Спілкування про виступ Команди рідного краю у сезоні, котрий завершився нещодавно, її наставник розпочав у чомусь нетипово – із заключної гри своїх підопічних проти португальської "Браги".
"Я був, надзвичайно втішений тією кількістю глядачів, котрі в цей день завітали на стадіон, атмосферою свята, яка панувала на "Русі", яку ми спільно створили для Івано-Франківська, передусім для наших прихильників - зазначив Володимир Васильович. - Вважаємо це нашим дарунком, нашою подякою усім нашим симпатикам, що палко підтримували нас упродовж чемпіонату, за їхню любов, відданість та доброзичливість. Переконаний, виступ "Прикарпаття" у прем’єрному для нього першоліговому турнірі, його звитяги і нинішня сила ідуть від підтримки команди її уболівальниками. Чи видався б він настільки вдалим і успішним, якби не увага тих, для кого, власне, граємо?"
Далі тренер звично у таких випадках пригадував перипетії турнірної боротьби, окремі епізоди та поєдинки, надбання і втрати. При цьому не намагався уникати болючих тем, критики, негативу, називав речі своїми іменами.
Здавалося , був достоту відвертим та відкритим, коли однаково щиро говорив чи то про причини невдач і помилок, пояснюючи їх природу, чи то про позитивні моменти, які також мали місце і яких, сподіваємося, таки було більше.
При цьому не оминув увагою усіх причетних до звершення, подякував клубним службам, персоналу і колегам-тренерам, керівництву міста і, власне, клубу. Та найперше закцентував основну увагу на тих, від кого це залежало напряму і найбільше – на футболістах, на визначальній ролі своїх підопічних, на їх характері та самовіддачі, на ігрових та людських якостях. І у характеристиках цих була неабияка гордість за хлопців, повага і пошана, і навіть теплота.
Направду вони на те заслуговують, бо своїм поверненням на професійний рівень, своїм утвердженням на чільних позиціях, створюють для усіх нас, для рідного міста справжнє свято великого футболу. Тож "Прикарпаття" варте нашої поваги і вдячності за успіхи минулі і ті, що будуть у майбутньому.
- Володимире Васильовичу, як загалом оцінити сезон, що минув для команди?
- Всі разом – гравці, тренерський штаб, керівництво клубу, його персонал сміливо можуть занести рік собі в актив. Найголовніше – ми утвердилися у першій лізі, хоча стартували у ранзі дебютанта змагань. "Прикарпаття" не те що не загубилося у цій когорті клубів, а посіло, як для прем’єрного сезону, досить високе місце. Ще до старту перегонів перед нашим колективом було поставлене завдання за підсумками чемпіонату посісти місце у чільній десятці. Орієнтир був доволі сміливим, а б сказав навіть із викликом для нас усіх, але ми впоралися. У весняно-літньому відрізку чемпіонату команда, здається, нижче 10-ї позиції у таблиці і не опускалася. Та і взагалі ця частина турнірного шляху для команди видалася кращою за минулорічну.
- А чи вистачало сил і наснаги зазіхнути на трохи вищі позиції?
- Хотілося б виступити краще, безумовно. Мені, як тренеру, цього дуже хотілося. Та і гравцям, мабуть, також. Але на те, що ми маємо на сьогодні є низка причин, які від нас не залежать, ряд об’єктивних та суб’єктивних факторів. Багатенько важливих очок, приміром, команда недорахувалася на останніх чи вже доданих хвилинах поєдинків. Коли б нам вдалося їх не розгубити, ймовірно, вдалося б стрибнути і на сьому позицію. Та попри все, я переконаний: команда "Прикарпаття" зразка сезону 2018-2019 років за підбором футболістів, за фінансовими можливостями сміливо могла розраховувати у підсумку на 7-8 місця.
- Що у цій ситуації вас, як наставника, потішило найбільше: підсумкове місце у таблиці, гра команди чи прогрес гравців та їхні дії на полі?
