В Івано-Франківську в Центрі сучасного мистецтва відбулося відкриття виставки живопису Орести Крок “Нуль”.
Художниця народилася у Львові, навчалася у коледжі ім. І. Труша та Львівській національній академії мистецтв. Працювала художником-декоратором в театрі юного глядача у Львові. А з 2008 р. художник-реставратор в Музеї мистецтв Прикарпаття в Івано-Франківську.
На виставці було представлено 13 картин, проте дебютом це не назвеш. Адже це буде четверта персональна виставка Орести Крок, три попередні були у Львові. Передували їй і невдалі спроби творчого спілкування з Франківською богемою, і ось нарешті авторка наважилася на виставку, пише Станіславське ТБ.
Інфернальний світ персонажів актуальний для сьогоденної шизофренічної ситуації в котрій живе країна/де живемо ми.
Артистка іноді посилається на Девіда Лінча, Френсіса Бекона (художника) або Yoshitomo Nara хоча завжди малює-інтерпретує натуру з моделі. Так навчена і не наважується збочувати.
Окрім назв – нуль інформації, відсутність наративної сюжетності та додаткових деталей аксесуарів, увага концентрується на живописній пластиці. Скупа львівсько-лондонська дощово-туманна палітра, мінімалізм жесту та рухів, максимально спрощена конструкція образу – набір засобів для творення відповідного похмурого настрою. Важкість спрацьованих типажів інколи нагадує пластику Григорія Крука, з її показовою приземленою грубістю, простотою робочих рухів, викличною відсутністю метафізичної загадковості.
“Я займалася пошуками пластики, вивченням форми, яка вона взагалі є, пошуками пластичних рішень об’єкта. Я трактувала форму більше як геометризований об’єкт, який я в цьому просторі розміщаю, компоную. Тобто вивчення пластики цієї форми – це свого роду гра з формою: перебільшення, деформація, зменшення, заливка темним кольором, висвітлення, моделювання об’єму – це все, я свого роду, ніби гралася. Я намагалася звісно створити певний образ. І той кінцевий результат, який залишився на полотні має в собі начинку. А те, що я робила це пошуки, в яких я вчилася”, – каже художниця.
Хоча настрій робіт зовсім не передсвятковий, але настрій є. Сумувати, радіти чи залишатися байдужим – справа особиста.
