З Донбасу на Івано-Франківщину переїхала жінка із десятьма дітьми

 

/data/blog/65643/35384bed880c7b108cc5ba193240434c.jpg

 

Ця війна вигнала зі своїх домівок тисячі людей, і кожна з їхній історій по-своєму трагічна. Ця – теж, але світлого тут набагато більше.

 

Це історія про жінку з Луганської області, яка сама виховує десятьох дітей, про дім, який вони втратили, і про тепло, яке втратити неможливо, пише Фіртка з посиланням на  "Репортер".

 

Великий двоповерховий будинок на початку Крихівців, двері відкриває усміхнена жінка. «Ви пані Олена?», – перепитуємо, бо дуже молодо виглядає вона у домашньому халаті і з двома тугими косами як на маму, яка виховує десятьох дітей. «Так, заходьте», – запрошує всередину. Назустріч вибігає білявий хлопчик. «То Сашко, – знайомить вона. – Нині не у школі, бо їхній клас поїхав у маєток Святого Миколая, а ми всі разом маємо їхати туди у четвер. Решта – на уроках, а найменші ще сплять. Ще старша, Ксюша, вдома, бо прихворіла».

 

Сідаємо говорити. Сашко примощується на килим бавитися машинкою і видно, що уважно прислухається.

 

«Ми виїхали з Алчевська ще у травні, коли тільки почалися ті заворушення, діти навіть в школу не доходили, але я розуміла, що треба їх звідти забирати, – каже Олена Кузьменко. – У нас в місті боїв особливих не було, його зразу зайняли ополченці і почався бардак. От у мене був магазин у торговому центрі – прийшли, сказали, всім забиратися… Я рада, що діти того всього не бачили, ми поїхали, коли ще не було вибухів, обстрілів».

 

Той неспокійний час сім’я думала перечекати на дачі в Бердянську, куди їздили кожного літа. Чекали, прийшов вересень, дітям треба у школу, та й на дачі не перезимуєш. А вертатися з дітьми в окуповане місто мама не збиралася.

 

«З дачі до найближчої школи треба було йти півтори години, транспорт ходить двічі на тиждень, – продовжує жінка. – Шукала квартиру в Бердянську, але там повно переселенців, ціни дуже високі. Тоді зідзвонилися з Алчевськом і дітям видали путівки у санаторій в Яремче. Так ми тут і опинилися».

 

Поки школярики були в санаторії, жінка шукала житло, знайшла двоповерхівку у Крихівцях, каже, ще й дуже дешево – дві тисячі на місяць.

 

«Почали облаштовуватися, зі старшою дочкою та найменшими, які ще не ходять в школу, поїхали на дачу за речами, – каже пані Олена. – Тут нам служби помогли з ліжками, ковдрами, подушками, бо в будинку було лиш кілька диванів та одна шафа. Якби були гроші, самі б щось купили, але як з Бердянська поїхала, не отримували виплат. То трохи в цьому плані важко, вони в школу ходять… от Сашкові треба ручку чорнильну купити, а поки нема за що… Але вже всі документи оформили, обіцяють, що на днях гроші будуть».

 

Життя їхньої сім’ї пані Олена усіма силами намагається направити у звичну колію. Усі школярики вже ходять в крихівецьку школу, старша Ксюша перевелася у франківське училище. Ці діти звикли, що їхній день заповнений гуртками і секціями, значить, і тут вони мають їх відвідувати.

 

«На гімнастику ходимо в школу олімпійського резерву, з хлопцями збираємось іти на бокс, знайшли адреси, то завтра ідемо записуватися, – перелічує жінка. – Вони всі ходили на вокал, вже, напевно, з нового року піде­мо. З художніми і музичними школами трохи проблема, бо півроку уже пропустили, то вже з наступного будемо записуватися».

 

Навіть домашніх улюбленців привезли з собою. У величезній клітці не змовкають зо два десятки папуг, а з-під ковдри раптово вилазить малюсінький пес.

