Володимир Єшкілєв: Муркотіння над сметаною сущого

 

 

Жила-була дівчинка. Її називали Синьо-жовтою Шапочкою, тому що не дозволяли носити шапочку червоно-чорну, яку дівчинка дуже любила. Тому дівчинка надягала її тільки тоді, коли спускалася до підвалу. А до лісу ходила у тому ковпаку, який мати пошила з лахів дідуся Михайла.

 

Старого Шапочка пам’ятала смутно. Згадувала лише, що дідо Михайло був похожим на посивілого Дзідзьо, вважався сильно начитаним й час від часу ходив до сільпо у кумедному фартушку з вишитими трикутником та оком. Дідо пишався тим, що відшукав на глиняних табличках правильне ім’я для онуки. Оте й все. Гостріше їй пам’ятався дідо Степан, який вчив Шапочку десяти правилам поведінки в лісі. А ще він застерігав онуку від мухоморів.

 

Дівчинка все питала в діда Степана, чому мухоморів не можна їсти. На що той загадково мружив очі і казав, що мухомори чисто червоні, а все чисто червоне – чужинський гріх. Відтоді минуло чимало часу. Минула та доба, коли погане називали гріхом, а за нею минула наступна, де його називали западлом. Й ось, нарешті, настали часи всесвітнього туристичного гуманізму і погане почали називати зашкваром. А Шапочці дозволили швендяти аж до тієї галявини, де родичі разом з неурядовими їжаками збирали гриби.

 

Одного разу мати послала Шапочку до бабусі, яка впала в присмерки і вимагала домашніх пиріжків з капустою. Краще б вона мухомори жерла, сказала мама. Відтак фаталістично зітхнула й додала, що, у будь-якому випадку, старих треба поважати. Бо ж колись бабуня була квітучою і притомною, а ще подарувала світові просвітництво і купу помічної екзистенції.

 

Тому дівчинка пішла лісом. Разом з пиріжками і маминим напуттям з технічних слів, котрих мама набралася у тюрмі народів. Йшла Шапочка йшла, аж раптом побачила диво дивне.

 

Побачила вона кота, мордатого і товстого, та ще й одягненого у камізельку. Той бігав навколо здоровенного дуба, й кожного кола двічі бився головою до стовбура. Раз зі східного боку дерева, а раз – з західного. При цьому кіт кожного разу з західного боку казав: «Дох@я сметани!», а зі східного: «Ніх@я сметани!»

 

-  Ти що таке робиш, коте? – запитала здивована Шапочка. – Зовсім й@бнувся? Чи то ворожиш?

 

-  Тьху, шо за жлобські припущення! – зупинився кіт. – Тобі повилазило? Шо не бачиш, шо я у глибокій медитації шукаю провідну ідею.

 

-  Ідею для проводжання?

 

-  Для руху всього лісу до світлого майбутнього.

 

-  Мухоморів нажерся?

 

-  Нізащо! – кіт всіма чотирма лапами наклав на себе знак. – Жодних розширювачів. Присягаю! Най яснобожий Перун мені запхає мишу до дупи, якщо я брешу! Я розумію, дівчинко, шо ти слухала тих пізніх дітей постмодерну, котрі читали Еріка Хобсбаума в аспірантському перекладі і називають мій пошук архаїчним. Проте на грибній галявині товариство вже третій день як переконане, що без провідної ідеї ніхто нікуди не їде. От просто не їде і все. Експертна крапка.

 

-  Я чужих дітей не слухаю, - гордо мовила Шапочка. – Я навіть не граю з ними. Це зашквар. Мама казали, що вони бездуховні і навчать мене гамасятини.

 

-  Так-так, - швидко і дрібно забурмотів кіт, – юнґівські архетипи, глибинна селянська мудрість…

 

-  А що ти там казав про сметану? – згадала дівчинка і в її животі забурчало. – Сметана тут до чого?

 

-  Влучне питання, погоджуюся, – кіт присів на травичку. – Але тут, дівчинко, не обійтися без преамбули.

 

-  Ампули? Уколи? Дурка? – Шапочка приготувалась тікати.

 

-  Та ні, ти не зрозуміла. Я мав на увазі певний вступ, підводку таку до стрижневої думки. Мало хто здогадується, дівчинко, що в основі кожної провідної ідеї лежать дві фундаментальні субстанції: гівно і сметана. Всі визнані на грибній поляні творці ідей поділяються на дві наукові школи. На тих, які шукають сметану на гавні й тих, хто шукають гівно на сметані. Ще була третя школа, яка вважала, що гівно і сметана – це різні назви однієї субстанції, але їх визнали єретиками і з ганьбою вигнали з грибної поляни. Я ж, дівчинко, належу до шанованої і визнаної ще святими єгипетськими котами школи гівносметанників-традиціоналістів, себто тих, хто шукає сметану лише на давньому, затверділому, та науково визнаному гівні.

