Прикарпатські волонтери повернулися з зони АТО, доправивши туди понад вісім тисяч україномовних книг, гуманітарну допомогу для сиротинців та вояків.
«Ми їздимо на схід вже з червня місяця. Тоді були під Словянськом, коли він ще був не наш, - розповідає координатор Самооборони в Івано-Франківську Юрій Лоп’янецький. - Будемо це робити скільки буде необхідно. Цього разу прямували в зону АТО десятитонною машиною і бусом супроводу. В бусі – п’ятеро осіб. Їхали до певних пунктів розвантаження. Десь більше як вісім тисяч двісті книг відвезли в Северодонецьк в бібліотеку. В цьому місті також зараз базується Луганська обласна державна адміністрація. Нас прийняли надзвичайно тепло, привітно, особливо, коли дізналися що ми з Івано-Франківська. Зі слізьми на очах. Дуже, не очікувано, патріотично налаштовані люди. Приємно, що надзвичайно зраділи українським книгам. Побували також в сиротинці. Привезли дітям гостинці – фрукти, солодощі. Хоча там є потреба в продуктах харчування - тож ближчим часом повеземо. Взагалі будемо добиватися вивезення дітей за межі регіону. Це, насправді, дуже ризиковано. Одного разу спроба еваукації сиротинця була то представнки ДНР, ЛНР катували його директора – заборонили забирати дітей. Але намагатися вивезти їх все рівно будемо, бо там немає тепла, медичної допомоги. Якось вони ніби опалюють є медики, але не відомо як на довго. Розумію, що зіткнемось також з бюрократією з боку наших чиновників, але це не має стати на заваді».
Далі волонтери прямували в представництво Червоного Хреста, куди привезли жіночі та дитячі речі для тимчасово переміщених осіб. Допомогу збирали прикарпатці в пункті прийому в приміщенні Івано-Франківської ОДА.
Потім шлях волонтерів – чимала кількість блокпостів. Наші вояки отримали теплі речі, білизну, взуття, буржуйки, харчі.
«Зараз в зоні АТО раді будь-якій допомозі, - каже Юрій Лоп’янецький. – Адже більшість людей залишилася без нічого, просто неба. Тому івано-франківці дуже стараються допомогти чим можуть. Такий цікавий приклад маємо – до нас увесь час приходять двоє малих хлопчиків і з кожушків, шерстяних речей разом з бабусею виготовляють теплі, як валянки, рукавиці. Раз на тиждень приносять три-чотири пари. Є жінка, яка в’яже сітку і з відходів робить подушечки в які кладе котики з верби, освяченої на Вербну неділю, щоб оберігали наших вояків. Дуже тішаться хлопці старим радянського зразка бушлатам – вони теплі і якісні, бо мають, на жаль, є мінімум одягу. А на сході зараз дуже холодно, морозяно і вітряно. В нагоді стають і пухові куртки - їх теж радо беруть. Взагалі на кожному блокпості у вояків свої потреби. Десь бракує чаю, десь буржуйок а комусь набридла каша то просять овочів. Облаштовуються вояки де у вагончиках, де в землянках. Дивує те, що бойовий дух у наших героїв зашкалює. Вони навіть не думають здаватися чи відступати за будь-яких обставин. Дуже важко розуміти команди зі штабу, які різняться. Команди просто спостерігати, коли виявляють ворожі групи і їх переміщення. Часто це закінчується трагічно. Дивує і забезпечення армії. Воно теж різне. Всі говорять, що якби не волонтери то непроханих гостей ми мали б на своїй території значно далі. Та дякуючи українському народові – все інакше. Бо бюрократична система у нас не поламана і в бойових умовах вона дає такий результат».
Через холоди і морози дорога на схід для івано-франківських волонтерів цього разу була надзвичайно важкою. Триста кілометрів від Харкова до Северодонецька долали вісім годин через жахливу ожеледь і завірюху. Раді, що ніде не застрягли.
Хоча неприємний прецедент все ж був. Дорогою додому в автобусі заклинило гальма. Зупинилися біля хутора в районі Артемівська. Там чотири хатинки і можна було очікувати чого завгодно. Та, дякувати Богу, обійшлося.
«Після поїздок міняється світогляд, - наголошує Юрій Лоп’янецький. – там починаєш цінувати дружбу, миску теплої каші і сухий куток де можна притулитися. А скептикам, які не вірять в нас пропоную – одягайте памперси і гайда з нами!»
Наталя Палій
