У прикрапатських селах щедро вродили гарбузи та кабачки, які місцеві госопдарі використовують, як правило, для годуваня худоби, свиней та домашньої птиці. Але протягом останніх двох-трьох років на гарбузах і кабачках можна ще й добре заробити.
Спритники з Центральної та Східної України скуповують ці овочі, на... екогорщики та пляшки. У великих та дорогих кафе й ресторанах Києва, Вінниці, Донецька, Житомира, про перебування в яких тисячі жителів Івано-Франківщини можуть лише мріяти, є чимало страв, які подаються у посудинах з-під баштанних.
«Куди згодом віддають те, що ми привозимо, не знаю. Працюю на «хазяїна». Машину дають, гроші платять, ось і їду до вас, ще й на крапатські гори надивлюся»,—каже киянин Олександр Логвин, який приїхав за гарбузами на Коломийщину.
Невеличка вантажівка зупиняється біля ошатного добротного подвір’я, де живе 35-річний прикарпатець Іван, «дилер» столичних закупівельників. Говорити про свою молодик роботу не хоче. Каже, що просто допомагає друзям. На чистому викладеному бруківкою подвір’ї милують око близько ста жовтобоких грабузів та стільки ж продовгувастих світлозелених кабачків. Щоправда гарбузи не такі величезні та пишні, які ми звикли бачити на городах. Киянам потрібні маленькі гарбузики, які би важили не більше пяти кілограм, були круглі та присадкуваті.
Знайти такі баштанні серед великих бокатих овочів, яких, на щастя, не бракує на жодному селянському городі, непросто. Але треба. За один гарбуз киянин платить від трьох до п’яти гривень. Отже, коли добре побігати по селу та знайти із сотню маленьких гарбузиків, то 300-500 гривень можна мати. Закуповувати овочі в селян при цьому місцевий «дилер» може на гривню-дві дешевше. Це вже як сторгуватися вдасться. При тепершіньому безгрошів’ї — непоганий зарібок, лише одноразовий і непостійний. Тим часом столичні заготівельники оглядають гарбузи. Великі одразу забраковують. «Як в такому велетні борщ подасиш? Кому таке треба?», — сміється киянин Сашко. А ще кожен жовтий овоч столичний заготівельник ретельно оглядає, чи немає на ньому тріщини, стукає та пробує чи товста шкірка. «Їв я борщ у гарбузі.—ділиться смачними спогадами водій київської вантажівки Василь Вовк.—Таки смакота! Але для цього й в дорогі ресторани ходити не треба. У мене жінка може вдома це зробити, лише мороки багато». Різні види борщів та супів, які подають у гарбузах, готують, як правило, у печі. Сам гарбуз, перед тим, як в нього налиють смаколик, проходить обробку: зверху по колу зрізують частину овоча, виймають м’якоть з середини, підсушують потім полощуть водою з сіллю.
Ще раз сушать. Перед наливанням страви стінки гарбузової посудини вистиляють розм’яклим житнім або кукурудзяним хлібом, який додає борщу чи супові неабиякого смаку. Другий раз гарбуз, як тарілку чи горщик, використати не можна. Новий потрібен. Застосовують для частування багатіїв і кабачки. Їх обробляють так само, але розрізають на дві половинки та роблять «екологічні тарілки». Часом зеленобокі можуть бути замість пляшок. Для цього кабачок ретельно вичищують, вистеляють дно хлібом та заливають туди, як правило, квас. Хоча для екопляшок з баштанних добре підходять легенарії — гарбузи, які мають навіть форму посудини для рідини.у них довга шийка та низ у формі пляшки чи слоїка. Із Коломийщини кияни прямують у Снятинський район, пишуть Вікна.
Кажуть, мають у кількох селах людей, які постачають їм баштанний екопосуд. Звідти — на Тернопілля, Хмельниччину, та у столицю. До речі, борщ у гарбузі у відомих мережах ресторанів коштує від 30 до 70 гривень.