 

-  На гівні мамонтів?

 

-  О-о-о! – кіт мрійливо закотив очі. – Гівно мамонтів – це мрія кожного істинного гівносметанника-традиціоналіста. Воно рідкісне і дорого коштує. Дуже-дуже дорого. Але я, - кіт змовницьки підморгнув Шапочці, - знаю, де його можна знайти. Якщо ти даси мені один… ні, три пиріжки, то я покажу тобі, де лежить ця правдива основа сущого. Здоровенний шматок, можна буде заробити…

 

-  Пиріжки лише для бабуні, – обірвала дискурс Шапочка. – Ще мені не ставало свіжими домашніми пиріжками котів годувати. Де таке бачили?

 

-  Така молода, а така жадна… - похитав товстою мордою кіт. – Ну й добре, звіздуй собі до своєї бабуні і гризіть там з нею ваші лівацькі пиріжки. Можете з нею ще й восьме березня відсвяткувати.

 

-  Я тебе про сметану питала, а ти лише про гавно та про восьме березня. Вже літо, альо. Будеш знов присягати, що не жер мухоморів?

 

Кіт не встигнув на те нічого сказати, бо Шапочка раптом скрикнула. Мале ведмежа підкралося до неї ззаду, вкусило за литку і потягнулося лапою до пиріжків. Дівчинка  вциндоляла нападникові межі очі.

 

Ведмежа заверещало: «Падла! Я папє раскажу, он тєбя на рєспублікі парвьот!» і втекло до лісу.

 

-  Ти не бійся, - сказав кіт, - це він лише так ляка. Звичайна НЛП-страшилка. У ведмедів тіко мами за ведмежат вписуються, а татові вони до баяну. Не те, шо у вовків.

 

-  В лісі про вовків не згадують. Мама казали, що це все одно, що згадувати про рептилоїдів. Зашквар.

 

-  Ще будеш мене вчити, - пхикнув кіт, почухав лоба і прочвалав навколо дуба.

 

-  А про сметану?

 

-  Що про сметану?

 

-  Де її «дох@я»?

 

-  Де треба, там і дох@я.

 

-  Ну добре, - змилостивилася Шапочка. –  З’їмо на двох один пиріжок. Бабуня старенька, рахує лише до трьох і то з парламентськими поправками.

 

Вони сіли під дубом і миттєво згризли пиріжок.

 

-  Смачно, - облизався кіт. – Але мало.

 

-  Кажи про сметану.

 

-   Істинна сметана лежить у чарівному горщику. Той горщик стоїть на чарівній горі, а гору оточує чарівна річка…

 

-   Брехні розказуєш?

 

-   Це не брехні, дурепо. Це базовий наратив гівносметанників. Називається: «Загальна теорія походження та локалізації істинної сметани на істинному гівні».

 

-   То в чарівному горщику не лише сметана?

 

-   Перший закон «Загальної теорії…» звучить так: де присутня істинна сметана, там присутнє істинне гівно.

 

-   А другий?

 

-   Хочеш істинної сметани – не бридься істинним гівном.

 

-   А третій?

 

-   Своїм – істинну сметану, чужим – супутні та похідні речовини.

 

-   А хто «свої»?

 

-   Ті, хто разом з нами вже нажерся істинного гівна. Ну і родичі, звичайно.

 

-   Звичайно… - спохмурніла Шапочка. – Знаєш, коте, щось мені вже не хочеться тієї істинної сметани.

 

-   Ну й біс з тобою. Йди собі лісом.

 

Шапочка здвигнула плечами і пішла далі. Йшла вона, йшла і дійшла до перехрестя, де лісова стежка розділилася на три. Зрозуміло, що на перехресті стояла порепана брила з написом.

 

На брилі писалось: «Наліво підеш, дійдеш до храму Баби Параски, почервонієш і вмреш в інфляційних судомах. Направо підеш, дійдеш до храму Баби Параски і згризе тебе короста корупції. Прямо підеш, дійдеш до храму Баби Параски і капець тобі все одно».

 

Дівчинка тяжко задумалася. Згадала все, що їй розповідали дорослі, але ніхто не казав їй про три дороги, що ведуть до одного храму.

 

Тут в траві зашелестіла гадюка. Певно, гаспид мав телепатичні здібності, бо в голові у Шапочки почали виникати слова:

 

-  Не вір тим написам, дівчинко, бо їх по приколу нашкрябали політтехнологи, котрих найняли злоябучі олігархи. Йди до храму, де тобі відкриється провідна ідея. А коли прийдеш до бабуні, то шепнеш їй ідею на вушко, та визнає тебе законною у своїй сім’ї народів, заплаче та благословить на реституцію.

