Він – капітан відновленого Івано-Франківського «Прикарпаття» та наставник для молодих футболістів. Плеймейкер команди та її душа. Він є одним із найвідоміших прикарпатських футболістів останнього періоду, який пограв навіть в київському «Динамо». А ще - він поєднує футбол із роботою в будівельній компанії.
Напередодні старту весняної частини чемпіонату Другої ліги нам випала нагода поспілкуватися із Володимиром Боришкевичем. Говорили про минуле, сьогодення та майбутнє.
Про дитинство
Моя футбольна кар’єра почалася в Івано-Франківську в ДЮСШ-3. Потім мене забрали в «Прикарпаття», на базі якого було зроблено окрему групу «Прикарпаття-87». Тренував ту команду Сергій Пташник. Нам також запропонували піти здобувати освіту в ІФНТУНГ, де створили команду «Факел», в якій в 17 років я і розпочав свою професійну кар’єру.
Про «Динамо»
Попав я туди після того, як ми з «Факелом» вибороли путівку в Першу лігу, де виступали під назвою «Прикарпаття». Там я і грав кілька років. Потім мені випав шанс пограти в київському «Динамо», хоча був варіант і з «Зорею» Луганськ. Я довго не думав, адже з дитинства я вболіваю за киян.
Про кар’єру в Києві та повернення додому
Підписав контракт із клубом і почав грати за «Динамо-2». В першій мій сезон мав їхати на зимові збори з першою командою, але на Новий рік захворів на запалення легенів. Отак і втратив шанс. Дограв до кінця сезону і вирішив повернутися додому. В «Динамо-2» залишатися не хотів, адже з Допілкою ми були найстаршими в команді, а це якесь погане відчуття.
Приїхав додому, одразу одружився, повернувся в «Прикарпаття», але через місяць я зрозумів, що в команді відбувається щось не те і поїхав в Бурштин в «Енергетик», де я грав до його зникнення.
Згодом я перейшов на обласний рівень, де грав за «Карпати» Яремче, потім за «Газовик» Богородчани. Останні три сезоні я виступав за «Карпати» із Брошнева.
Я маю такий організм, що вагу набираю швидко, а от скидаю її дуже тяжко. Три роки на аматорському рівні дались взнаки. Коли повернувся в «Прикарпаття» то мені було тяжче ніж молодим. Але я працював. Всі працювали, бо хтось був в одній формі, хтось в іншій. Треба було довести всіх до спільного знаменника.
Про те, як потрапив в «Прикарпаття»
В нас чотири роки не було професійного футболу. Зараз, коли відновили команду, мене запросили в команду, щоб допомогти молоді. Я одразу ж погодився, не зважаючи на те, що працював у будівельній компанії «Альянс ІФ». Я одразу підійшов до директора і запитав, чи можна. Він одразу "дав добро". В роботі мене перевели на вільне відвідування. Спорт у моєму житті відіграє дуже велику роль, бо я більшу половину життя віддав спорту багато сил і здоров’я. Я не міг так, щоб не погодитися.
Про оновлене «Прикарпаття»
Перший рік нової команди був тяжкий. Ми займались освоєнням і закріпленням команди Другій лізі. Зараз у клубі така ситуація, що коли він відновлювався, то не всі люди знали, як грамотно поставити роботу в спорті. Все доводилось вчитись походу сезону. Спочатку в нас не було ні автобуса, ні екіпірування. Ми починали все з нуля. Було важко.
Про уболівальників
Франківчани скучили за футболом. Багато років в нас його не було. Грали перший тур із Маріуполем і програли 1:0. Тоді на стадіон прийшло майже 7 тисяч глядачів. Молодь наша перегоріла і не змогла показати всього, на що здатна. Після того на кожен матч приходить не менше 3 тисяч. Дякую прикарпатцям за підтримку і надіюсь, що коли ми вийдемо у Першу лігу, відвідуваність зросте. Згадую, коли грали у «минулому» «Прикарпатті», тоді вхід на стадіон був безкоштовний і ніхто практично не ходив. Зараз же мінімальна ціна квитка – 20 гривень і уболівальники ходять.
Про амбіції «Прикарпаття»
Зараз задача перед нами стоїть – Перша ліга. Я думаю, що це нам під силу. В Першій лізі спробуємо в перший сезон не вилетіти і там затриматись. Багато хто каже, що наступного сезону Перша ліга буде найсильнішою за складом учасників за останні десять років. Чому? Бо багато команд ставитимуть задачу вийти в «Прем’єр-Лігу».
Про мотивацію
Постійно потрібно ставити перед собою цілі, яких маєш досягти. Це стосується і спорту і повсякденного життя. Бо інакше все немає сенсу. Навіть коли я прийшов працювати в будівельну компанію, то почав вчитись. Брати щось від того, щось від того. Продав одну квартиру, поставив за мету дві і так далі.
Про таланти
Наш край завжди був багатий на хороших футболістів. Колись ми мали 7 професійних клубів і випускники спортивних шкіл мали можливість після закінчення піти у професійний спорт. Зараз трохи важче, адже команда одна, а шкіл багато. Зараз у «Прикарпаття» є така практика, ми беремо по кілька вихованців ДЮСШ із собою на тренування, щоб хлопці повірили у себе, що вони можуть заграти на такому рівні. Зараз багато вихованців прикарпатського футболу потрапляють в системи клубів України.
Про бажання і характер
Головне і в спорті, і в житті – це бажання. Коли ти його маєш, то ти маєш все. Коли його немає – тобі нічого не світить. Пригадую коли у ДЮСШ в нас був такий талановитий футболіст Ігор Фурдіяка. Техніку мав, дай Боже кожному, але не мав бажання. А був такий Ігор Худоб’як, який мав хорошу фізику, але не мав такої техніки. Зате мав велике бажання і характер. Він і добився великих результатів, був десять років капітаном львівських «Карпат», а Фурдіяка…
Ростислав Ковтун
