Мало хто із франківчан знає, що один із найвпливовіших фінансистів світу, радник кількох президентів США, голова Федеральної Резервної Системи, а також посол США у Західній Німеччині Артур Бернс народився і провів дитинство в Івано-Франківську – тоді Станиславові.
Саме тому у Франківську вирішили увіковічнити пам'ять Артура Бернса, інформує Фіртка.
Відомий прикарпатський меценат Володимир Швадчак та Культурологічна Фундація «Цинамоновий Хрущ» подарують обласному центру Прикарпаття пам’ятник фінансиста.
Пам’ятник планується встановити поблизу старої стіни Станіславівської фортеці неподалік від вулиці Новгородська – за декількасот метрів від будинку, в якому свого часу мешкав геній.
Ідея пам’ятника така – Бернс «сидить» на лавці, одна рука спирається на палицю, поряд на лавці лежить циліндр (збереглися фото, на яких Артур Бернс з палицею і в циліндрі на голові.
«Артур Бернс, безумовно, став одним із «стовпів» світової економіки. Сподіваюсь, що у Франківську з'явиться і багато інших пам'яток , пов'язаних з видатними людьми, що народились в місті, і не заслужено забуті. Ми повинні пам’ятати про людей, які створювали і розбудовували наше місто, які тут творили. Переконаний, що пам’ятник нашому землякові, який в дитинстві, безперечно, ходив повз ту стіну фортечного муру, поряд з яким ми плануємо зробити пам’ятник буде цікавим і як мешканцям міста, яких, можливо він спонукатиме до вивчення історії міста, так і гостям міста, скажімо, з Європи чи з Америки. Скоро в Івано-Франківську поряд з Бернсом можна буде посидіти на лавці, сфотографуватися…», - говорить ініціатор проекту Володимир Швадчак.
Відкриття пам’ятника заплановано на кінець серпня.
ДОВІДКА ФІРТКИ:
Артур Бернс народився 27 квітня 1904 року в сім’ї Натана Кеслера (Беренцвайґа) та Сари Юран в Станиславові. На той час Станиславів був провінційним містом Австро-Угорської імперії з переважно єврейським населенням.
Його батько до Першої світової війни торгував у теперішньому Івано-Франківську борошном, а мати – після одруження переїхала до Станиславова із Солотвина, де серед великої єврейської громади мешкала її родина.
Дитинство майбутнього фінансового генія пройшло у будинку №5 на площі Ринок, де проживала його сім’я. Житло вони винаймали у власника тисменицької фабрики дріжджів. Цей будинок зберігся в Івано-Франківську до сьогоднішнього дня. Навіть під тим самим номером. Однак, антураж пам'ятки архітектури уже не той. Сьогодні, це типова, хоча і поодинока вже, для середмістя Івано-Франківська, яке кишить різноманітними «прибудовами», триповерхова кам'яниця.
Про дитинство Бернса відомо не так і багато. Зокрема, у англійській Вікіпедії можемо знайти цікавий факт про те, що у віці шести років хлопчик перекладав Талмуд на польську та руську мови, а в дев’ять років уже міркував на важливі соціальні теми. Втім, представники єврейської громади запевняють, що тут нема нічого дивного, адже в їхньому середовищі було заведено знати мову тих народів, серед яких жили.
Судячи з усього, від торгівлі борошном у тодішньому Станиславові великого прибутку не було. Відтак, 38-річний Натан Бернцвайґ подався шукати кращої долі за океаном. 12 березня 1913 року він вирушив в Америку. А через рік туди ж перебралася вся сім’я: дружина та діти – Артур, якому на той час було 10 років і на рік старша Ґіза. Так і розпочалося заокеанське життя Артура Бернса.
На новому місці у місті Байон, штат Нью-Джерсі, Артурові теж довелося працювати, щоб допомогти утримувати сім’ю.
Підлітком він працював поштарем у продавця взуття, офіціантом, суфлером в театрі, мийником посуду, і навіть юнгою на нафтовому танкері.
У віці 17 років Бернс подав документи на стипендію у Колумбійський університет.
Після співбесіди з секретарем університету, в якого Бернс поцікавився, чи варто йому витрачати аж 4 роки на навчання, йому запропонували стипендію упродовж 48 годин.
Своєю цілеспрямованістю та надзвичайною працездатністю Бернс привернув увагу тодішнього світила американської економіки Веслі Мітчела. У 1930 році 26-річний Бернс здобув ступінь доктора філософії (кандидата економічних наук) і прийняв від Мітчела запрошення працювати у заснованому ним Національному бюро економічних досліджень (НБЕД). Разом зайнявся вивченням економічних підйомів і спадів — так званих циклів ділової активності.
Одночасно з роботою в НБЕД Артур Бернс того ж року почав викладати в Ратджерському університеті. Його семінари, до речі, відвідував майбутній Нобелівський лауреат з економіки Мілтон Фрідман, який згодом з вдячністю згадував свого викладача. «Завдяки цим семінарам я зрозумів, як проводити дослідження, – зізнався якось Фрідман журналістам. – Він сприймав критику людей, молодших за нього і нижчих за статусом, і це мало досить позитивний виховний момент».
У 1930 році Бернс одружився із вчителькою Хелен Бернштейн.
У 1945 році він став професором Колумбійського університету.
Упродовж наступних трьох десятиліть Артур Френк Бернс відігравав ключову роль у формуванні фінансової політики Сполучених Штатів Америки.
У 1953 році він став головою Ради економічних консультантів президента Двайта Ейзенгауера, а у 1970-1978 роках, за врядування президента Річарда Ніксона, очолював Федеральну Резервну Систему, яка виконує роль центрального банку США. Це були найважчі для Сполучених Штатів Америки роки, коли країну накрила хвиля інфляції і тривала виснажлива для економіки затяжна війна у В’єтнамі. Саме за головування в ФРС Бернса американський долар позбувся вільного конвертування в золото.
Ще один відомий американський економіст Брюс Барлет, однак, дає низьку оцінку діяльності вихідця зі Станиславова на посаді голови ФРС, звинувачуючи Бернса у надмірній залежності від політики президент Ніксона і притримуванні теорії кейсіанства.
Однак, Бернс таки завершив свою політичину кар’єру на високій ноті. Вже у досить поважному віці він засвітився на дипломатичній службі, а саме американським послом у ФРН (1981-1985).
Останні роки життя прожив на віллі біля курортного Вермонту в колі своєї сім’ї — дружини Гелен Бернс (Бернштейн) і синів Йосипа (також економіста) та Давида (адвоката). Помер Артур Бернс 26 червня 1987 року на 83 році життя від хвороби серця. Пересічним американцям він запам’ятався людиною із незмінною люлькою, густим сивим волоссям і дещо гугнявою вимовою...
