Культурологічний журнал "Ї" видав книгу історика Віктора Савченка під назвою "Історична хронологія розвитку вільномулярства в Україні".
В книзі текст дублюється українською та англійською мовами. Цікаво, що крім відомих історичних особистостей, які були масонами (Іван Франко, Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Григорій Сковорода, Михайло Драгоманов, Іван Котляревський, Дмитро Бортнянський, Петро Гулак-Артемовський, Павло Скоропадський...) в книзі чи не вперше названі і сучасні українські масони.
Щоправда це "брати", яких вже немає серед живих.
Книга свідчить, що відомий український письменник Юрко Покальчук, був одним із перших масонів сучасності в Україні. Він був посвячений у вільні мулярі на початку 90-х років минулого століття в Парижі.
За книгою, посприяли відновленню вільного мулярства в Україні французькі масони найвищих ступенів українського походження: Любоми-Євген Гузар (двоюрідний брат Святішого Любомира Гузара), Ярослав Мусянович, Мар'ян Кузан та інші.
Іншим українським масоном сучасності був не менш відомий журналіст та громадський діяч Олександр Кривенко. За життя він займав найвищу посаду в вільномулярській ієрархії України - був Великим Провінціним Майстром України Великої Національної Ложі Франції, яка пізніше трансформувалася в незалежну Велику Ложу України.
Цікаво, що за книгою, масонська ложа ("Імхотеп до пломеніючої зорі", створена в 2006 році) є і в Івано-Франківську. Проте жодної іншої інформації про неї немає.
Довідково:
Криве́нко Олекса́ндр Анато́лійович (народився 13 травня 1963, Львів, УРСР — трагічно загинув в автокатастрофі 9 квітня 2003, Скибин, Київська область, Україна) — український журналіст, публіцист, головний редактор, політичний і громадський діяч. Редактор львівських газет «Поступ» і «Post-Поступ». З лютого 1998 до червня 1999 року працював головним редактором «Телевізійної служби новин» на телеканалі 1+1.
Був одним з організаторів та активістів «Товариства Лева». Брав участь у створенні «Меморіалу», Товариства української мови, делегатом Установчого з'їзду Руху, членом президії Громадського комітету опору «За правду!», протягом кількох місяців виконував обов'язки прес-секретаря Форуму національного порятунку.
Більшу частину його творчого доробку складають статті та есеї. Співавтор (разом з Володимиром Павлівим) культової книжки «Енциклопедія нашого українознавства».
Був членом асоціації «Нова література», віце-президентом Асоціації українських письменників.
Загинув у віці 39-ти років 9 квітня 2003 року вночі о 2:20 в автокатастрофі на трасі Київ-Чернігів-Нові Яриловичі, повертаючись після поминок за загиблим попереднього дня в Іраку відомим українським телеоператором Тарасом Процюком. За кермом автомобіля «Фольскфваген гольф», в якому їхав Кривенко, був співробітник Офісу координатора проектів ОБСЄ в Україні Гізо Грдзелідзе, який теж загинув.
Того ж трагічного дня пам’ять Кривенка вшанували хвилиною мовчання у Верховній Раді України під час відкриття ранкового засідання. Глибокі співчуття родині, друзям і колегам загиблого висловив і Президент України Леонід Кучма.
Похований на Личаківському цвинтарі у Львові, його могила розташована біля центрального входу.
Ю́рій Володи́мирович Покальчу́к (народився 24 січня 1941, в м. Кременець, Тернопільська область, УРСР — помер 10 вересня 2008 року) — український письменник, перекладач, науковець, кандидат філологічних наук, голова міжнародного відділу Спілки письменників України. Старший брат письменника та психолога Олега Покальчука.
Був членом літературного гурту «Пси святого Юра». Організатор і керівник музичного гурту «Вогні великого міста», який виконує пісні на його тексти.
Був найстаршим учасником мистецького об'єднання "Остання Барикада".
Народився 24 січня 1941 в Кременці (Тернопільська область, Україна) у родині діалектолога, краєзнавця Володимира Покальчука.
Дитинство і юність провів у Луцьку, де закінчив школу, Луцький педінститут. Потім навчався в Ленінградському університеті на факультеті східних мов.
Від 1969 — в місті Київ. 1969–1976 — молодший науковий співробітник Інституту літератури АН УРСР.
- З 1976 — член Спілки письменників України.
- З 1994 до 1998 — голова іноземного відділення Спілки письменників України.
- 1997–2000 — президент Асоціації українських письменників.
- 2000–2002 — член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
1992–2000 — ст. н. с. відділу зарубіжної україніки Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. 1994–1998 — голова іноземного відділу СПУ. Президент (1997–2000), віце-президент, член Координаційної ради АУП.
З 31 травня 2007 — почесний член Літературного угруповання «СТАН»
З жовтня 2007 вів свій власний блог.
Помер 10 вересня 2008 від раку в Києві. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).
У колишньому СРСР був першим перекладачем творів славетного аргентинського письменника-культуролога Хорхе Луїса Борхеса. Перекладав Хемінгуея, Селінджера, Борхеса, Кортасара, Амаду, Маріо Варгаса Льйосу, Кіплінга, Рембо та багато інших, написав 17 художніх книг.
Знав 11 іноземних мов, вільно володів польською, англійською, іспанською, французькою мовами.
Автор літературно-критичних праць, 5 збірників поезій, 15 збірників повістей та оповідань, роману «І зараз, і завжди…» (1980, 1981,1985), книги «Українці у Великій Британії» (1999), перекладів творів Ж. Амаду, Х. Л. Борхеса, Х. Кортасара, Р. Кіплінга, А. Рембо та ін., публіцистичних статей. Праця «Сучасна латиноамериканська проза» (1978) за радянських часів була єдиною україномовною монографією про латиноамериканську літературу.
Автор сценаріїв і співпостановник телефільмів. Понад 16 років опікувався малолітніми в'язнями, для яких видавав часопис «Горизонт». У серпні 1996 відвідав місто Бучач як консультант документального фільму «Аґнон» про Ш. Й. Аґнона (1999 року отримав 1-у премію на кінофестивалі в Палермо, Італія).
Українські масони минулого:
