Вихід з України

 

В Україні триває п'ята хвиля еміграції, спровокована почуттям політичної та економічної безвиході?

 

Як свідчать опубліковані в засобах масової інформації соцопитування, останнім часом дедалі більше українців замислюються над можливістю виїхати за кордон на заробітки або навіть на постійне місце проживання. Скажімо, під час минулорічних всеукраїнських досліджень, проведених соціологічним центром "Софія", було виявлено, що до переїзду в іншу країну морально готовий кожен третій українець. Причому, за спостереженнями соціологів, чим молодшим був їхній співрозмовник, тим більше він виявляв бажання виїхати з України. Серед опитаних українців віком від 18 до 29 років охочих емігрувати було більше половини.

 

Аналіз цього опитування вказує на те, що прагнення до еміграції викликане відчуттям незахищеності та відсутності перспективи в рідній країні. Зокрема, оцінюючи рівень економічного розвитку, який займає Україна серед інших країн світу, більшість (56,3%) опитаних зарахували свою батьківщину до "відсталих", за міжнародними рейтингами, країн. Більше половини (51,2%) опитаних зізналися, що за останній рік стикалася з тими чи іншими порушеннями їхніх законних прав.

 

 

До речі, ніби відчуваючи поширення таких настроїв, країни Заходу потроху відгороджуються від потенційних мігрантів зі Сходу додатковими фінансовими та юридичними перепонами, пов'язаними з отриманням віз та правилами в'їзду. Можливо, лише завдяки цьому п'ята хвиля української еміграції не буде такою масовою і вимиє з України рештки талановитих та цілеспрямованих кадрів, ладних поповнити українську діаспору, яка вже налічує, за різними оцінками, від 4 до 8 мільйонів осіб.

 

Чому молоде покоління українців не ототожнює своє майбутнє з Україною і виявляє бажання емігрувати? Порозмірковувати над таким запитанням "Галицький кореспондент" попросив місцевих експертів, які також розповіли про особисте бажання покинути Україну назавжди і про те, які країни, на їхню думку, найкращі для того, щоб перебратися туди на постійне місце проживання.

 

 

Руслан Коцаба, політик, журналіст:


"Я багато спілкуюся з молоддю і достеменно знаю, що 90 відсотків енергетично заряджених, амбітних молодих людей (я не говорю про рагулів, яким усе байдуже, а про тих, котрі хочуть в цьому житті чогось досягти), не ототожнюють своє майбутнє з цією державою. Не говорю про сто відсотків, бо є частина молодих людей, які мають різні сімейні обставини, наприклад, доглядають за хворими батьками, а також залишаю кілька відсотків на рідкісних тепер ідейних патріотів.

Молодому поколінню сьогодні бракує ідеї. Молодь інтуїтивно відчуває, що все, чим займаються їхні батьки і діди, - це звичайнісінька брехня. Досі у нас не з'явилося відчуття, що це наша держава: урки при владі приходять на зміну іншим уркам, ідеалістів вже майже не залишилося. На початку дев'яностих наші лідери (а я був членом Української гельсінської спілки) сіли з жуліками за стіл грати їхніми крапленими картами. Думали, що вони потім вирулять, коли отримають від комуністів зовнішні ознаки державності - кордони, прапор, валюту. Здається, Леся Українка писала, що той, хто самотужки визволиться, буде вільним, а кого визволять, - той лишиться рабом. Нас визволили комуністи, і ми й надалі є рабами тих комуністів, як би вони себе сьогодні не називали. Те, що не завойоване, не ціниться. Грузія, яка віддала третину своєї території і третину свого населення, пройшла вже гірші часи, а ми до них ще навіть не наближалися. Мені здається, що нас очікує війна набагато страшніша, ніж була в Югославії, коли ми будемо думати, як рятувати свої сім'ї, своїх дітей, ховатися по селах, де є якийсь кусок землі, бо тут не буде світла, води, вулиці будуть перегороджені тимчасовими барикадами. Ми це мусимо пережити, бо через це пройшли всі країни. На жаль, кожне покоління політиків відкладає відповідальність за прорив цього чиряка і не наважується на політичне втручання.

Не можна любити державу і при цьому не поважати владу. У мене було і бажання, і можливість покинути Україну, але ці дві речі в часі не зійшлися. Тепер, коли мені 45 років, не випадає їхати за кордон і починати все з нуля. До того ж я завжди вважав себе сильним чоловіком і не хочу бути перегноєм для інших націй.