- Відверто був втішений самовіддачею хлопців у кожному поєдинку, їхньою жагою до боротьби. Як би не складалася ситуація, ми завжди боролися до кінця. І суперникам не так-то вже і легко було з нами справлятися. Лише у Харкові у грі проти "Металіста" (2:0) ми виступили провально – опоненти нас начисто переграли. У решті матчів ми намагалися гідно протистояти суперникам.
Так, траплялися помилки, осічки, були поразки, а разом із цим почасти невиправдані втрати очок, але у старанності та наполегливості моїм хлопцям не можна було відмовити. Відрадно, що гравці, котрі прийшли в нашу команду із обласного рівня ще три роки тому, так би мовити, на зорі становлення, досягли за цей час помітного прогресу. Візьміть хоча б тих же Оринчака і Конкольняка – на сьогодні кращих бомбардирів нашої команди, при тому, що номінально обидва є крайніми півзахисниками. А поряд з ними є й інші, які заслуговують на добрі слова. Це футболісти на прогрес яких я сподівався ще в ту пору, коли вони грали на аматорському рівні. Сьогоднішній їхній поступ і прогрес помітні не лише у Франківську – це перші кроки до справжнього футбольного визнання.
Коли ж задумуватися над тим, що потішило найбільше, то щось одне конкретно виділити непросто, оскільки все є взаємозв’язаним. Проте, розібратися спробуємо. Найперше для себе виокремлюю дії гравців на полі: це є ознакою їхнього професійного росту і футбольного прогресу. А це, безумовно, не може в кращу сторону не позначитися на грі команди в цілому і, природно, як наслідок – на підсумковий результат. Але як на мене, це – саме той випадок, що від перестановки цих чинників не повинна була б змінюватися величина досягнутого. Без гравців, без справжнього колективу навряд чи можливе досягнення вагомого результату.
Інший позитивний чинник сьогоднішнього звершення може не ігровий, але вважаю, безумовно важливий – це наш уболівальник. Люди повірили у "Прикарпаття" і пішли на стадіон. Усі ми – футболісти, керівники клубу, працівники стадіону, тренери це побачили і реально відчули. І якраз оця підтримка є для нас усіх важливою і вагомою. Справжній прихильник вболіває за команду душею, переживає. Добрі слова і щирі аплодисменти по закінченні ігор (причому завжди, із яким результатом для нас вони б не закінчилися) найкраще тому свідчення, найвища оцінка уваги, поваги і довіри до нас, до команди "Прикарпаття".
- А чому орієнтиром було обрано саме 10-те місце у таблиці, а не конкретні, вищі позиції? І чи не було побоювань у ході сезону, що ця умовна висота може не підкоритися команді?
- У тренерів і клубного керівництва сумнівів у реальності поставленого завдання не було. Найголовніше – потрібно було налаштувати на це команду. Я вдячний футболістам за те, що вони з усією серйозністю, професійністю та відповідальністю поставилися до досягнення наміченого результату. Я особисто навіть сподівався що ми можемо опинитися на кілька щаблів вище. За ходом турніру команд навіть не довелося у цьому плані переналаштовувати – схоже самі хлопці були сповнені бажання розташуватися у таблиці якомога вище. Ще напередодні старту сезону – минулого літа – оцінивши наш власний потенціал, ознайомившись із суперниками і зваживши шанси, при обговоренні та аналізі ситуації із керівництвом міста та ФК, я висловив міркування, що ми можемо претендувати на місце не нижче 10-го. Так і порішили. На підкорення цієї стратегічної висоти надалі були направлені зусилля футболістів і спрямована вся наша робота.
- У разі якби "Прикарпаття" змогло опинитися вище, то за це були передбачені якісь додаткові бонуси?
- Зрозумійте, справа не у бонусах. Та їх і не було. Просто кожен футболіст прагнув проявити себе у матчах із найкращого боку. У підсумку це повинно було дати гарний результат. І таки дало, адже хороша робота, прикладені зусилля, як відомо, не бувають марними. Найважливіше, що самі гравці сповна усвідомлювали, що прикарпатським уболівальникам було б образливо за команду, коли б вона борсалася у підвалинах турнірної таблиці.
