї - це домівки для минулого. Кожна річ, яка потрапила до нього, має свою історію і може багато розповісти. Деякі речі потрапляють у музеї завдяки зусиллям істориків та науковців. Наш музей здебільшого наповнюється завдяки небайдужим поціновувачам старовини та свідомим жителям нашої громади.
«Кімната родини Антоновичів» - у цій залі експонати, що розповідають про життя й діяльність подружжя Антоновичів, а саме: збірка світлин із родинної колекції, фотографії, що знайомлять із лауреатами нагород міжнародної Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів, колекція значків і медалей подружжя, їхні особисті речі (одяг, візитки, книги тощо).
Фоторозповідь про Омеляна Антоновича веде відвідувача нелегкими стежками славного долинянина від батьківського порога до далекої Америки.
Також у цій залі є речі Мирослава Антоновича доктора музикології, засновника Візантійського хору в Голландії. В експозиції рояль, колекція родинних світлин, портрети, значки й нагороди, особисті документи, сувеніри, валіза для платівок, грамоти, концертні афіші та реклами, збірка статей, фотографії про акторську й концертну діяльність, речі з сімейного архіву тощо.
«Долина нафтова» - експозиція, присвячена 70-річній історії нафтової промисловості міста. Тут представлені бурові установки, промислові території з буровим обладнанням - нафтові помпи, будівлі, вишки та інше.
У «Природі» експонувалася флора і фауна Карпат, зокрема такі тварини: олені, кабани, вовки, лисиці та птахи краю. У 2014 р. відбулася реекспозиція, за результатом угоди з Державним природознавчим музеєм у цьому залі експонувалася виставка «Знахідки Старуні» (до 2019 року).
У залі «Історія» топка солі — історичний експонат, якому вже понад сто років. Бойківська геральдика, археологічні знахідки періоду пізнього палеоліту Київської Русі кремінні рубила, шкребки, знайдені на території Бойківщини та інші кам'яні знаряддя праці наших предків, уламки глиняного посуду.
Для огляду представлено старовинну пожежну помпу австрійського періоду, за допомогою якої долиняни боролися з вогнем на початку ХХ століття.
Події періоду Першої та Другої світових воєн в експозиції представлено зразками зброї, амуніції воїнів, колекцією орденів та медалей; тема УПА - серією фотодокументів та зразками військового строю.
У «Побуті та етнографії» експозиція побудована так, щоб побачити процес виготовлення тканини. У цьому залі виставлено терлиці, якими розпушували лляне волокно, дерев'яні й залізні гребені для їх розчісування, мотовила, самокички, кросна, куделі ручні та колекцію різноманітних ніжних кудель, центральне місце займає ткацький верстат.
Серед іншого представлена велика колекція бойківського строю: вишиті жіночі та чоловічі сорочки, камізельки, запаски, крайки, спідниці, хустки, дерев'яники, шкіряні та гумові ходаки, шкіряні чоботи.
У «Бойківській хаті» – дерев'яний посуд, предмети селянського побуту та багато інших речей, які бойки використовували в повсякденному житті, а також віз, боковини якого сплетені з лози.
Експозиція - своєрідна демонстрація тих ремесел і промислів, які існували й досі є актуальними на Бойківщині. Кузня з традиційним ковальським начинням. Серед основного обладнання - горно, ковальський міх, ковадло, різних видів клевці, обценьки, напильники.
Окраса експозиції - бойківська хата відтворена майже в натуральну величину зі справжньою піччю, предметами побуту та одягом.
Наступна експозиція - зал «Сакральні пам'ятки». Огляд представлених експонатів це своєрідна мандрівка в найпотаємніший духовний і сакральний світ бойків, які з діда-прадіда були віруючими людьми.
У центрі залу - ікона з Гошівського монастиря та копії чотирьох ікон Дмитрія (відомого долинського іконописця 16 ст.), а саме: Христос Пантократор, Спас Нерукотворний, Юрій Змієборець та Собор Архангелів.
