Населені пункти Івано-Франківщини терміново потребують нових Генпланів. Лише 80% мають відповідні документи розвитку територій.
Більше половини давно застарілі. Нові зміни до «Закону про регулювання містобудівної діяльності» набрали чинності 4 січня цього року. І відтепер на ведення будь-якої господарської діяльності, земельних питань чи будівництва без нової документації дозволу не видадуть. На жаль, аби виготовляти Генплани сільські громади не мають коштів. Але вихід завжди можна знайти.
Так жителі села Пістинь Косівського району самі здали близько ста (!) тисяч гривень на розроблення Генплану. Така ініціатива наразі єдина на Івано-Франківщині.
— Пістинь — дуже давнє село перша письмова згадка про нього зафіксована у 1375 році. Щоправда колись це було містечко, — з гордістю розповідає сільський голова Тарас Бейсюк. — Наша територія 3050 гектарів, а територія населеного пункту згідно проекту землеустрою, який розробило Міністерство екології та природних ресурсів у 2006 році, наша територія стала 1040 гектарів. Приріст нашого населення, скажімо, за минулий рік — 37%. Всього у нас понад чотири тисячі жителів, як для карпатського села—це велика кількість. Люди не виїжджають закордон. А тому потрібно документально закріплену свою територію, пишуть Вікна.
— Тобто генплан села надасть якісь переваги?
— Аякже! Адже У нас немає де зробити ані кладовище, ані побудувати дитсадок, ані відвести місце для спортивних споруд. Аби усе це було, терміново був потрібен генеральний план. Адже востаннє Генплан Пістиня робили ще за часів Радянського Союзу. Якщо його зробити, то буде соціально-економічний розвиток території і громади. А наразі наша сільрада є дотаційною, навіть фонд зарплати маємо на 10 місяців. Тому треба шукати дохідну частину. Це можна зробити, коли є Генплан, де чітко вказано: тут промислові землі. Ось, скажімо в нас є територія, де ще років понад 20 тому у Пістині були цегельні, ще на почату ХХ століття робили цеглу та черепицю. А що тепер? Треба шукати інвестора, який, до слова, має чітко знати, на якій землі що можна робити а на якій ні. У чесних домовленостях з інвестором—запорука успіху. Та й навіть сама сільська влада тепер чітко знатиме: де земля під сінокіс, де під забудову, де під промисловість. А зараз будь-хто, в тому числі й сільські голови можуть легко змінити призначення землі. Як матимемо Генплан—цього не буде. І я, як голова, буду в певних рамках. Цього я не боюся, бо завжди роблю все по закону.
— Як вдалося переконати людей здавати кошти на Генплан?
— У нас дуже дружнє село. Освічені і добрі депутати сільради. У нас їх 20. Люди зрозуміли та вкладали свої гроші, хто скільки міг. Платила і сільська рада. Кошти ми віддали у «Діпроміст», де мають розробляти документ. Генплан, звісно могла би й зробити сільрада, але маємо, як і тисячі сіл в Україні, проблеми з фінансуванням. І проплатити Генплан — дуже важко. Зрештою, я сам відмовився від усіх доплат на оздоровлення, винагород аби ці кошти дати на Генплан забудови села. не все так легко, але, коли нам хтось буде перешкоджати, то жителі Пістиня готові виступити на захист села та своїх інтересів.