- Володимире Васильовичу, згадаймо на мить початок весняної частини чемпіонату. Та заминка (назвемо це так) на старті виглядала ще більше дивною і незрозумілою ледь не для усіх, особливо на фоні вдало проведеної зимової підготовки. Чому так сталося, чи змогли хоча б для себе знайти пояснення, причини?
- Підготовкою я, як тренер, був задоволений як ніколи. Команда досить плідно попрацювала, непогано виступила на Кубку міського голови. Той турнір за складом учасників, за організацією, був належного рівня. Нам вдалися кілька непоганих матчів. Далі була Туреччина. Для нашого нещодавно відновленого "Прикарпаття" це взагалі вийшли перші закордонні збори. У спаринг-партнерах ми мали хороших опонентів, на фоні котрих виглядали достойно. Однак після повернення додому через травми одразу втратили ледь не половину основного складу. Був період, коли я навіть злякався, що зможемо не назбирати здорових виконавців для першої весняної гри. Але із Божою допомогою знайшли таки кого поставити.
Звісно, це був не той склад, котрий ми награвали на зборах. Окрім поразки у поєдинку з "Колосом" мали у пасиві одразу три вилучення. Як наслідок – у наступній домашній грі проти "Миколаєва" недорахувалися одразу сімох зі стартової одинадцятки гравців. До трьох раніше травмованих тепер додалися четверо дискваліфікованих. І ми знову поступилися. Може у чомусь це було об’єктивно, але, переконаний і сьогодні, незаслужено і не справедливо. Ще довго мені було образливо і прикро… Та згодом ситуацію помалу вдалося вирівняти. Хоча у оптимальному складі після зимової перерви нам так і не вдалося зіграти у жодному з матчів – то серйозно травмований мало не до тепер Дербах, то Цюцюра, по якому тривалий час стояло питання оперативного втручання. На щастя, обійшлося. Але більшу частину весняного відрізку він пропустив. Щоправда зіграв у заключних матчах. Схожа ситуація і з іншими: як не ушкодження чи травми, то картки. Тоді все це якось навалилося разом і одночасно. Було важкувато, але все у минулому. Скажу одне: ті із наших футболістів, котрі заміняли вибулих, проявили себе добре.
- Всі оті різнобарвні картки, пенальті – це є така своєрідна "симпатія" до "Прикарпаття" зі сторони служителів футбольної Феміди, їхнє упереджене ставлення чи причини у чомусь іншому?
- Я б не став зараз з упевненістю стверджувати про упередженість чи не упередженість, симпатію чи антипатію. Не зніматиму відповідальності із себе та підопічних. Були випадки, коли вони порушували ігрову дисципліну на полі, але це, вважаю, лише менша частина тих огріхів, за які нас карали. Як на мене, арбітри просто себе перестраховували, причому досить часто. Їм же невтямки як тренеру опісля такої жовто-червоної роботи потім доводиться латати дірки у складі. Вони "нагороджують" гравців картками і штрафними ледь не за кожне зіткнення чи навіть незначний контакт. А щодо зупинок гри своїми свистками… Не встигли розпочати і пішли свистки, які ламають і малюнок і динаміку. Про який темп або ритм гри можна говорити, коли гравець, не встигнувши розбігтися, може бути зупинений свистком. А потім уболівальник каже, що гра малоцікава, гравці не біжать, тощо. Та звідкіля узятися тій цікавості і тим швидкостям? Я прекрасно розумію, що до суддів доводять настанови, дають рекомендації, але… Щоразу замінюючи дискваліфікованих я змушений був добряче поламати голову, переставляючи виконавців на позиціях, щоб це не відобразилося на грі. А гра, як правило, у таких випадках страждала. То чи не варто усім тим, хто причетний до змагань, замислюватися передусім про дух гри, про уболівальника, заради якого граємо, а не просторікувати на кожному кроці про недисциплінованість "Прикарпаття" і продовжувати обкладати штрафними санкціями?
- Давайте змінимо болючу тему і поговоримо про гравців команди: хто і як проявив себе у турнірі, якою є Ваша оцінка їхніх дій?