Я побував у 12 країнах світу. Найбільше вразило в 1994 році перебування в Дубаях, столиці Об'єднаних Арабських Еміратів: там був незвичайний контраст між високотехнологічними штуками, які вони собі тоді викуповували, і, наприклад, велорикшею, який спить під своїм візком, щоб зекономити пару драхм і відіслати родичам в Індію. А найбільше сподобалося в Канаді. Я захищав там магістерську роботу, коли стажувався в міністерстві екології, і мав можливість побачити життя канадців зсередини. Це країна зрозумілих соціальних гарантій: там владоможці обіцяють тільки те, що вони реально можуть дати. Довкола соціальних виплат та інших питань, які хвилюють людей, звичайно, ведеться суспільна дискусія, але в цивілізованих формах. При цьому держава вміє підсолоджувати неприємну законодавчу новацію, тож тамтешні громадяни сприймають її як свою, рідну".

 

 

Андрій Микитин, громадський діяч:


"Молодь не має ніякої перспективи в Україні. Я часто спілкуюся з молоддю, зрештою, в мене теж доньки підростають, і я весь час чую, що молодь (навчена й талановита) не хоче жити в ні Україні, ні в Галичині зокрема. Молоді люди мріють покинути цю нещасну і вбогу країну, яка не може визначити, куди вона рухається й чого прагне. Молодь хоче жити вже сьогодні, а не вірити в брехливі байки брехливих політиків. Зрештою, ті молоді люди, яких нині певні люди дурять утопічними ідеями про «щасливу й заможну бандерівську Україну від Сяну й до Дону», скоро пізнають гірке розчарування. Нагадаю, що значна частина молодих людей, які стояли на Майдані в 2004 році і робили «революцію» для Ющенка, вже подалися різними шляхами за кордони. І я їм не дивуюся. Більше того, скажу, що в Україні є ще більша небезпека: працьовиті й освічені молоді люди її покинуть, а пияки, наркомани, ледарі та пройдисвіти залишать тут разом з пенсіонерами, яких вже скоро стане півкраїни.

Свого часу я був на межі еміграції в час депресії 1992-93 років. Я перебрався жити до США, але змушений був повернутися через хворобу матері. Слава Богу, маму вилікували і все у неї гаразд. А я знайшов тут свою дружину, потім пішли діти, мене вибрали депутатом міської ради, і так все закрутилося, що про еміграцію я взагалі забув. Зрештою, була надія, що Україна зможе якось викарабкатися і стати нормальною європейською країною. Бодай Галичина... Але наразі це вже навіть неможливо економічно: ЄС має свої проблеми, а в Україні чинна влада навчилася трансформуватися в нові форми та в нові бренди, і викорінити її навряд чи вдасться. Зрештою, для цього надто мало часу: в Україні залишилося власних природних ресурсів на 30-40 років.

Я побував (причому неодноразово) у більшості країн Європи, в США, в Канаді, в Тунісі та в Таїланді (двічі) і скажу вам невтішну річ: там скрізь було набагато краще, ніж в Україні, причому у всьому краще. Звичайно, десь в Азії чи в дикій Африці є й гірші країни...

Найчастіше люди вибирають для еміграції ті країни, де легше можна знайти працю та заробити гроші. Заможні люди прагнуть поселитися десь в теплих краях на березі моря. Особисто в мене інші критерії: я би емігрував хіба в сільські райони США та Канади (може, навіть в Нову Зеландію) - туди, де зграї диких гусей пасуться в парках та на подвір'ях у селах та містечках, де бігають зайчики, білочки, їжачки, олені, косулі, а птахи заливаються чудесним співом, де чисті озера, могутні ліси - і все це зачаровує та тішить душу. Там просто приємно сісти на лавочку і просидіти просто так цілий день з великим задоволенням. На жаль, в Україні природу винищили, з тварин переважають щурі та кажани, а з птахів - виключно вороння.

 

 

Юрій Іздрик, письменник:


"Мені важко говорити щось про ціле покоління, проте, якби я був молодим і шукав своє "місце під сонцем", способи самореалізації, можливості конструктивної інтеграції в соціумі чи будував плани на довшу перспективу, - однозначно, що не мав би великого бажання марнувати свої найкращі роки в країні, де панує беззаконня, а владу захопив криміналітет і люди цілком позбавлені відповідальності, моральних імперативів, а нерідко й інтелекту. Навряд чи знайшлася б мотивація залишатися в країні, де нікому не потрібні твої здібності, вміння продукувати якісні речі, де нормальна, чесна праця не вартує ані шеляга, а найбільше цінується цинізм, брутальна сила та здатність провертати темні оборудки. Щоб бути успішним в нинішній Україні, людина так чи інакше мусить, порушуючи "закони писані", жити за неписаними правилами, пристосовуватися до повсюдної корупції, прогинатися під першим-ліпшим можновладцем, а найкраще - самому стати бандитом, учасником загального "бєспрєдєла". Людина, яку такі варіанти не влаштовують, приречена залишитися "лохом" і лузером. Еміграція - чи не єдиний вихід з такої ситуації. Можливість емігрувати у мене була. Особливого бажання - ні. Позаяк була можливість, то була й спроба. На щастя, чи на жаль, невдала.