У залі сакральних пам'яток представлено також ікони бойківського краю, які подарували жителі Долинського району, ікона з колекції Віктора Ющенка «Юрій Змієборець», давні плащаниці, колекція священного одягу з церков Долинщини, стародруки, журнали «Місіонар» із розповідями про новини в релігійному житті в Галичині, образки, хоругви та інші старовинні речі, що стосуються церков Бойківщини, й такі, яким понад 200 років.
Експозиція «Міста-побратими» відкрита під час святкування Дня міста — 19 серпня 2009 р. Серед експонатів документи, договори, державні прапори й прапори міст, світлини, поштівки, подарунки, сувеніри, альбоми, книги, значки, посуд та інші речі з Польщі, Сполучених Штатів Америки, Молдови, Румунії, Туреччини та України.
Йдеться про міста-побратими: Гродзіск-Великополь- ський, Немодлін, (Польща); Прерія Вілидж (США); Орхей (Молдова); Тиргу-Лепуш (Ромунія); Бююкчекмедже (Туреч- чина).
Серед українських міст нашими побратимами є Звягель Житомирської області, Рубіжне Луганської області, Саки (Автономна Республіка Крим).
У 2019 році експозицію «Міста-побратими» розформували.
За сприяння Долинської міської ради протягом 2020 - 2021 рр. музей втілив два грантові проєкти, завдяки яким створили нову експозицію «Сіль».
Перший проєкт «Центр розвитку туризму Долинщини», що реалізувався за фінансування уряду Канади через Фонд сприяння розвитку малих і середніх підприємств проєкту міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст» та другий проєкт «Долинська сіль: інтерпретація історії за допомогою сучасних візуалізованих засобів» за фінансування ЄВРОРЕΓΙΟΗ «КАРПАТИ-УКРАЇНА» (Програма підтримки ініціатив місцевих карпатських громад).
Які заходи та події організовує музей для привертання уваги відвідувачів?
Насправді ми проводимо дуже багато різноманітних заходів для зацікавлення відвідувачів. І ця практика вийшла на новий рівень, коли у 2010 році до нас приїхали волонтери Корпусу Миру, Робін і Джим Ілейжер.
І, власне, саме вони представили нам, скажімо так, нововіяння. Те, до чого ми вже йшли, але ще не практикували. Волонтери Корпусу Миру привезли майстер-класи, благодійні вечори, фандрейзинг і фотопленери.
Плідно співпрацюючи з Робертою та Джимом, працівники музею вдосконалювали себе в написанні грантових пропозицій та успішно декілька реалізували.
З 2010 року ми не тільки проводимо традиційні оглядові та тематичні екскурсії, ми ще й робимо інтерактивні заходи, Дні науки, конференції, літературно-мистецькі вечори, зустрічі з цікавими, талановитими людьми, круглі столи.
Також проводимо різні майстер-класи, де акцентуємо на старовинних бойківських речах - це може бути соломоплетіння, виготовлення медівників чи ляльки-мотанки. Звичайно, сучасні також. Тому що бойки розвиваються в ногу з часом. Вони не застарілі і не заскорублі у своїй бульбашці.
Також, маємо урочисті відкриття виставок, організовуємо вечори пам'яті, відкриті уроки. Ми почали робити сучасні активності, такі як квести, до прикладу. Обираємо певну тематику й організовуємо квест: чи по місту, чи в приміщенні музею.
Займаємося фандрейзингом, ярмаркуємо. Перший ярмарок «Традиційні ремесла й промисли Долинщини» на площі перед музеєм із залученням народних умільців провели у 2007 році у рамках святкування «Бойківських фестин».
Цікавим був закритий аукціон з нагоди сьомої річниці музею «Бойківщина» - 5 вересня 2010 році. На свято запросили майже пів сотні учасників з Долини: підприємців, митців, представників влади. Тоді ж були залучені й перші волонтери при музеї, які проводили екскурсії, частували гостей, відповідали за лоти.
У 2013 році музей святкував своє перше 10-річчя. З цієї нагоди провели креативний захід «Ніч у музеї». Ми таке вперше спробували, дуже сподобалося.
