Початок дивись тут:
З історії українізації. Початок українізації.
З історії українізації. М.Скрипник. Гра у незалежність…
З історії українізації. Донецько-Криворізька республіка, Сєвєродонецький з’їзд, і мовний закон.
З історії українізації. Наслідки радянської окупації, порівняння 1926 року з 2001 роком.
Активно здійснювалася політика «коренізації» в районах України, населених національними меншинами. До національних меншин були віднесені представники всіх національностей, крім українців.
Отож, у 1926 році в республіці найчисленнішими національними групами неукраїнського населення були росіяни (2,6 млн.) (9,2%), євреї (1,5 млн.) (5,4%), поляки (460 тис.) (1,6%), німці (393 тис.) (1,4%), молдовани (270 тис.), греки (104 тис.), болгари (92 тис.), білоруси (75 тис.), чехи (30 тис.), татари (22 тис.), цигани (13 тис.), вірмени (10 тис.). Переважна більшість нацменшин, що мешкали тоді в Україні, належала до сільського населення (за винятком євреїв і росіян). Так, частка сільського населення у німців становила 93,2%, білорусів – 93,6%, болгар – 91,4%, греків – 89,2%, поляків – 80,3%, чехів – 78,1%, росіян – 49,1%, євреїв – 25,9%.
Для розвитку національних меншин велике значення мало створення окремих адміністративно-територіальних одиниць у місцях компактного поселення неукраїнського населення. Національні сільради створювались відповідно до постанови РНК УСРР від 29 серпня 1924 року "Про виділення національних районів і рад", яка була затверджена 4-ю сесію ВУЦВК 8-го скликання (15-19 лютого 1925 р.), де обговорювалася доповідь Центральної адміністративно-територіальної комісії "Про низове районування". В доповіді, зокрема, зазначалося: «1. З метою наближення радянської влади до населення і зміцнення низового радянського апарату, негайно провести роботу по розширенню мереж сільрад... шляхом відокремлення від сільрад усіх населених пунктів, які мають тисячу і більше жителів, а для національних меншин – 500 жителів».
У жовтні 1924 року у складі Української СРР було утворено автономну Молдавську республіку (територія нинішньої самопроголошеної республіки Придністров’я) . Станом на 1931 рік, поряд зі створенням АМСРР, в Радянській Україні існувало 25 національних районів: 8 російських; 7 німецьких; 3 болгарські; 3 грецькі; 3 єврейські; 1 польський. Загалом наприкінці 20-х років в Україні діяли 1122 національні сільради, з них 450 російських, 254 німецьких, 156 єврейських, 151 польських, 45 болгарських, 30 грецьких, 16 молдавських, 12 чеських, 4 білоруських, 3 албанських, 2 шведських.
У 1932 в республіці діяли 23 нац. р-ни, 1112 сільських і 65 селищних нац. рад. Відповідно до нового адм.-тер. поділу республіки змінилося підпорядкування р-нів. У складі Одеської області перебувало 3 нім. р-ни (Зельцький, Карл-Лібкхнехтівський, Спартаківський), 2 болгарських (Благоївський, Вільшанський) та єврейський Калініндорфський р-н. У складі Дніпропетровської області було 3 нім. р-ни (Високопільський, Люксембурзький, Молочанський), 2 російських (Кам’янський, Терпінянський), 2 єврейських (Сталіндорфський, Ново-Златопільський), Коларівський болгарський і Велико-Янисольський грецький. У Харківській області було 5 російських р-нів (Велико-Писарівський, Верхньо-Теплівський, Олексіївський, Путивльський, Чугуївський), у Київській області був польський Мархлевський та німецький Пулинський р-ни, а в Донецькій області — рос. Сорокинський р-н. (Назви областей тут і надалі подані згідно нинішнього адміністративно-територіального поділу).
Станом на 15 грудня 1935 в Харківській області було 4 рос. р-ни (Велико-Писарівський, Олексіївський, Старовірівський, Чугуївський); Донецькій — 3 російські (Верхньо-Теплівський, Косіорівський, Сорокинський) та 2 грецькі (Велико-Янисольський, Старо-Караньський); Дніпропетровській — рос. (Кам’янсько-Дніпровський), 4 німецькі (Високопільський, Люксембурзький, Молочанський, Ротфронтівський), 2 єврейські (Новозлатопільський, Сталіндорфський) та болгарський Коларовський; у Чернігівській — російський (Путивльський); в Одеській — 3 німецькі (Зельцький, Карл-Лібкнехтівський, Спартаківський), (Калініндорфський) єврейський, 2 болгарські (Благоївський, Вільшанський), разом — 24 національні р-ни. Загалом упродовж 1924—39 років на теренах УСРР/УРСР діяли 32 нац. р-ни і Тельманівський р-н змішаного типу.
