Дев'ятого листопада свій 65-літній ювілей відзначає Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин.
З цієї нагоди в Архікатедральному і Митрополичому соборі Воскресіння Христового відбулася Архієрейська Літургія.
Про шлях Владики Володимира Війтишина від підпільного душпастиря до керівника великої Митрополії розповідає Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ, пише Фіртка.
Народився майбутній Митрополит Івано-Франківський 1959 року в селі Демидівка, Гайсинського району, Вінницької області. У часи його дитинства у Галичині були переслідування, тож молоді батьки Іван та Павліна виїхали на Схід України. Потім вони повернулися на малу батьківщину, звідки походить увесь рід, — у село Летяче Заліщицького району Тернопільської області.
Родина була "неблагонадійною" за радянських часів.
Співробітники КДБ викликали старшокласника Володимира Війтишина на виховні розмови, намагались залякати. Одного разу кадебісти прийшли до будинку, вилізли взутими на ліжко і познімали всі образи. Це робили серед білого дня, щоб сусіди бачили й боялись. Але мати майбутнього Митрополита подала скаргу в сільську раду й домоглась, щоб ікони повернули. Коли образи привезли, то Павліна Михайлівна несла їх додому, високо піднявши, щоб усі в Летячому бачили, що влада не перемогла Бога.
Так, 27 травня 1982 року Митрополит Володимир отримав ієрейські свячення із рук Преосвященного Владики Павла Василика. У часи підпілля здійснював душпастирську діяльність у багатьох місцевостях Тернопільської та Івано-Франківської областей.
фото: Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ
А четвертого серпня 1987 року, з ініціативи та під проводом Владики Павла Василика, разом з декількома священниками та мирянами тоді ще отець Володимир Війтишин підписав Заяву про вихід УГКЦ з підпілля. Цей документ передали Святішому Отцеві Іванові Павлові II та Президентові СРСР Михайлові Горбачову.
Напередодні з'їзду народних депутатів СРСР, 16 травня 1989 року, Владика Володимир Війтишин був членом делегації до москви за легалізацію підпільної УГКЦ (у делегацію також входили єпископи Филимон Курчаба, Павло Василик, Софрон Дмитерко, отці Григорій Сімкайло та Ігор Возняк).
"У часи комуністичної "перестройки і гласності" за Горбачова греко-католицькі владики й священство розуміли, що нашій Церкві потрібно голосно заявити усьому світові про своє існування, щоб роздерти комуністичну "залізну завісу", яка відділяла нас від цивілізованого світу.
Так появилась заява четвертого серпня 1987 року про вихід УГКЦ з підпілля частини єпископів, священства й вірних, щоб на випадок арештів не обезголовити нашу Церкву і щоб друга частина єпископату і священства в Україні могла продовжувати служіння своєму народові й Богові.
Іншою доброю нагодою в часі декларування гласності й свободи совісті комуністичною владою союзу стало святкування 1000-ліття християнства. З одного боку, радянська влада вкупі з московським патріархатом російської Церкві заявляла, що вони є єдиними спадкоємцями Кївької Русі, а насправді УГКЦ й надалі залишалася в підпіллі", — згадує про ті часи сам Владика Володимир.
Але коли делегацію єпископів і священства УГКЦ у москві не захотіли слухати, ті навіть оголосили про голодування та вийшли на центральну площу міста.
"Нас, напевно, врятувало від арешту те, що на нас звернули увагу закордонні журналісти ще перед тим, як ми зайшли до приймальні Горбачова.
А тим часом вірні УГКЦ Івано-Франківщини, Львівщини, Тернопілля, Закарпаття, коли почули, що їхні єпископи і священики, які їх сповідали, причащали, хрестили їхніх дітей й давали їм шлюби, оголосили голодівку в москві, то найбезстрашніші з них разом зі священиками й монахинями швидко спакували найнеобхідніше у валізи й поїхали їх підтримати.
Так самосвідомість і самоорганізація, а головне — жертовність галичан, які найкраще проявляють себе в критичних періодах української історії, знову дали про себе знати.
У такий спосіб продовжилась безстрокова голодівка священства й вірних за легалізацію УГКЦ на Арбаті. І сьогодні, по 25 роках, постава тих простих людей, готових відкрито й гідно постояти за віру батьків і прадідів проти наймогутнішої атеїстичної держави тих часів, у мене викликає глибоку повагу й зворушення.
Для мене вони направду святі люди, яких безнастанні ревні молитви привели до легалізації нашої Церкви й реєстрації в СРСР перших громад греко-католиків у грудні того ж 1989 року. А до незалежності України ще залишалося п'ять довгих років", — згадуватиме пізніше Владика Володимир.
Після виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля Архієрей продовжив вивчати богослов'я: спочатку навчався в Івано-Франківському теологічно-катехитичному духовному інституті, відтак — у Люблінському католицькому університеті, де у 2002 році отримав ліцензіат з пасторальної теології.
З 1990 року — парох і декан Тлумача, з 1997 року — економ Коломийсько-Чернівецької Єпархії. Протягом цього часу був також судовим вікарієм та членом Колегії консультантів. 13 травня 2003 року Папа Іван Павло II номінував о. мітр. Володимира Війтишина Єпископом-коад'ютором Коломийсько-Чернівецької Єпархії. Чин Архієрейської хіротонії 15 липня 2003 року здійснив Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар. Співсвятителями були Владики Павло Василик та Софрон Мудрий.
Після смерті Єпископа Коломийсько-Чернівецького Павла Василика 12 грудня 2004 року Єпископ Володимир Війтишин, згідно з приписами Кодексу Канонів Східних Церков, успадкував престол Коломийсько-Чернівецької Єпархії, ставши Правлячим Архієреєм Коломийсько-Чернівецьким, і виконував ці обов'язки до червня 2005 року.
Святішим Отцем Папою Римським Венедиктом XVI, 11 липня 2005 року, було задоволено прохання Кир Софрона Мудрого про його емеритуру. Тому другого червня 2005 року Верховний Архієпископ Любомир Гузар, за згодою Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, призначив Владику Володимира Війтишина Єпископом Івано-Франківським. 12 липня 2005 року відбулася інтронізація нового Єпарха Кир Володимира на місце емеритованого Кир Софрона Мудрого, ЧСВВ.
"Це жива історія боротьби за віру, за право вільно сповідувати свою Церкву.
Сьогодні, очолюючи Івано-Франківську Митрополію, Владика продовжує служити своєму народові, передаючи молодим поколінням багатий досвід і незламну віру. Його постать є символом не лише для Української Греко-Католицької Церкви, а й для всієї України, нагадуючи про важливість збереження національної ідентичності та духовних цінностей", — йдеться в дописі.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Душпастирська опіка: значення та місія прикарпатських капеланів
Понад 80% мешканців західних областей виступає за заборону УПЦ МП — опитування
