Політичний календар Європи розпочав фінальний відлік днів, що залишилися до Вільнюського саміту 28-29 листопада. Позиція Євросоюзу щодо очікуваних результатів цієї зустрічі високого рівня, які визначать успіх і майбутнє «Східного партнерства», на сьогодні все ще залишається формально оптимістичною.
Головними з них, як очікується, стануть підписання Угоди про асоціацію з Україною, включаючи створення поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі, та парафування подібних домовленостей з Молдовою і Грузією.
Зрозуміло, що для офіційного Брюсселя майбутній саміт - лише одна з важливих міжнародних подій і процесів, на яких сфокусована увага зовнішньої політики ЄС. Але саме підготовка до Вільнюського саміту і складний політичний діалог з Україною заради укладання амбітної угоди стали чи не найбільш суперечливими, дискусійними для багатьох європейських столиць. Свою чашу дипломатичних клопотів і вистражданих зусиль довелося випити й самому Києву.
Але підбивати підсумки цієї величезної роботи і пити шампанське як Києву, так і Брюсселю ще зарано. Часу до Вільнюсу залишається дуже обмаль. Навіть для тих людей, хто не є експертами у європейських справах, на сьогодні очевидно: доля асоціації для України у Євросоюзі ще не вирішена. Актуальні позиції і заяви впливових європейських політиків, які ще на початку вересня відображали позитивне піднесення, підтримку та високий рівень упевненості, на сьогодні дещо втратили свій оптимізм. Здавалося б, на тлі російського тиску, ЄС вже не так суворо ставиться до визначених для України критеріїв та визнає складність тривалого процесу реформ, навіть традиційні євроскептики відзначають прогрес Києва у вдосконаленні виборчого та судового законодавства. Але одне питання залишається невизначеним. Прикро, але саме це питання може стати роковим для української асоціації.
Ще декілька тижнів тому було помітним, що більшість європейських політиків, порушуючи тему вирішення проблеми вибіркового правосуддя в Україні, уникали згадувати при цьому ім'я Юлії Тимошенко, особа екс-прем'єра не була формалізована в тематичних офіційних документах Євросоюзу. Але сьогодні, коли час до Вільнюського саміту неминуче спливає, ситуація змінюється. Нині підписання Угоди про асоціацію Україна-ЄС, схоже, прямо залежить від вирішення справи Тимошенко. Як би це комусь не хотілося б, але саме ця справа нині є реальною загрозою для асоціації України, фактором, який може призвести до зриву цієї стратегічної домовленості та унеможливити підписання Угоди, принаймні, цього року.
Найконкретніше про це висловився міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, який заговорив про можливість підписання асоціації з Україною у 2014 році, якщо до кінця листопада не будуть виконані відповідні критерії. «Альтернативним варіантом є такий, що з Україною теж (разом з Молдовою і Грузією - ред.) підпишемо наступного року», - пролунало із вуст глави МЗС Польщі, держави, яка була і залишається найвідданішим адвокатом України на її шляху до ЄС. Це дуже тривожний сигнал, адже на фоні власних проблем і євроскептичних настроїв в деяких провідних країнах Євросоюзу доля майбутньої європейської інтеграції України їх, м'яко кажучи, не дуже тривожить.
Фактично, Сікорський озвучив той самий альтернативний план «Б», від якого до сьогодні всі офіційні особи в ЄС намагалися відхреститися. «Євросоюз не має і не розглядає жодного плану «Б» відносно України. Ми сподіваємося на єдиний успішний варіант - це підписання Угоди про асоціацію ЄС-Україна на Вільнюському саміті. Заради цього ми наполегливо працюємо. Це є взаємним інтересом, особливо для українського народу», - ось так можна узагальнити десятки заяв впливових європейських політиків, дипломатів, чиновників, експертів, які були оприлюднені упродовж останнього часу.
Але, насправді, якщо ЄС ставить за мету підписати угоди про асоціацію з Молдовою і Грузією у період діяльності чинного складу керівних європейських інституцій - вважайте, до кінця травня 2014 року (коли пройдуть вибори до Європарламенту), - то чому до цього урочистого заходу не можна «пристебнути» й Україну, якщо цього року підписання не відбудеться? Цілком реальний сценарій.
Інший варіант плану «Б» містить ще негативніші перспективи для України. І цю версію вже озвучив віце-президент Європейської народної партії, депутат Європарламенту Яцек Саріуш-Вольський. «Якщо Україна не підпише Угоди про асоціацію, то планом «Б» є її підписання з новим президентом, обраним у 2015 році», - написав у соціальній мережі цей польський політик. Варто зауважити, що саме Яцек Саріуш-Вольський на фінішній прямій перед Вільнюсом виступає хоча й найкритичніше, але відкрито і конкретно, намагаючись таким чином донести до української влади те, чого не можуть сказати офіційні чиновники і дипломати.
Символічне значення справи Тимошенко для асоціації між ЄС і Україною, до якого виявили чутливість чимало європейських лідерів, має й своїх опонентів в європейських політичних колах. Такі опоненти заявляють про неприпустимість підходу, коли підписання Угоди про асоціацію та європейське майбутнє цілої країни та багатомільйонного українського народу ставиться у залежність «від особистої проблеми однієї дами з неоднозначною політичною і бізнесовою репутацією».
На початку жовтня активність з підтримки офіційного Києва виявила неформальна група «Друзів України» у Європарламенті, представлена депутатами Прогресивного альянсу соціалістів і демократів. Вони підписали відкритого листа до керівників інституцій ЄС, в якому закликали Єврокомісію конкретизувати свою позицію у цьому питанні, поважати суверенність української судової системи та уникати спекуляцій щодо внутрішніх політичних процесів у державі.
Слід сказати об'єктивно, що такі позиції залишаються «у меншості» серед європейського політикуму і не можуть вчинити серйозного впливу на долю майбутньої угоди між Україною та ЄС.
Як полюбляють говорити в Брюсселі, м'яч у цій грі нині перебуває на українському боці. Іноді видається, що наша команда вже п'є шампанське у роздягальні, святкуючи перемогу у матчі, який ще не завершено. Але це не гра. Від того, які тактичні і стратегічні варіанти вигадає «тренерський штаб» на Банковій, залежить майбутнє країни та доля кожного з 46 мільйонів українців. Переважна більшість з яких бачить свою державу європейською, і не хоче відкладати таке європейське майбутнє ні на рік, ні, тим більше, на «ніколи».
Андрій Лавренюк, БРЮССЕЛЬ. 1 листопада 2013 року. УКРІНФОРМ