 

«То Люся, – сміється жінка. – Не дивіться, що гавкає, то вона зі страху. Папуг тато привіз, коли машину з Бердянська переганяв, я вже половину в магазин віддала, у нас вдома цілий вольєр для них був. І зоокуток – з черепахами, рибами».

 

За домом їм відчутно болить, хоча не стільки за будинком, як за всім, що з ним пов’язано.

 

«В Алчевську лишилася старша дочка, вона вже одружена, чекає дитину, каже важко, страшно народжувати, – зітхає Олена Кузьменко. – Вчора дзвонили родичі, заходили в наш дім, кажуть, обікрали все, вікна побиті, були морози, то труби потріскали. З будинком батьків те саме – вже два рази грабували. Бардак повний і навіть нема куди поскаржитися».

 

Та найбільше шкодує за сімейними альбомами, при згадці про них на очі навертаються сльози. «Всі фотографії там, у нас ще камера така стара з касетами є, я більше за це переживала, ніж за техніку, – ділиться вона. – Там хрестини, виступи на концертах, випускні. Воно ж нікому не треба, але могли повикидати, а нам це дороге. Але родичі сказали, що все ціле, обіцяли переслати».

 

А спогадів таки чимало, адже, крім 10 дітей, які зараз тут, є ще троє, яких теж виховала ця жінка. Вони вже дорослі і кожен живе своїм життя. Історія здавалося б фантастична, але пані Олена розказує її так просто, що здається, так і має бути.

 

«Почалося це дуже давно, я ще була студенткою і так вийшло, що познайомилась у лікарні з хлопчиком, якому було чотири роки, Вова звати, – згадує вона. – Стала провідувати, прив’язалася. Він був із притулку і його мали відправити в інтернат. От завідуюча і каже – хочеш, бери під опіку. Батьки були в шоці, куди, ти ж така молода, із заробітку – лиш стипендія. Але я оформила опіку. І батьки змирилися».

 

Коли закінчила інститут, одразу стала займатися підприємництвом, вирішила – бере під опіку ще одну дитину, дівчинку Наталю. Потім їх обох всиновила.

 

«Вже у 2007-му, коли появилися прийомні сім’ї та була можливість брати дітей на виховання, я взяла ще трьох і ще одну дитину всиновила, – каже пані Олена. – Потім ще стали добавляти дітей. А у 2009 році народила двійнят. В 2011-му ми вже створили дитячий будинок на базі прийомної сім’ї».

 

Обережно питаємо про чоловіка.

 

«Я була одружена, але не склалося», – просто відповідає вона.

 

Так от історія. Зараз обживаються тут, ще чекають, поки з Бердянська приїдуть дідусь з бабусею.

 

«Вони хочуть тут квартиру знайти, бо люди вже старші, і жити з нами не витримують, – посміхається пані Олена. – Але в нас заведено, що кожен день після обіду приїжджають, тато уроками з дітьми займається, мама по господарству помагає, думаю так і буде. Нам тут подобається, хотілося б лишитися, місто гарне і гуртків для дітей багато. А з іншого боку – свого житла ми тут не маємо, а що буде в Алчевську, ніхто не знає».


19.12.2014 647 0
Коментарі (0)

16.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

1511
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

848
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

1328
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2550 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3639
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

3086 2

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

605

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

315

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

294

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

917
17.07.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

5065
13.07.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

10450 2
08.07.2026

Багато людей під час застуди п'ють гарячий чай із медом, вважаючи його одним із найкращих домашніх засобів. Мед справді містить біологічно активні речовини, однак фахівці радять не додавати його в окріп.

8911
19.07.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

7494
15.07.2026

З 3 по 9 серпня у селі Погоня відбудеться дитячий християнський табір «7 дарів Святого Духа. Веселі канікули з Богом – 2026».

737
12.07.2026

Із 17 до 19 липня у Калуші відбудуться урочистості з нагоди перебування мощей святого Івана Хрестителя.

933
08.07.2026

У вівторок, сьомого липня, Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир — Манявський скит — відзначив храмове свято, День пам’яті своїх засновників — преподобних Іова та Феодосія Манявських.

1222
20.07.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

15702
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1259
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

1662
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1566
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1790