Які освітні програми чи лекції реалізує ваш музей для відвідувачів, для яких вони вікових категорій?
Ми робимо молодіжні конференції про Володимира Горбового, практикували Дні науки, навіть виїзні, особливо це стосувалося природи. Ми ознайомлювали зацікавлених з урочищами, червонокнижною рослинністю. Наразі на ці заходи немає попиту і ми замінили їх іншими. Ми вважаємо, що це все наукова освітня діяльність.
Сьогодні люди хочуть більш жвавого спілкування і менше лекційного.
Вік відвідувачів залежить від заходу та складності теми, все по-різному. Якщо говоримо про Чорнобиль, то, звичайно, ми запрошуємо юнацтво, учнів після восьмого класу. Якщо ми говоритимемо про птахів, то запрошуємо молодших - четвертий клас. Якщо це зустріч, присвячена Володимиру Горбовому, то це для одинадцятикласників. Кожній темі відповідає свій вік.
Як взаємодієте з місцевою громадою та які спільні проєкти реалізуєте для підтримки культурного розвитку в регіоні?
Все, що ми робимо - це для громади. З масових заходів - це свято ремесел і меду, куди ми залучали різних ремісників, не тільки місцевих. Проводимо ретрофестивалі та бойківські фестивалі, бойківське весілля, на конференціях фахівці розповідають про сакральний світ, говоримо про відомих постатей.
Кожного дня, будь-хто, може прийти і навідувати музей. Ми працюємо без вихідних з 9:00 до 18:00 год.
У 2008 році під час святкування Дня міста у новому форматі на площі музею провели показ народних ремесел, який отримав назву «Свято ремесел». Свято передбачало не тільки різноманітні майстер-класи, а також старовинні ладкання, пісенні та танцювальні номери й розважальні конкурси. Це було по-новому! Тому викликало неабияку зацікавленість з боку містян. Такий формат підтримувався до 2012 року.
Тоді з ініціативи міської ради «Свято ремесел» вирішили перенести з площі перед музеєм на центральну площу міста, де проводилося «Свято меду», тоді ж ці два свята об'єднали в одне під назвою «Свято бойківського меду і ремесел».
За 15-річне існування це свято об'єднало близько 600 майстрів народних промислів з різних куточків України, відбулося 75 майстер-класів, зготовано не один десяток смачних бойківських страв.
З 2014 року з початком збройного конфлікту на Сході країни музей вбачав актуальність у заходах, які спрямовані на допомогу воїнам АТО.
А з початком повномасштабного збройного вторгнення росії в Україну музей активно почав залучати до заходів внутрішньо переміщених осіб, щоб хоч якось відволікти їх від болю за покинутими домівками, загиблими родичами та непевним майбутнім. Ми проводимо для них екскурсії містом і краєм, залучаємо тренерів-психологів. Навчаємо приїжджих дітей бойківських традиції, а також разом виготовляємо сувеніри, іграшки, букети, розписуємо писанки, обмінюємося досвідом, а інколи просто розмовляємо й слухаємо.
В Україні говорять про боротьбу з корупцією та бюрократією, втім переважно в площині політики. Чи є це в культурній сфері?
Ми живемо автономним життям, тому я не знаю, чи є корупція в інших музеях. Тобто, чи вони мусять проходити цей корупційний шлях.
В нас настільки автономне життя, що нас це не зачіпає. Ми з цим не стикаємося. Можливо, у нас немає таких великих запитів. Я не знаю, як ця корупція навіть має виглядати.
Корупція є в політиці, тому що там великі кошти. А що є в культури? Чи що є в містечкового музею? Фінансування два мільйони гривень. Корупцію передбачають великі гроші. Якщо ви маєте бюджет по мінімуму - на зарплату і комунальні послуги, для корупції не лишається місця, мені так здається.
Я кажу за свій музей. Не можу зазначати в загальному про всі музеї, бо насправді не знаю. Але думаю, що дуже малий відсоток того, що в культурі може бути корупція. Тому що це, мені здається, найменш фінансована галузь у нашому бюджеті.