- Коли розпочати аналіз по ланках, то відверто потішили дії півзахисту як в цілому, так і окремих футболістів. Загалом середина у нас вирізнялася продуктивністю і корисністю. Кілька важливих ігор, впевнений, ми виграли завдячуючи найперше зусиллям гравців півзахисту. У першому колі, до перерви, ситуація була дещо іншою: тоді продуктивніше діяли наші оборонці – грубих огріхів у їхній грі не було, ми пропускали мало, а коли поступалися, то з різницею переважно у один гол. До зими за пропущеними м’ячами з поміж усіх учасників "Прикарпаття" було п’ятим. Уже навесні захист став "збоїти" помилявся частіше, але в цілому справлявся. Хотілося б, звичайно, більшої дисципліни від оборонців, надійності, адже міцний захист – це перша передумова до того, щоб не поступитися, а значить – зіграти вдало.
Воротарська позиція не повинна бентежити. Маємо трьох голкіперів хорошого рівня. Як у тренера, у мене не боліла з цього приводу голова. Сподіваюся, у скорому часі відновиться Новак і після відпустки розпочне тренування. Разом із тим у півзахисті потрібно підсилити гру, особливо у центральній зоні. На сьогодні у нашому розпорядженні замало гравців конструктивного плану, які повинні розпочинати атаки. Наразі це Боришкевич. Є ще молодий Кузьмин, але вже зараз цього замало. Потрібно ще хоча б одного виконавця із задатками плеймейкера. По крайніх хавів ми говорили вже - на їхньому рахунку найбільше голів у сезоні. Чи варто ще щось додавати?
Ще напередодні першолігового турніру наша атакувальна ланка бачилася найгрізнішою. А насправді вийшло так, що годі було зібрати здоровими усіх чотирьох разом. В основному через травми. Восени непогано виглядав Дитко, та після перерви наче десь розгубив свої козирі. Ніяк мені не вдавалося зваріювати атакувальну ланку – поєднавши міцних і фактурних Худоб’яка чи Барчука із легкими та швидкісними Цюцюрою чи Дитком. Окрім ушкоджень додайте сюди ще й дискваліфікації. Можливо ще із цієї причини нападники наші забивали не так часто і не так багато, як хотілося б.
- А чи зважилися б ви зіграти, за потреби, із трьома форвардами?
- Теоретично я міг це зробити. Мені взагалі-то імпонує схема 4-3-3, тож якби така можливість випала – обов’язково спробував би хоча б у кількох іграх. Бодай, щоб подивитися як це спрацює. До речі, на зимових зборах ми якраз за такої ігрової постави вели практично усі спаринги і у нас достоту непогано виходило.
- Які із зіграних матчів турніру можете виокремити і чому саме?
- Коли так, то такі поєдинки вартувало б розділити. Оскільки були матчі у яких нам вдавалося практично усе: хлопці діяли невимушено, легко, грали наче у власне задоволення, пр цьому неабияк тішачи глядачів. Це домашні матчі проти "Інгульця" та "Дніпра". Для себе особисто вирізняю протистояння з "Металістом". Остання календарна зустріч. У цьому її важкість і особливість. Окрім усього іншого, хто б що не говорив, це був "Металіст", який залишається футбольним брендом. До того ж "Прикарпаття" по ходу двічі поступалося у рахунку, але мої хлопці, що приємно, рук не опустили і осягли нічиєї. Було непросто ще і тому, що погода була такою, що грати у футбол було практично неможливо. Потрібно було зіграти "на характері" і футболісти його проявили. А загалом усі наші матчі видалися хорошими, багато у чому повчальними та по своєму цікавими. Єдиним недоліком було те, що надто вже часто мої підопічні втрачали концентрацію у кінці окремих таймів у ряді матчів.
- А когось із гравців персонально будете виділяти?
