І знову привіт, друзі, Фіртка разом з нашим книжковим оглядачем Остапом Микитюком підготували нову добірку цікавих книг.
Якось так склались зорі (і я цьому надзвичайно радий), що у сьогоднішній книжковій добірці зібралися виключно українські автори. Без довгих і нудних передмов — ми починаємо!
І почну я з досить неформальної (в багатьох сенсах) книжки, яка з’явилась минулого року у київському видавництві «Люта справа» — «Невдячна свиня, або Мене немає вдома» Банді Шолтеса. Це мега екстраординарна книжка і її складно з чимось сплутати.
Воно і не дивно, адже Банді Шолтес — ужгородський письменник з угорської родини художників. Для нього (і географічно і ментально) і українська, і західна культура завжди були не чужими. Мало того, саме оце мультикультурне і космополітичне починає прослідковуватись у його книзі ще більше ніж у попередніх.
За сюжетом (а в мене немає сумнівів, що і насправді теж) Банді вирушає у довгу подорож до Голландії. Десятки друзів, тисячі кілометрів Європою, недоспані ночі, алко і бед-тріпи… все заради моменту. Моменту відчуття, що ти живий. Загалом, вчитуючись у «Мене немає вдома» моє перше враження від смішної, сатиричної, подекуди іронічної історії перетікає у відчуття екзистенції, відчуття того, що ми живемо один раз і все ж таки варто навчитись сприймати себе справжнього і жити з насолодою, а не існувати у своїх «днях бабака». Зрештою. В кожного своє сприйняття, сподіваюсь, що ви побачите у книжці Банді щось, що не встиг помітити я.
Наступною книжкою, керуючись настроєм попередньої я обрав новинку харківського видавництва «Фабула» (практично «з печі», як то кажуть). Це новий роман молодої української письменниці Ярослави Литвин — «Рік розпусти Клауса Отто Баха». За збігом обставин, у цій книжці теж багато Німеччини.
Головний герой 43-річний Клаус з Кіля — рядовий електрик, любитель жіночих колготок (добре, що хоч тільки на жіночих ногах), інтроверт і трошки боягуз. В його житті не так вже й багато чогось світлого, він постійно себе у всьому обмежує, мало спілкується з людьми й практично не подорожує на відміну від своїх земляків. А ще він катастрофічно самотній.
Одного разу перепивши пива зі своїм чи не єдиним другом та вражений історією його любовних походеньок, Отто наважується на відчайдушний крок — зареєструватись на сайті знайомств і знайти собі українку. Певний час йому й у цьому не щастить, аж поки він не знайомиться з дівчиною Веронікою. Їх стосунки стрімко розвиваються, Клаус сильно закохується, але при першій згадці про потенційну зустріч дівчина несподівано зникає! Отто спершу почувається обдуреним, потім розчавленим, зрештою віднаходить у собі сили й вирішує поїхати в Україну, щоб знайти її, свою справжню любов — Вероніку. Отут то і починається найцікавіше…
Ярослава завуальовуючи за гротеском й іронією на сторінках свого нового роману показує (на перший погляд) дещо перебільшену українську реальність, в яку потрапляє Отто. Але вчитавшись, ми починаємо розуміти, що все набагато страшніше…все саме так і є.
Своїм вже святим обов’язком я вважаю писати якнайчастіше про українські мальописи. От і цього тижня мені до рук потрапив ще один — «Максим Оса» Ігоря Баранька. Не секрет, що у мальописі найчастіше описуються пригоди якогось супергероя. Оскільки мальопис український, то і герой повинен бути теж українським.
Так вже повелося, що саме козаки у нашій тисячолітній історії застовпили за собою першість в цьому плані. Отож, головний герой Максим Оса, хорунжий, борець за справедливість, безстрашний і надзвичайно розумний та кмітливий. Ми знайомимося з ним на цвинтарі (що окрім промальовки коміксу наштовхує, як може здатися на початку, на загальний настрій) над власною могилою.
За останні тижні його життя перевернулось з ніг на голову: контузія у морській битві, знайомство з божевільним кошовим отаманом Матвієм Хвостом, зрада коханої та власна могила на додачу. Придушеного думками, емоціями та горілкою, його знаходить посіпака місцевого князя Кричевського. Максиму хочуть запропонувати розслідувати зникнення отамана Хвоста. Але ця історія виявляється пов'язаною з ним більше ніж він взагалі міг здогадуватись. Цей мальопис, попри свою похмурість і чорно-білу промальовку заворожує своєю динамічністю й заплутаністю. І я вкотре переконуюсь, що не «марвелами» і «дісі» єдиними. Попереду в українського коміксу грандіозне майбутнє.
А завершую я сьогоднішню добірку ще одним мандрівним романом —«Боже[Я]вільна» Юлії Гудошник, який з’явився у чернівецькому «Видавництві 21» у 2019 році. Перед нами захопливий щоденник мандрівника.
У цій книзі, Юлія без зайвих вигадок розповіла власну історію подорожей Китаєм, Німеччиною, Таїландом, Данією, Америкою та Японією. Ця книжка сповнена переживаннями, враженнями та спостереження Юлії. Щоразу опиняючись у черговій країні, авторка покидає свою зону комфорту, стикаючись не тільки з географічними, але і ментальними особливостями.
Кожна країна постає у «Боже[Я]вільній» не просто розділами, що перетікають з одного в інший, а повноцінними фільмами (дозволю собі таке порівняння). Пригадую, як ми з Юлею презентували цю книгу у Харкові й ця книга стала для мене справжнім відкриттям. Це той окремий випадок, коли книга виступає справжнім телепортом між тобою і місцями, де побувала авторка. Смачно, насичено і максимально пізнавально!
І на цій ноті, кажу вам до зустрічі, друзі.