Національні сільради становили 8% від їх загальної кількості в Україні. Впроваджувався принцип: для національних меншин - початкова освіта рідною мовою. У цей час в Україні діяли 566 шкіл з німецькою мовою навчання, 342 — з єврейською, 31 — з татарською тощо. На території національних районів діяли відповідні національні школи, національні театри, національними мовами велося діловодство, виходили газети.
Отож, фактично багатьох етнічних українців та представників національних меншин, які були раніше зрусифіковані, починали вчити їх рідної національної мови і культури.
Зробимо порівняння з переписом населення 2001 року. У яких адміністративно-територіальних одиницях станом на 2001 рік представники національних меншин становлять більшість?
– В масштабах регіонів тільки у АР Крим (58,3% росіяни, і кримські татари 12%), м.Севастополь (71,6% росіяни).
- У в масштабах районів наступна ситуація. У Закарпатській області - Берегівський р-н угорці - 76,1%. У Чернівецькій області румуни: Герцаївський р-н - 91,5%, Новоселицький р-н - 57,5%, Глибоцький р-н - 51,4%. У Одеській області Болградський р-н болгари - 60,8%, Ренійський р-н румуни - 49%. У Сумській області у Путивльському р-ні, у Луганській області Краснодонському і Станично-Луганському р-нах за різними даними етнічні росіяни становлять від 40 до 55% населення. На цьому все. Далі йдуть окремі населені пункти з переважанням представників національних меншин.
Подаю перелік районів, де станом на 2001 рік представники певних національностей, становлять більше 10% від усієї кількості населення:
ОДЕСЬКА область: Болградський р-н болгари - 60,8%, гагаузи - 18,7%, росіяни - 8,0%, українці - 7,5%, Тарутинський р-н болгари - 37,5%, українці - 24,5%, румуни - 16,5%, росіяни - 13,9%, Татарбунарський р-н українці - 71,3%, болгари – 11,5%, Арцизький р-н болгари – 39%, українці – 27,4%, росіяни – 22,5%, Іванівський р-н українці – 74,6%, болгари – 11,2%, Саратський р-н українці - 43,9%, болгари - 20,0%, румуни - 19,0%, росіяни - 15,9%., Ізмаїльський р-н українці - 28,9%, румуни - 27,6%, болгари - 25,7%, росіяни - 16,1%., Ренійський р-н румуни - 49%, українці - 17,7%, росіяни - 15,1%., Кілійський р-н українці - 44,6%, росіяни - 30,0%., румуни - 15,8%, Анаьївський р-н українці – 71,0%, молдовани 18,1%, Котовський р-н українці 67,8%,, молдовани - 25,9%, Красноокнянський р-н українці – 81,7%, молдовани – 11,0%, Біляївський р-н українці – 78,5%, росіяни 11,7%, Великомихайлівський р-н українці – 79,4%, росіяни – 14,5%, Комінтернівський р-н українці – 81,1%, росіяни – 13,0%, Овідіопольський р-н – українці -78,7%, росіяни – 15,0%, Роздільнянський р-н – українці – 77,6%, росіяни – 13,7%
ЗАКАРПАТСЬКА область. Берегівський р-н угорці - 76,1%, Рахівський р-н українці - 83,8%, румуни - 11,6%, Тячівський р-н українці - 83,2%, румуни - 12,4%, Ужгородський р-н українці - 58,4%, угорці - 33,4%, Мукачівський р-н українці - 84,0%, угорці - 12,7%, Виноградівський р-н українці - 71,4%, угорці - 26,2%.
ЧЕРНІВЕЦЬКА область. Герцаївський р-н румуни - 91,5%, українці - 5,0%, Новоселицький р-н молдавани і румуни - 64,3%, українці - 34%, Глибоцький р-н румуни і молдавани - 51,4%, українці 46,8%, Сторожинецький р-н українці - 59,6%, румуни - 36,8%.
РІВНЕНСЬКА область. Рокитнівський р-н українці - 83,6%, білоруси - 15,4%.
Російська національна меншина.
У 1926 році національні меншини становили 5,8 млн. осіб або 20% населення. З них росіян було 2,6 млн. (9,2%), з них 900 тис. мігранти, переселенці з Росії. Російську мову рідною назвало 4,4 млн. осіб, що на 1,8 млн. більше, ніж могло бути природно. Як було зазначено раніше, кількість етнічних росіян і зрусифікованих українців з кожним десятиліттям зростала в рази і у 2001 році в Україні етнічних росіян було вже 8,3 млн. (17%), а російську мову рідною назвало 14,2 млн. осіб.