На яких аспектах бойківської культури та історії акцентуєте увагу відвідувачів вашого музею?
Якщо ми зосереджуємося на місті, то звичайно це сіль та нафта. Це те, завдяки чому наше місто засноване. Це в першу чергу наша історична частина міста, яка заснована на солі, і наша нова частина міста, яка заснована на нафті.
Якщо ми говоримо загально про бойківську культуру, думаю, що звичаї, побут, при чому я кажу в широкому сенсі, всіх звичаїв. Тому що ми абсолютно відрізняємося від усіх. Звичаї весільні, звичаї хрещення, звичаї похоронні, звичаї приготування їжі, споживання їжі, звичаї спілкування, добросусідських відносин інші, ніж в сусідніх областях.
Тобто тут вже треба брати в загальному широкий пласт, тому що він зовсім інший. Ви не знайдете такого на Гуцульщині, на Слобожанщині, на Полтавщині і так далі. Тобто тут треба звертати увагу в комплексі на все.
Які труднощі та виклики виникають при управлінні музеєм? Як намагаєтесь їх розв'язувати?
Найбільший виклик, про який ми вже, напевно, згадували, це проблема недостатнього фінансового забезпечення зі сторони держави. Музей постійно у пошуку альтернативних джерел. Можливо, це і ображає культуру, тому що, мабуть, ніяка інша галузь не працює так багато в грантовій сфері, як ми.
Ми мусимо весь час щось вигадувати. Тому найбільше труднощів викликають фінансові проблеми, але для них є вирішення – це грантові кошти. Ми хочемо писати книгу, чи ми хочемо провести якийсь класний культурний проєкт, ми подаємося на гранти. Ми хочемо робити ремонт в музеї, ми подаємося на гранти. Ми хочемо розвивати туризм, ми подаємося на гранти.
Також - це кадри. Мабуть, це проблема не тільки музейна, здається, загальна, тому що завжди є нестача кадрів і завжди є нестача кваліфікованих кадрів. Особливо це стосується малих міст. Студенти, молодь, яка виїжджає з маленьких міст, зазвичай вже до них не повертається. Тоді, як люди старшого покоління консервативні, не хочуть змінюватись і навчатися, в силу тих обставин, які їх оточували, то сьогоднішнє покоління легше переконати в тому, навіть, якщо людина не має освіти та не працювала в цій сфері, але має бажання, її легше навчити правильно працювати. Але, все одно мені здається, що це дуже серйозна проблема.
Є така проблема, як "демократичність". Тому що, коли ви хочете популяризувати й робити пропаганду, робити ідеологію, виховувати молодь, але кажете, що це все демократично - воно так не працює. Ідеологія має виховуватися теж на невеликому примусі.
І я думаю, з цим потрібно більше працювати, особливо владі, відділам освіти. Котрі повинні займатися тим, щоб їхні здобувачі освітніх послуг, які, до речі, до них йдуть насильно, мали належну національну ідентифікацію.
Ніхто ж не каже, ти маєш право на освіту, чи не маєш. Тобі кажуть: "Ти мусиш!". І у випадку з культурою так само повинно бути. Ми не повинні питатися, ти хочеш, чи ти не хочеш. Ти мусиш. Тому що ця проблема з відсутністю ідентифікації у майбутньому приводить до війни. Тому що ми не знаємо, хто ми, ми не знаємо звідки ми, які ми, чого ми маємо дотримуватися, які в нас цінності. Тому я думаю, що не мають працівники в музеях вистрибувати зі шкіри щодо проблем з відвідуваністю. Цим питанням повинна займатися влада та освіта.
Я вважаю, що ми не маємо лишати право вибору для людей в цих питаннях, які стосуються виховання "правильного" патріотизму і "правильної" ідеології. Тому це питання стосується держави. Вона має за це взятися. Так само, як і освіти. Ніхто ж не ставить дитину перед вибором: ти йдеш в перший клас, чи ти не йдеш? Виповнилося сім років - дитина йде у школу! Тому що дитина має здобути освіту. Так само і з музеєм, так само і з культурою.