- Не є прихильником виокремлювати когось по прізвищах. На добрі слова, на похвалу, безумовно, заслуговує вся команда. Коли ж відзначати тих, хто спрогресував на сьогодні найбільше, то це, безумовно, усе ті ж Конкольняк, Оринчак, Квасний. Достоту наполегливим є Геник. Він старанний, завзято працює на тренуваннях, хоча до складу потрапляє нечасто. Василь є доволі терплячим, а це, на моє переконання, головна ознака того, що він має достатньо характеру, щоб стати футболістом хорошого рівня. Помітно додали за останній рік також Бойко і Француз. Попри адаптацію, пов’язану з переходом з обласного рівня та травми, розкриває свій потенціал Барчук… Вважаю, що на даний момент усі наші футболісти ще мають передумови і далі прогресувати. У професійному плані їм ще є куди рости фахово. Вони ще не розкрили повністю увесь той потенціал, що в них закладено. Саме тут є той великий резерв, я б сказав, поле для удосконалення, як самих гравців, так і мене, як тренера. У нас хороша команда, однак це не означає, що ми не потребуватимемо і не прагнутимемо змін. Проводити зміни просто заради змін, або ж гучніших і статусних імен – це не наш напрямок.
- То зміни таки будуть?
- Не виключено, що із кимось з футболістів ми попрощаємось вже найближчим часом, але ті, що прогресують, можуть і хочуть себе проявити, повинні залишитися і наполегливо працювати. У нас наразі вистачає зрілих виконавців. Але їхній вік – це ще і досвід, який нам був попервах так потрібен для організації команди, її становлення, адаптації та утвердження. "Прикарпаттю" необхідно омолоджуватися – це загалом живий, безперервний і об’єктивний процес. І наскільки вчасно ми на це зважимося, тим успішніше виступатимемо у майбутньому, тим більше шансів проявити себе буде у сьогоднішніх запасних футболістів, гравців з команди U-19, чи то аматорів, котрих залучатимемо із змагань обласного рівня.
Коли правильно, виважено і вчасно підійти до вирішення цього питання, переконаний, що за півроку-рік за зовсім невідомих чи малознаних говоритимуть так, як нині за Оринчака з Конкольняком, Кузьмина і Цюцюру, Француза, Бойка та інших. Вікова ротація повинна бути, втім як і вікові гравці для того, щоб сформувати команду, щоб довкола цього стрижня старожилів обігрувалася молодь, мужніла, загартовувалася, вчилася, набувала досвіду.
Не буду сьогодні називати конкретних прізвищ хоча б із кількох причин. Найперше тому, що не готовий, сам ще не визначився остаточно, вагаюся. Ми не можемо також говорити тут і про те, наскільки масштабними виявляться ці кадрові зміни. Бо ту вже мова може йти не лише про досвідчених футболістів…
- Якщо я правильно Вас зрозумів, уже є попит на молодих гравців "Прикарпаття"?
- Звичайно, на тих таки Оринчака, Конкольняка та інших. І у такій ситуації дуже важко приймати рішення взагалі по тих гравцях, які повинні залишити команду. Стосовно молодих футболістів, то як тренер команди сьогодні, скоріше за все, волів би їх не відпускати. Вони конче потрібні "Прикарпаттю". Водночас, як колишній гравець, не став би перешкоджати. Здається, що ще зовсім недавно сам пройшов схожими футбольними стежками. І дасть Бог прийде той час, коли ми будемо гордитися нашими земляками, вихованцями "Прикарпаття", котрі гратимуть у колективах рівня Прем’єр Ліги України або ж вище. Моя позиція така – коли будуть пропозиції, то нехай наші футболісти зважуються на перехід. Я свідомий того, що із втратою виконавців ми на певний час послабимо колектив у якихось ігрових аспектах, але натомість з кращого боку матимуть шанс заявити про себе резервісти, новачки… Є тут інша важлива сторона справи – фінансова. На кошти, виручені від трансферу гравців, наша футбольна структура (а найперше – команда) могла б певний час протриматися.
- Коли ми не поспілкуємося із Вами про Ігоря Худоб’яка уболівальники і наші читачі мабуть нас не зрозуміють?
