В рамках міської програми "Івано-Франківськ - місто героїв" урочисто відкрито анотаційну дошку відомому україннському композитору, диригенту, педагогу та громадському діячу Ярославу Барничу.
Біля будинку де проживав всесвітньовідомий маестро зібралось чимало поціновувачів його творчості, послідомївників та дослідників українського мистецтва, інформують у міській раді.
Ярослав Барнич народився 30 вересня 1896 року в селі Трофанівка поблизу Коломиї, нині Снятинського району Івано-Франківської області в сім'ї директора школи.
У 1906–1914 роках навчався в Коломийській гімназії. 1914 року добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців. У жовтні 1915 року склав гімназійний іспит зрілості у Відні.
Разом із Михайлом Гайворонським Ярослав Барнич організував струнний квартет Українських січових стрільців, до складу якого увійшли Антін Баландюк і Роман Лесик. 1916 року Барнич став диригентом Українського театру товариства «Бесіда» у Львові (керівник А. Будзинськимй). Було поставлено «Хату за селом», «Гриця», «Наталку Полтавку», «Катерину», «Гальку» та ін.
1921 року працював у мандрівній трупі «Українська театральна дружина» Василя Коссака (Коломия, Чортків, Збараж), а також у Театрі Б. Овчарського (Львів).
У 1921–1924 роках диригував в Українському театрі товариства «Бесіда» під керівництвом Йосипа Стадника.
1924 року Барнич закінчив Львівський вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка (викладачі Е. Зуна, О. Ясеницька-Волошин, Василь Барвінський). Ще декілька років пішло на пошуки роботи. Носили його дороги то в Ужгород, де був диригентом оркестру місцевого театру, то в Самбір, де вчителював. В 1929 р. — переїзд до Станиславова (тепер Івано-Франківськ), вчительська праця в школах, гімназіях, семінарії сестер Василіянок, державному Музичному інституті ім. С. Монюшка, польській Вищій школі ім. Ф. Шопена, диригування тамтешнім «Бояном». Це був особливо творчий період композитора.
В 30-ті рр. з'явилися й усі оперети композитора («Дівча з Маслосоюзу» (1932), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936).
З осені 1939 року працював диригентом Станиславівського муздрамтеатру, симфонічного оркестру філармонії, у 1940 р. створив Гуцульський ансамбль пісні і танцю. В роки німецької окупації він обіймав посаду диригента Львівської опери. Перед приходом «других совітів», будучи вже відомим композитором і диригентом, подався на еміграцію. Західна Німеччина (1944–1949), США (з 1949 р.), праця в різних установах, батута над хорами, постановки опер і оперет, концерти і т. ін. У 1952 р. в Нью-Йорку створюється Український Музичний Інститут і а в одній із його філій — у містах Клівленді і Лорейні працює Я. Барнич, де викладає гру на скрипці та теоретичні предмети. Впродовж 15-ти років (1951–1966) Ярослав Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка (Клівленд, США) й провів з ним понад 100 великих імпрез (концертних виступів та сценічних постановок). В 1966 р. діаспора широко відзначила 70-річчя композитора, вручивши йому «Золоту батуту» із слонової кості та золотим окуттям. Своє вітання і благословення надіслали ювілярові Папа Римський Павло VI, глава УГКЦ Йосиф Сліпий.
1 червня 1967 р. Я. Барнича не стало. Похований у Клівленді (Огайо, США). Остання робота митця — п'єса-казка на три дії «Чародійна сопілка». На прохання його дружини, Ярослави Барнич текст «Чародійної сопілки» був дописаний Л. Полтавою, а музика — Богданом Сарамагою та В. Овчаренком.