Пригадую, у день відзначення річниці Небесної Сотні біля пам'ятника у Долині зібралась певна кількість зацікавлених. Грає український гімн, а люди просто йдуть у магазин, бо він там поруч. Скажіть мені, будь ласка, ви можете уявити таку ситуацію, якби це було біля пам'ятника Леніну? Можете уявити, що людина проходить повз такі заходи? Я таке не розумію, таке неможливо уявити. Тоді всі розуміли, що на наступний день, ти будеш без роботи, можливо засланий, діти ніколи не отримають нормальної посади, бо так працювала їхня тоталітарна ідеологія.
Я не кажу, що все має бути насильно, але варто працювати над тим, що це має бути загальнообов'язковим. Це має бути правилом. Тому що було б цікаво, якби, бодай, раз на місяць чи хоча б у рік діти відвідували різні музеї. Повірте мені, є люди, які навіть і раз на рік не були в музеї.
У музеї приводять делегації, кажуть, що це візитівка міста. Я в загальному в українському контексті кажу. Кажуть: "Ви наша скарбничка, ви наша колисанка, ви наші". Але розумієте, ми що, збираємо це все під шафу і нікому не показуємо? Ми розкрили цю шафу і показуємо все - дітям, людям різних поколінь, усім.
От за кордоном, наприклад, у Франції, всі ж обов'язково навідуються в Лувр, ходять із захватом. У нас також є дуже гарні музеї, про які навіть ніхто не знає. Тому й записують такі інтерв'ю, публікації, щоб народ більше пізнавав свою культуру. Ви розумієте, в нас є такі музеї, що навіть за кордоном такого немає! Але просто ніхто про них не знає. Хто знає про наші золоті музеї, де золоті речі минулого?
Хто про це знає? Хто це популяризує? Хто примушує туди йти? Хто сказав, ти маєш це побачити, бо це твоє, на твоїй землі знайдене, це твоїх предків. Ніхто про це не каже. Тому так. Тому така проблема є, можливо, з часом вона якось вирішиться.
Хто сформував українця сьогоднішнього? "Папіни дочки", "Щасливі разом", ДДТ, Бі-2, Тату чи тому подібне. Розумієте, ви виростали на чому? На культурі. Вам не треба було йти в російську школу, щоб у вас отут стала російська свідомість. Школа до вас не дійшла? Ні. Але до вас дійшла музика, до вас дійшов фільм, серіал, до вас дійшов спорт, танці. А це все культура і музей в тому числі.
Коли окупанти заходять на нашу територію, чому обкрадають музей? Навіщо? Тому що вони через музеї формують свою історію. Вони везуть награбоване до себе і кажуть, подивіться.
Наші не мали ні держави, ні фінансування. Нашому науковому товариству Шевченка давали гроші із Польщі, з Австрії, з Ленінграда. Працівники їхали в села, збирали речі і відправляли туди, де давали гроші на ці експедиції. І на наших речах зібрані колекції там, за кордоном. А, що їм з того? Якщо це неважливо, то навіщо вони так за це б'ються і це формують?
Бо культура визначає все. Освіти може і не бути. Школи російської не було ніде. Проте, ми підспівували російські пісні, ми дивилися російські серіали і тому подібне.
Чи є цікаві історії, пов'язані з вашим музеєм?
Ми будували експозицію, і для жарту кабана запрягли у плуг. Для того, щоб посміятися, розрядити ситуацію. Тому що три дні, день і ніч, готували цю експозицію. Це було складно. Така от смішна історія.
Було багато цікавих відвідувачів. Музей є установою, яка залежить від відвідувачів, адже всі наші зусилля спрямовані на взаємодію з ними. За роки існування в музеї побували тисячі відвідувачів, значна частина з яких діти та підлітки, що дуже тішить.
Ми цінуємо й любимо кожного з наших відвідувачів, але особливо приємно, коли в гості навідуються відомі з різних сфер діяльності фахівці.