- Тут і у мене враження неоднозначні. Два сезони поспіль він був кращим бомбардиром і гравцем у другій лізі. Напередодні старту першолігового турніру у фахівців, тренерів. Суперників тільки й розмов було, що про нього – схоже остерігалися. Натомість якась невиразність у грі упродовж чемпіонату. Не склалося на початку, не пішло мабуть, впевненість пропала. Так, він був активним, мав моменти, створював напругу біля воріт суперників, але нападник повинен забивати голи. А у нього – не вийшло. Потім була серйозна травма, яку отримав у Луцьку, а відновившись – тривалий час не міг пробитися до основи. Проте, без сумніву, футболіст він майстерний. Сподіватимемося на нього.
- Ваші враження від турніру першолігових команд загалом?
- Віддавна вже не пригадую такої сильної першої ліги. Трохи розчарувало, що знялися дві команди і те, що неконкурентоспроможні Суми таки залишили. В цілому, чемпіонат видався цікавим: лідери втрачали очки у матчах із середняками, а у суперечці рівних, здавалося, команд, важко було щось передбачити. Лідерська позиція "Дніпра" - закономірна. Для себе підмітив чи то деталь чи то тенденцію: не всюди глядач іде на стадіон. Багато уболівальників приходить у нас в Івано-Франківську, також у Луцьку, Харкові, Дніпрі, Волочиську. В інших населених пунктах такої активності не спостерігається, хоча ті колективи посідають місця у верхній частині турнірної таблиці. Чим не парадокс. Варто задуматися, адже команди грають для глядачів.
За підбором виконавців вважаю "Волинь" була найсильнішою командою у лізі – ледь не кожен футболіст лучан свого часу виступав у Прем’єр Лізі. А найкращим гравцем першої ліги однозначно вважаю Дениса Кожанова. Також непоганих хлопців підібрав у "Дніпрі" Михайленко: молода перспективна основа, поряд з якою бувалі Кравченко, Польовий, Куліш… Щось схоже, як зараз у нас. Або ж нагадує мені пору, коли наше "Прикарпаття" у 1994-му поверталося вдруге до Вищої ліги. Тоді поряд з братами Юрченками, Ватаманюком, Турянським грала молодь – я, Тарас Ковальчук, Роман Максим’юк…
- Маєте уже хоча б якісь намітки на сезон наступний? Чого очікувати від "Прикарпаття", на що сподіваєтеся ви, як наставник?
- З третього червня футболісти офіційно перебувають у відпустці до 20 числа. Опісля спершу тиждень працюватимемо у Івано-Франківську, після чого вирушимо на тренувальний збір. Наразі питання про те, куди поїдемо, вирішується: можливо це буде добре знайома нам Яремча, а може й Закарпаття. В усякому разі підготуватися мусимо не гірше, ніж торік. Наступний чемпіонат орієнтовно мав би розпочатися 27-28 липня, але повної ясності ще немає ані у цьому питанні, ані зі складом учасників.
Особисто я чекаю від нового сезону дальшого поступу команди і прогресу гравців. Однозначно, мабуть, ставитимемо завдання поборотися за вищі позиції. Яким зараз я бачу ці орієнтири сказати не просто – потрібно усе зважити. Як максималіст, я міг би вже сьогодні заявити, що хочу виграти турнір першої ліги, але ж потрібно залишатися реалістом, адже колективи, які у сезоні 2018-2019 років посіли у підсумковій таблиці з 1 по 8-ме місця мали бюджет у 2-3 рази більший у порівнянні з фінансовими можливостями "Прикарпаття". Саме тому вважаю досягнутий результат нормальним.
- Чого сьогодні найперше потребуєте?
- Усвідомлюю, що не можна мати усе і одразу. Нагальною є потреба у тренувальному полі, може навіть і не одному. Здалося б уже вирішити питання із автобусом. На більш віддалену перспективу – організація клубної бази із харчоблоком, готелем, медичним центром. А ще залишається стадіон, котрий потребує щоденної уваги. Не знаю, чи варто уголос мріяти про зміни на "Русі". Відколи мене призначили його директором, маю задумки, ідеї. Але це знову ж таки кошти. Зрештою, це тема сподіваюся, для однієї із наших наступних зустрічей і розмов.
Ігор КОСТЮК, "МАТЧ. Газета про футбол"
