Московська церква в Україні, або як лукаво вони себе називають “Українською” іменуючись УПЦ, вже давно втратила риси Церкви, притаманні їй служіння Богу і людям та ведення людей до визволення душі.
Все більше вона схожа на політичну партію і пропагандистський рупор Кремля у вигляді батюшок-політруків на парафіях. Вони проникли у всі куточки України, навіть у такі патріотичні, як Івано-Франківськ.
Коли як не зараз людям мають відкритися очі? Що все московське несе смерть та плач. Коли Україна наче маленький біблійний Давид бореться в рази з більшим Голіафом звільняється від усього московського, священники (УПЦ МП) часто стають на бік окупантів.
Українське православ’я довгі століття було окуповане російською церквою, яка весь цей час в ньому жорстоко викорінювала все українське, живе, автентичне для кожного регіону України: мова, піснеспіви, традиції, вишивка і насаджувалось одноманітне московське та чуже.
Але, все змінилося у 2019 році коли Православна Церква України, як єдина правонаступниця древньої Київської Митрополії отримала від Вселенського патріарха Варфоломія Томос про автокефалію, повну незалежність.
З того часу вона стала п’ятнадцятою у Диптиху (перелік православних автокефальних церков) і є єдиною канонічною автокефальною православною Церквою України. Тож тепер православні України, які перебувають за межами ПЦУ - це або служителі московського патріархату або православна аномалія.
Довго терпіли російську церкву в Україні, яка всіляко маскувалась під вивісками “УПЦ”,” УПЦ(МП)”, та паразитувала в українських святинях. До тих пір, коли росія не розв’язала повномасштабну війну проти України. Зрозуміло, що у людей з’явились питання до “УПЦ-(МП)”, адже всім відомо, що керівний центр цієї релігійної структури знаходиться у москві, а фактичний її керівник - Кіріл Гундяєв.
Саме він благословляє російських солдатів на вбивство українців. Терпіння людей закінчилось, і почали громади московського патріархату потроху переходити до ПЦУ.
Десь більше, десь менше, зі священником, чи без нього, зі скандалом чи потихенько, але процес пішов. Українці хочуть молитись в українській церкві, звичайно що з цим не можуть змиритись в УПЦ-МП, адже вони бояться втрату парафій, які так довго їх «годували».
Нещодавно ми всі були свідками того, як митрополит УПЦ Онуфрій Березовський заявив, що УПЦ нібито незалежна від РПЦ, ще й синод скликали, щоб зробити димову завісу показати видимість і втримати ситуації.
Але фактично вони усе одно посилаються на Грамоту Алєксія II від 1992 р., яка дарувала Українській Церкві права «широкої автономії», однак залишала їх у складі РПЦ, Тому, ці так звані синоди з оголошення незалежності це всього-на-всього зміна фасаду облупленого будинку або вісімнадцятий шар фарби на чавунній батареї старої хрущовки.
Все це робиться задля того, щоб розмити правду і приховати хто вони є і з ким вони є, таким чином зменшити перехід парафій.
У випадках коли міська влада починає сприяти громадам в їх законному праві на зміну юрисдикції в хід пускаються давно відточені способи залякування - суди, автобуси з «тітушками», бабусями та навіть вагітними жінками, які наповнять вщент храм, назвуться його парафіянами та будівничими, а на відеокамеру проведуть парафіяльні збори одноголосно проголосуючи за Онуфрія.
Але коли ми стали на шлях боротьби за свою незалежність, яка омивається кров’ю нашого народу то ми повинні "долупати цю скалу", звільнившись від московитського ярма.