 

Не встигли ті шиплячі слова згаснути в голові дівчинки, як з неба загриміло:

 

-  Йди прямо, вільна донька степів, і спали той храм архаїки і реакції!

 

Шапочка подивилася в небо і побачила аж під хмарами щось летюче і темне – чи то орла, чи то квадрокоптера. Вона вже зробила крок до каменю, як ззаду почулося знайоме котяче нявкання:

 

- Чекай, зупинися!

 

-  Чого тобі?

 

-   Я не можу лишити дитину саму, - кіт відсапався, поправив камізельку і рішуче задер хвоста. – Я, серед іншого, гуманіст і читав Карла Поппера.

 

-   А гівносметанникам-традиціоналістам можна читати Поппера?

 

-   Нам все можна. Головне, не що читаєш, а що звідти вичитуєш.

 

-   І чого ж ти там вичитав?

 

-   Що не можна дослухатися до голосів отих ніцшеанських потвор, - кивнув кіт на гадюку. – Ці привиди підсвідомості заведуть тебе у пастку, а мені, якщо не втручуся, згіршать карму.

 

-   Злякався?

 

-   А кому приємно народитися у наступному житті скунсом?

 

-   А той храм…

 

-   Слухай мене, - кіт витер лапою пилюку з напису. – Розумієш, Баба Параска – це ж не та баба Параска, про яку ти думаєш, це ж свого роду культурний код. Така собі технологічна модель месії, яку синтезували з давніх матріархальних міфів, героїнь народних пісень та архетипового образу мами, що нашила синові рушників. А те, що ця модель потроюється, так це буває. От, скажімо, Джефрі Александер писав, що символічні зразки культури здатні помножуватися. Особливо, коли їх намагаються одночасно продати різним політичним силам. Продавали, продавали і допродавалися до того, що тепер у нас аж три храми Баби Параски. Замість месіджів єднання наплодили, курчі діти, фреймів розхитування масової свідомості.

 

-  Коте, ти тут весь час намагаєшся перетворити казку на семінар з НЛП. А я персонаж простий, в мене вроджена алергія на діалектику.

 

-  Я хочу, аби ти, врешті-решт, знайшла для себе провідну ідею. Бо ж пропадеш без ідеї, бігме пропадеш. Особливо у цьому блядському лісі, де література перемогла історію.

 

-   І що, в жодному з тих трьох храмів немає жодної корисної ідеї?

 

-   Ну дивись, - кіт почав водити кігтем по напису. – Підеш наліво, дійдеш до храму збитої льотчиці. Там блукають хижі привиди популізму, можуть затягнути до мороку. Ідеї там такі, що без драпу не вкурити, й без концтабору не впровадити. А той храм, до якого веде права стежина, присвячено вічному опорові вічним окупантам. Там напружуються різні борці, борчині і депутиці, що невпинно борються за щось проти чогось. Там тебе миттю припнуть до якогось хейтспічменту та запишуть у стейкхолдери. А ще відберуть пиріжки і скажуть, що то на святу справу. Й поки ти зі зв’язкою гранат шукатимеш, де штаб рептилоїдів, вони твої пиріжки тупо схавають. Тобі того треба?

 

-  А якщо прямо йти?

 

-  А там насправді ніякого храму немає. Одна лише обісрана галками табличка. Там колись щось будували, але гроші вкрали і залишилася тільки яма під фундамент. Називається «Котлован Солідаризму». Там тепер лише зомбі тусують. Білі такі, худючі. Підходять до тебе, дивляться так страшно і кричать: «Справедливість є!» А відтак ще голосніше: «За неї варто боротися!».

 

-  Біле братство?

 

-  Здичавілий електорат. Приручили сарак і кинули. Їм ж ніхто так й не пояснив, що таке солідаризм. Вони й досі думають, що то інструкція про лікування чиряків солідолом.

 

Шапочка засумувала. Їй не хотілося вірити довбнутому котові, але з того боку, куди вела ліва стежина, якраз почулося дике виття. Їй навіть здалося, що вона серед звірячих звуків розібрала слова «геть» і «вили».

 

«Привиди популізму», - зрозуміла дівчинка.

 

-  І як тепер звідси потрапити до бабуні? – розгублено запитала вона.

 

-  Нафіґа тобі та стара маразматичка, - кіт принюхався. – О! Я щось відчуваю.

 

-  Що?

 

-   Йдемо, - кіт пострибав до найближчої яруги.

 

Шапочка рушила за хвостатим сусаніним. Вони спустилися до темного провалля. Там, серед розкішних поганок і мухоморів, стояв чорний горщик.

 

-  Нам везе, клянуся! – кіт сяяв від радості. – Це ж хтось залишив без догляду істинну сметану. Халява!

