В Івано-Франківську працює унікальний Музей родинних професій (фото)

 

 /data/blog/93960/5faacd860898dc8e34e206172a831fab.JPG

 

Цієї осені минуло десять років із дня заснування, а ще й досі не кожен мешканець Франківська знає про існування в місті унікального Музею родинних професій. Як завжди, те, що «під носом», розгледіти найважче. Тож вирушаємо на вулицю Київську, 6-а до господаря й засновника музею Романа Михайловича Фабрики.

 

«Працює цілодобово»

 

Перш ніж увійти до самого музею, що знаходиться просто на подвір’ї власника, чаюємо у павільйоні. За словами Романа Михайловича, його побудували згодом, щоб було де чекати на екскурсію. Адже сам музей – одна невеличка кімната. Буває, що вся група в ньому відразу не вміщається.

 

На столі чекає книга відгуків і журнал «Фокус» – в ньому музей відзначили у сімці найбільш ненудних музеїв України, про що з гордістю розповідає власник. Однак музей унікальний не тільки своєю ідеєю – зібрати предмети, що стосуються професій родини.

 

– До десятирічного ювілею я спромігся видати афішу, – розповідає Роман Михайлович. – На ній написано: «Працює щодня», але я хотів написати: «Працює цілодобово». Подзвониш о першій ночі – я за п’ять хвилин спущусь і вестиму екскурсію. Правда, за відповідну плату.

До ювілейної дати вийшла книга, у якій можна побачити перший проект будівлі. В реальності все вийшло зовсім інакше.

 

Ідею цього музею я побачив уві сні, о третій ночі, бо я народився в цей час. Я не мав грошей, тому робив усе своїми руками, – ділиться спогадами власник. – Чому він у формі колиби? Бо ця архітектура гуцульська, у формі піраміди, дозволяє мені мати високу стелю під шість метрів (щоб розташувати експонати), плюс на тебе вся енергія йде з космосу, від Бога, як то кажуть.   

Колекціонер професій

 

Очі розбігаються від різноманітних предметів уже в павільйоні. Привертають увагу вікна, прикріплені до стіни: в них представлені міні-експозиції чотирьох професій сім’ї:

 

– Я журналіст – там експозиція журналістська, – розпочинає огляд експонатів наш гід. – Дочка моя музикознавець, викладає в університеті Стефаника. Жінка у мене вчителька англійської мови, а син лікар, викладає в Медуніверситеті. Тут символи сім’ї, а там, – Роман Михайлович вказує на саму будівлю музею, – представлено 150 професій родини.

Автор музею – заслужений журналіст, котрий до того ж опанував близько 20 професій за своє життя.

 

– Я журналіст зі стажем у 55 років. Це бомба! Останні 20 років я працював в «Укрінформі», 25 років тому заснував тут телебачення, 15 років віддав радіо, мій винахід – звертання «шановні краяни», –

 

розповідає Роман Михайлович. Декілька днів тому він був нагороджений «Золотим пером Прикарпаття» (у 1984-му році він був першим в області журналістом, котрий отримав премію «Золоте перо» у Києві.

Покликання до журналістики Роман відчув ще у шкільні роки:

 

– Я з п’ятого-шостого класу володів уже фотоапаратом і писав замітки до газет. Навчившись у брата, як школяр працював кіномеханіком в літньому кінотеатрі «Комсомолець». Коли я вже закінчив школу, хотів вступити на журналістику в університет.

 

Однак через брак стажу (що тоді було обов’язковою умовою для вступу у виш) йому відмовили. Аби не гаяти час, Роман Михайлович вирушає до брата у Воркуту та освоює нове ремесло. І досі про шахтарські будні йому нагадує каска, що займає почесне місце у музеї. А через рік його забирають в армію, де він освоює фах авіамеханіка.

 

– Я був механік другого класу, мав бомбардувальник, на який вішав цими руками атомні бомби. Звісно, для тренувань, а не для війни.