Із приємністю згадуємо відвідини третього президента України Віктора Ющенка, верховного Архієпископа УГКЦ - Святослава Шевчука, Надзвичайного і Повноважного посла Канади в Україні Романа Ващука, др. філософії, кандидата історичних наук, депутата ВРУ ІХ скликання Володимира В'ятровича, політичну та громадську діячку, докторку філологічних наук, народного депутата VII скликання - Ірину Фаріон, реп-співачку - Альону Савраненко (alyona alyona), телеведучого, шеф-кухаря - Ектора Хіменеса-Браво, ексучасника групи «Океан Ельзи», лідера гурту «Гудімов» Павла Гудімова, телеведучого Романа Вінтоніва (Майкла Щура), засновника проєкту «Ukrainer» Богдана Логвиненка та інших поважних людей.
На яких напрямках плануєте акцентувати роботу музею у майбутньому, які теми розвиватимете?
Наразі саме життя вимагає, щоб ми зосереджувалися на науково-освітньому масовому напрямку.
За закритими дверима музей жити не може. Тому ми мусимо виносити це в будь-якій формі: гра, майстер-клас, квест, конференція, круглий стіл, ніч у музеї, фотовиставка або просто виставка.
Тому, звичайно, ми зосереджуємося на такій масово-освітній діяльності. В нас дуже розвинута науково-краєзнавча робота. Дуже багато видано книг, збірників з історії Долини, монографій, чи про Другу світову війну, чи про освіту, про школи.
Зараз ми дуже зосередилися на підготовці нашого проєкту "Сакральна Долинщина", дуже хочемо її популяризувати. Це особливо актуально в наш час, коли руйнуються сакральні святині.
Ми хочемо відфотографувати, написати краєзнавчі розвідки, тобто зробити спеціальне видання. Таку книгу вдасться створити, якщо виграємо проєкт. Цю книгу хочемо зробити шрифтом Брайля. Тому що у нас поруч, у Вигоді є люди, які слабозорі або зовсім не бачать. І, власне, ми б хотіли, щоб вони теж мали дотичність до нашої історії. Також у цьому проєкті для цієї категорії людей плануємо відтворити та роздрукувати у 3D-моделях унікальні церкви.
Слабозорі люди не можуть осягнути це очима, а так хоча б на дотик зрозуміють, як виглядає та чи інша церква. У нас дев'ять церков є пам'ятками архітектури місцевого значення. Ми плануємо хоча б 4-5 з них відтворити.
Ну, власне, бойківське весілля. Ми вже двічі робили конференцію на цю тему. Зараз готуємо наступну, можливо, спільно з відділом культури в кінці року представимо. Вони хочуть зробити бойківський фестиваль з відтворенням традицій. Ми це робимо для невеличкої камерної аудиторії, вони хочуть вже більш масово. За результатами цієї роботи хочемо видати книгу "Бойківське весілля на Долинщині" з описами усіх етапів цього урочистого дійства. Вже впродовж двох років досліджуємо і бачимо, що є багато відмінностей. Хоча ми начебто й одна громада, але в обрядах помітна різниця.
Ну і, звичайно, оскільки зараз час війни, музей вважає своїм обов'язком займатися біографіями людей, які загинули, наших воїнів. Також працюємо у цьому напрямку. Думаю, що після закінчення війни ми укладемо книгу про наших загиблих Героїв.
З 2021 року здійснюємо проєкт "Відтворення бойківської сорочки". Для того, щоб витіснити з мас-маркету сорочки, вишиті абсолютно чужим орнаментом, ми розповсюджуємо вишиванки з бойківськими взорами.
Згідно з нашими схемами, або за схемами з інших музеїв машинною вишивкою відшивають бойківські сорочки. Таким чином бойківська сорочка стає більш доступною та популяризується.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Поєднав спадщину чотирьох громад: на Прикарпатті з'явився новий туристичний маршрут
Запрацював музей бойової слави 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади
На Івано-Франківщині відкрили Музей Героя України Дмитра Коцюбайла на позивний "Да Вінчі" (ФОТО)
Національний музей-садиба Миколи Пирогова: фотоекскурсія унікальним культурним об'єктом (ФОТО)