У 1931 році для задоволення етнокультурних потреб сільських росіян діяло (згідно нинішнього адміністративно-територіального поділу) 8 російських національних районів: Путивльський і Великописарівський (Сумська обл.), Терпінянський і Кам'янський (Запорізька обл.), Чугуївський і Олексіївський (Харківська обл.), Верхньо-Теплівський і Сорокинський (Луганська обл.); діяло 450 сільських та селищних російських національних рад. У цей же час діяло 1539 російськомовних шкіл. Так, в Путивльському російському національному районі діяли 42 сільради, в яких налічувалося 52,2 тис. чоловік, з них 49,8 тис. або 84% осіб російського походження; у Великописарівському – 11 сільрад, 34,3 тис населення (17,9 тис російського або 52,4%); Терпінянському – 7 сільрад і 20,1 тис. населення (11,7 тис. – 58%); Кам'янському російському національному районі було 3 сільради з 35,2 тис. чол.. населення, з них 25,8 тис. росіян (73,2%); Чугуївському – 17 сільрад з 43,5 тис населення (30,3 тис росіян або 69,7%); Олексіївському – 13 сільрад з 39,5 тис. населення (28,8 тис росіян – 57,8%); Верхньотеплівському – 18 сільрад, 30 тис. населення (26,9 тис. росіян – 89,4%); Сорокинському – 11 сільрад та 16,8 тис. населення (13 тис. росіян – 77,4%).
Навіть на Поділлі, де питома вага росіян була порівняно незначною, в цей час було виокремлено 5 російських сільських рад: Слободо-Чернятинську, Борсківську (Вінницька округа), Пилипонівську, Нова-Шурську (Тульчинська округа), Петрашівська (Кам'янецька округа). Протягом кількох наступних років їх кількість збільшилась. Було організовано ще 4 сільради (Новомикільську, Чернишівську, Анютинську, Пилипо-Борівську). Найбільше росіян включала Борсківська рада – 2548, найменше – Новомикільська (363), інші включали в себе пересічно 1-2 тис. чоловік. Це був вичерпний перелік адміністративно-територіальних одиниць, де етнічні росіяни складали більше 50% населення.
Особливо відрізнявся Донбас (сучасні південь Донецької і Луганської та схід Дніпропетровської областей). Тут у 1926 році сільське населення становило близько 55%, етнічні українці - 65%, росіяни – 30%. (До речі, на Донбасі, як і нині, тоді проживало близько 35% усіх етнічних росіян України). Серед партійного керівництва не було одностайності, у тому чи варто українізувати населення робітничих селищ Донбасу, значну частину яких становили етнічні росіяни.
Сільське російське населення Донбасу було сконцентровано переважно на сході регіону. Більшість його мешкала в Луганській (23%) окрузі. У цих округах були райони, де компактно проживали донські козаки, у Луганській було три, а у Маріупольській окрузі був лише один район з абсолютною більшістю російського населення. Лише у дванадцяти, з сімдесяти восьми районів Донецької губернії, більшість серед сільських жителів становили росіяни. Крім того, у Донецькій губернії було 481 (15% від загалу) сільське поселення, серед жителів яких росіяни становили абсолютну більшість. У них мешкав 91% сільського російського населення Донбасу.
Щодо міст було вирішено не виділяти їх у національні адміністративно-територіальні одиниці, оскільки вони були центрами округ з переважно українським населенням, а отже, підлягали українізації. (Російські національні адміністративно-територіальні одиниці припинили своє існування у 1938 році, коли всі національні райони УРСР було реформовано у звичайні).
Українізація за межами УСРР
Уряд України за наполяганням М.Скрипника домагався приєднання до УСРР хоча б суміжних з нею етнічних українських земель. Ці землі у Росії не мали прав не те що автономної республіки, а навіть району. Адже, адміністративно-територіальне розмежування між Росією і Україною було проведено так, що у 1926 році за результатами перепису, у Бєлгородській, Курській, Воронезькій, Ростовській областях і Краснодарському краї налічувалося 4,6 млн. етнічних українців. Тоді на цій території було створено 500 українських шкіл і 2 вузи, виходили газети, працювали книжкове видавництво, театр і радіо. Нині на тут українці не мають жодних національних прав: нема українських шкіл, преси, книжкової продукції і т.д.
Так, за переписом населення СРСР тут у 1926 році було 4,6 млн. українців, у 1959 році - 542 тис., у 2010 році - 304 тис. осіб. А число осіб, які вважають українську мову, як свою рідну у 1926 було 3 млн. осіб, у 1959 році — 183 тис., у 2010 році ця цифра наближається до нуля. http://firtka.if.ua/?action=show&id=26836
Далі буде.
Стефанко С.Л.