Якби ситуація повернулася таким чином, що я змушений був би емігрувати, напевно, вибрав би одну з балканських або скандинавських країн. Втім, це суто теоретичні міркування. Я не так багато бував за кордоном, аби мати якісь чіткіші уявлення про життя деінде. Однозначно, це була б Європа. На гірший випадок - Канада".

 

Підготував Богдан СКАВРОН,

Галицький кореспондент


03.05.2012 Богдан СКАВРОН 1701 6
Коментарі (6)

NB 2012.05.03, 11:24
Браво - Коцабі! Однак, пам'ятаймо, що розпач і нічогонероблення є великими гріхами(для тих, хто себе вважає християнами)
Cпокій 2012.05.03, 23:53
Свинопаси в ранзі еліти - справжня біда для нації. Фраза Микитина про співочих пташок у "заграниці" для мене нічим не ліпша за одкровення Бузини про те, що він іноді виїздить до Пєтєрбурга подихати величним духом імперії. Шануймо справжніх людей - ідеалістів, дурних з точки зору шлункомислячих. Любімо Україну, тримаймо порох сухим!
galicaj 2012.05.04, 08:16
чого ж галичани не переосмислять те,що без донецьких і дніпропетровських бандюг галичина вже б була на півдорозі до європи???? чого? і скільки ще чекати? за 20 з гаком років галичани так ніц і не навчилися.
я 2012.05.04, 20:49
Столицею моїх предків було місто Відень. І я - європеєць незалежно від світогляду панівної бидлоти.
Свинопас 2012.05.08, 18:54
Хто б підказав мені за що люблять свою землю жителі жахливих пустинь, в яких на сотні кілометрів ні струмочка ,ні бадилинки ? Огляніться навкруг - Господь дав нам райські умови, все решта - тяжка праця, від якої відвикли більшість з нас.Шкода, якщо Бог розсіє нас по різних країнах, а нашу землю віддасть більш працьовитим і вдячним народам -корейцям, китайцям чи ще комусь, а ми і далі нарікатимемо невідомо на кого.
Олег 2012.05.10, 08:55
Хлопці підтримую ваші коментарі на всі100%. Тільки наполеглива праця і постійний саморозвиток покращить наше життя. Все а наших руках. Були і важчі часи. Так що закочувати рукава і вперед незважаючи ні на що. Як собі постелимо так і виспимося. Наші діди і прадіди боролися за цю землю не для того щоб ми виїхали
31.07.2026
Вікторія Матіїв

Віталій Олійник на позивний «Грач» служив у 68-й окремій єгерській бригаді. Після мобілізації чоловік пройшов навчання, вирушив на Донеччину, а вже під час першого бойового виходу загинув. Понад рік сім'я жила між надією та невідомістю, поки не отримала остаточне підтвердження його загибелі.

2585
26.07.2026
Катерина Гришко

На Івано-Франківщині одночасно зростає кількість зареєстрованих безробітних і посилюється дефіцит працівників. Бізнес шукає людей для виробництва, будівництва, транспорту, медицини та сфери обслуговування, однак закрити вакансії стає дедалі складніше.

1441
19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

2713
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

1824
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

1880
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

2330

Іноді можна зустріти думку, начебто багатство та добробут людини — це благословення Бога, а бідність і нужда — навпаки.

559

Десь на початку місяця у 1991-му на проспекті Шевченка я випадково зустрівся з Сашком Кривенком і він, після короткого – «чим займаєшся?» - запропонував мені написати невелику статтю.

695

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

1906

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

1276
06.08.2026

Війна та постійний стрес істотно впливають на харчову поведінку українців.  

29353
02.08.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

11239 2
28.07.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

5232
05.08.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

23464
02.08.2026

Цьогоріч проща на Крилоську гору була особливою, адже вірні та духовенство відзначають 20-ліття відновлення акту коронації чудотворної ікони. Як і останні кілька років, основний намір паломництва — безперервна молитва про мир та перемогу України у війні.  

1681
01.08.2026

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

6185
29.07.2026

Зеленський змінює настрій у Вашингтоні, — стверджує видання Politico. Такі висновки видання робить за результатами перебування в США президента України, де він зустрівся з Дональдом Трампом в Білому Домі, відвідав похорони сенатора Ліндсі Грема (автора закону про «пекельні санкції» США щодо Росії) та виступив перед сенаторам обох партій — республіканцями та демократами.

917
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

1242
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

2218
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

2675