Попереду драматичні, якщо не трагічні сторінки нашої історії. Кремль пішов задалеко. Ситуація зависла за постріл до війни.
У Москві шукають формальних приводів для початку бойових дій, аби виправдатись якщо не в ООН, то бодай на ОРТ. Відтак можна чекати і справжніх пострілів, і вбитих. Для провокації можуть бути використані як перевбрані російські вояки, так і прості агенти з «калашами», обмотані українськими прапорами й у масках – неодмінно у масках. Придасться навіть Янукович. Саме в Криму його зобов’яжуть востаннє махнути булавою й проголосити «необхідність внормувати ситуацію» за допомогою російських військ і референдуму, котрий будуть контролювати сепаратисти. Аби, мовляв, «зупинити кровопролиття».
Водночас це все – геополітична поразка Кремля. Росія стрімко маргіналізується, - її партнером зараз будуть вже навіть не сонячні Науру й Тувалу, а лише напівбожевільний від страху межигірський дачник і спецназ. Але вже не російський народ. І не російськомовні українці. Бо чим далі у ліс, тим гірший з Путіна Станіславський.
Кремль розігріває війну не лише заради Криму чи окремих українських областей. Це й помста. Кремль турбує не лише «хохляцький бунт» - він відчув себе усунутим від справ у «своїй» зоні впливу. Водночас він торгується за місце за смугасто-зоряним столом - за Близькій Схід, Середню Азію, газові маршрути та енергоринки. Крим – це харчок Заходу.
«Кинули» мене з Косово!? Провели референдум!? Я вже Саакашвілі за НАТО влаштував! І в Криму референдум проведу! І виграю! – каже він, гризучи малахітову склянку з грузинським чаєм. Але Путін забув, що окупація Криму тягне за собою й симетричну відповідь – навіть не військову, але цивілізаційну. Крім того, локальна перемога над фантомними болями не означатиме, що Путін вирішить бодай якусь реальну російську проблему. Нема технологічної та соціальної модернізації, економіка лишається у режимі сировинного проїдання. Кавказ готовий взяти низький старт. Східний Сибір вимирає. «Палена» горілка вбиває більше за терористів. Сланцева революція винесе у трубу третину російського бюджету. А економічний колапс вже стукає у Спаську башту. І хоч удар по Україні буде потужним – бумеранг для Росії стане стократно більшим.
Окупація Криму фіксуватиме крах старої політичної геометрії, що базувалась на міжнародних договорах, зокрема й на Будапештському. Це кінець старого світу і наслідки цього не прогнозовані, зокрема для Росії. І хоч першою постраждає від цього Україна, але неоголошена війна починається не з Україною, а з цивілізованим світом.
Свого часу Сталін кепкував з порад Ватикану, мовляв скільки в Папи Римського дивізій. Але ж питання не в дивізіях. Гітлер програв не тому, що він був погано озброєний, чи гестапо було погано мотивованим – просто деякі речі сильніші за силу. Скажімо, коли проти агресії єднається весь світ.
Звісно, Акела у стрибку справді може вихопити шматок української території. Але сам цей стрибок – в нікуди. І не факт, чи вдасться приземлитись на чотири лапи.