 

Проте навіть перебуваючи на службі в Барнаулі він дописував у військову пресу. Пізніше солдата перевели в частину у Львівську область на посаду комсомольського інструктора. Врешті доля таки усміхнулась йому: після трьох років служби він стає студентом Львівського університету і більше не звертає із журналістської стежки. Хоча, вже крокуючи нею, Роман Михайлович спробував себе і як кінорадіомеханіка, і ліцитатора, і золотошукача, і будівельника, і газоміра, і годинникаря тощо.

«Від плуга до комп’ютера»

 

Перед входом до музею привертає увагу старий плуг. Роман Михайлович коментує: «Девіз мого музею – від плуга до комп’ютера». Заходячи всередину, ми в цьому пересвідчуємось. Чого тільки тут немає! Цікаво, що деякі предмети є символами, значення яких наш гід розкриває перед нами: «Колесо – то вічний рух» або «Це Україна, обгороджена колючим дротом, але я його розрізав. Свободу не спинити, бо завжди є вихід, котрим треба скористатись».

 

– Розпочав збирати експонати, напевне, ще коли тільки на ноги зіпнувся. Я з багатодітної сім’ї, де було семеро дітей. Вчився в залізничній школі. Сумарно у нашій родині понад 300 років залізничного стажу! Я прослідкував професії нашої родини десь до 1805 року.

 

Музей ціниться той, котрий періодично робить виставку. У мене є виставки: «Мене кличуть у гори трембіти», «Америка в Галичині», про лемків та інші, – каже Роман Фабрика.

Вони стали можливі завдяки тому, що Роман Михайлович – завзятий колекціонер. Він колекціонує дзвоники, конверти першого дня, екслібриси, міні-книги, фотоапарати, годинники, унікальні фотографії тощо. З новинок у музеї – колекція вишивок. Як справжній колекціонер Роман Фабрика має свої мрії:

 

– Я мрію про дві речі: німецький фотоапарат «Leica» та маленьку модельку паровоза, бо я народився під паровозний гудок… Це згадки про дитинство: залізниця нас годувала і вдягала.

 

Серед експонатів більшість – знаряддя, що використовував сам Роман Фабрика та його родичі у щоденній праці, а також нагороди. Серед останніх є і материні орден та медаль «Материнська слава». В день сторіччя від дня народження матері Романа Михайловича музей було освячено.

 

Відчувається, що кожен предмет є частиною історії не в загальному сенсі, а у глибоко інтимному. До кожного з них у екскурсовода теплі почуття, а тому й виділити ніякий не може, щоб не принижувати інші.

 

Під його руками кожен експонат оживає й на мить переносить у свій час. «Я не просто показую, я вчу», – відзначає незвичайний гід виняткового музею.

 

 UFRA


08.12.2015 2789 0
Коментарі (0)

21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

216
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

460 3
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

1791
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1223
12.06.2025
Тетяна Дармограй

У першому півріччі 2025 року мобілізацію на Івано-Франківщині проводили з використанням нових електронних систем та оновлених процедур. Які зміни в мобілізації діють та що ще планують удосконалити, розповідає Фіртка.

6848
10.06.2025
Павло Мінка

Калуш зіткнувся з енергетичною та екологічною кризою — мільйонні збитки та виснаження підземних вод загрожують питному водопостачанню міста.  

1856

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

232

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

262

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

839

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

935
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

601
08.06.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

1672
02.06.2025

На Прикарпатті завершується весняна посівна кампанія.  

1566
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

500
13.06.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3561
07.06.2025

Восьмого та дев'ятого червня християни відзначатимуть свято Трійці.  

3708
01.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

7282
16.06.2025

В Івано-Франківську з 15 по 20 червня відбуватиметься Шекспірівський фестиваль, організатором якого є Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.   

512
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

339
16.06.2025

Більше довіряють Президенту мешканці Заходу — серед них 73% довіряють Володимиру Зеленському проти 61-63% в інших регіонах.  

1009
15.06.2025

На думку прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска, протистояння між Ізраїлем та Іраном переростає в повномасштабну війну в регіоні.  

412
10.06.2025

Більшість мешканців західних областей — 60% — усе ще готові терпіти війну стільки, скільки буде потрібно. Утім, це на 19% менше, ніж у лютому 2024 року.  

624