 

-  Просто залишив? – засумнівалася Шапочка. – Може це пастка? Може це підклав МВФ? Ти ж казав, що істинна сметана стоїть на чарівній горі. А тут вона у гнилих єб@нях.

 

-   Не будь занудою, дівчинко, - кіт вже муркотів над горщиком. – Хто б це не залишив, а їстимемо ми. І в процесі поїдання нарешті зрозуміємо, в чому ж твоя провідна ідея. Можливо вона у вічній халяві, якщо поряд з тобою так везе. Це ж треба… Не знахідка, а нестерпна легкість буття!

 

Кіт підняв кришку, принюхався.

 

-  Це вона! Це істинна сметана! – він підсунув горщик до Шапочки. – Насолоджуйся!

 

-   Але ж…

 

-   Не думай про істинне гавно, насолоджуйся. Процес цікавий сам по собі, а результат завжди у тумані. Це я тобі, як гавносметанник-традиціоналіст кажу.

 

-   А якщо…

 

-   Насолоджуйся, поки не відібрали.

 

-   Може ти перший?

 

-   Як скажеш, - посміхнувся всією пащею кіт і запхав морду до горщика.

 

Темний яр наповнило його задоволене муркотіння.

 

Володимир Єшкілєв


16.05.2017 2221 0
Коментарі (0)

13.07.2025
Вікторія Матіїв

Дружина полеглого воїна Любов Галько розповіла журналістці Фіртки, яким був Руслан Галько — у повсякденному житті, в родинному колі та на фронті.

1734
09.07.2025
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю професорка кафедри судової медицини Івано-Франківського національного медичного університету Наталія Козань розповіла про процес та методи ідентифікації тіл загиблих військових, виклики, з якими стикаються фахівці та чому ця робота — це насамперед про гідність.  

1401
05.07.2025
Вікторія Косович

Про те, що таке фемінізм, як він розвивався в українському суспільстві та чому його не потрібно боятися, Фіртка поспілкувалася з журналісткою та письменницею, авторкою книги "Слово на літеру "Ф" Іриною Славінською.

1059
30.06.2025
Тетяна Ткаченко

Про актуальність проблеми больового синдрому в периопераційному періоді журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Івано-Франківського національного медичного університету, професор Іван Тітов.  

2079
26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

3569
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

1350

По соцмережах пішла дискусія про зрізані кілька дерев (ялинок) на Івано-Франківській Площі Ринок. «Політично» мотивований ґвалт наростає. Аж до вимог «засадити» ринкову площу деревами та зробити парк.

1705

Гадаю багато хто був свідком такої ситуації в церкві, коли дитина могла пробігтись у церкві, кудись заглядати, можливо щось голосно запитувати й одразу отримати зауваження або присоромлення від інших, часто старших, людей або бабусь.

508

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

1147

Тема про заборону абортів, яку вчора запустила Івано-Франківська міськрада, не «від добра» і, звісно, «для піару». Якщо «піаром» вважати висловлення консервативної правої традиціоналістської політичної позиції.

1315
10.07.2025

У сучасному ритмі життя готувати "здорову вечерю з трьох страв" щодня — радше мрія, ніж реальність. Але це не означає, що збалансоване харчування — лише для тих, хто має багато часу. Навпаки: з правильним підходом можна харчуватися повноцінно, навіть маючи 15–20 хвилин на день.  

449
04.07.2025

Харчування під час війни немає відрізнятись від звичного раціону, який був у мирний час, та обов'язково повинне бути збалансованим. 

24260
30.06.2025

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

508
11.07.2025

П'ятого серпня цього року в часі прощі з нагоди вшанування чудотворної ікони Гошівської Богородиці відбудеться презентація нової ікони тифлографічно-акустичного типу «Богородиця з Гошева».  

457
05.07.2025

Протягом двох днів, 12-13 липня, у Погінському монастирі Успіння Матері Божої відбудеться XVI міжнародний з'їзд Апостольства страждальної Матері Божої покровительки доброї смерті.  

629
30.06.2025

У рамках цього благодійного заходу зібрали 78 тисяч 320 гривень на підтримку 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».  

1516
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

682
11.07.2025

Історія занепаду пам’ятки архітектури та боротьба за його повернення громаді.

5665
09.07.2025

Президент США Дональд Трамп, аби втримати пУтіна від вторгнення в Україну, погрожував російському диктатору «розбомбити Москву до бісової матері».

615
04.07.2025

«Більдерберзький клуб» — одна із найбільш загадкових закритих «тусовок». Зустрічі клубу щороку тривають кілька днів щоразу в іншому місці.

1556 3
02.07.2025

Президент США Дональд Трамп оглянув новий центр утримання мігрантів "Алігатор Алькатрас" у Південній Флориді.  

622
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

533