Сотні мільярдів гривень дисбалансів шматують неефективну економічну систему і ведуть країну в застій.
Від фантастичних темпів економічного зростання до виживання
Трохи більше 10 років тому економіка України входила до числа економік світу, які розвивалися найдинамічніше. ВВП становив близько 180 млрд дол. (на піку 2013-го — понад 183 млрд дол.).Прямі іноземні інвестиції сягали майже 11 млрд дол., у річному вимірі. Темпи зростання ВВП легко долали 7-відсотковий рівень, а в економічно найкращі роки "підстрибували" до 8–12%. Деякі фінансові установи України входили до TOP-100 банків Центральної та Східної Європи, за рейтингами Standard & Poor's. А один із вітчизняних банків був проданий із небаченим коефіцієнтом — 3,7. Саме на стільки помножили капітал банку, коли визначали його реальну вартість.
У ті, взагалі-то, недалекі часи західний капітал прямо-таки заполонив країну. Угоди обчислювалися інколи й мільярдами доларів (понад 1 млрд дол. — за банк,
4,8 млрд дол. — при перепродажу "Криворіжсталі"). Населення і в ті роки виїжджало на заробітки, але таких було небагато, і виїжджали вони тимчасово. Справді, навіщо їхати, коли зарплата старшого продавця в не найбільшому маркеті електроніки України часом сягала 2 тис. дол. на місяць, усе це при "копійчаних" комунальних витратах і "смішних" цінах на продукти харчування та промтовари?
Люди активно замінювали радянський автопром на новенькі іномарки з салонів. Саме в ті роки розквітнув сегмент житла преміум- і бізнес-класу, а ціна старенької 53-метрової радянської двокімнатної квартири поблизу метро Лівобережна в Києві сягала 170 тис. дол. Торгові мережі були вщерть напхані технікою майже виключно провідних європейських виробників, а власники приміщень, що використовувалися під бутики відомих світових брендів, безумно підвищували оренду квадратного метра на перших лініях головних вулиць обласних центрів країни.
Фантастика? Ні, це наша країна трохи більше десятка років тому. Так, потім була світова криза, яка докотилася до України у другому півріччі 2008 р. Однак відтоді минуло десятиліття.
Відновлення світової економіки від наслідків кризи-2008 після низки фальстартів прижилося і тепер триває у стабільному режимі, практично, у всіх регіонах планети. Про це, наприклад, свідчать дані спільного дослідження газети The Financial Times та інституту Брукінгса (США): "Emerging markets, які швидко розвиваються, подолали найскладніший період, і навіть у найбільш уразливих країнах та регіонах спостерігаються ознаки оптимізму".
Чи спостерігається такий оптимізм в Україні через десятиліття після глобальних потрясінь? Можливо, відповідь у тенденціях?
На сьогодні ВВП України на третину нижчий від докризових значень. Національний банк погіршив оцінку зростання реального валового внутрішнього продукту (ВВП), за підсумками 2018 р., з 3,4 до 3,3%. Прогноз зростання ВВП на 2019 і 2020 рр. залишився незмінним — 2,5 і 2,9%, відповідно.
Враховуючи попередні провали темпів зростання у "червону" мінусову зону (2014-й — 6,5% регресу, 2015-й — 9,7% руху назад), нинішні темпи приросту слід визнати гранично низькими, а прогнозовані цифри на найближчі роки — такими, що консервують стагнацію економіки та бідність населення.
"Чорна діра" Пенсійного фонду зі 139 млрд грн у 2018-го підросла до 167 млрд грн у бюджеті
2019 р. При цьому трудові ресурси масово втікають із країни, приріст нових платників податків порівняно мізерний, відповідно, як завжди, слід очікувати закручування гайок для підприємців. Проте, хоч би як сильно затягували гайки, багато отримати з обмілілих підприємців навряд чи вийде. Отже, доведеться Пенсійному фонду прилаштовуватися в чергу до Держказначейства.
Борги за комуналку в країні були завжди. Нюанс у тому, що коли раніше їх сума обчислювалася "всього лиш" кількома мільярдами гривень, то тепер, за оцінками експертів, вони перевищують
50 млрд грн. При цьому на субсидії у бюджеті 2018 р. було передбачено 71 млрд грн, у бюджеті-2019 сума зменшена до 55 млрд грн.
Прямі іноземні інвестиції в країну у 2018 р. взяли "рекордну" планку — 1,5 млрд дол., менше за останні 15 років (!) було тільки у 2014-му, зі зрозумілих причин.
Дефіцит зовнішньої торгівлі товарами за 9 місяців 2018 р. сягнув 6,469 млрд дол., що на 61,4% більше, ніж дефіцит за аналогічний період попереднього року (4 млрд дол.). Експорт товарів з України зріс на 10,3% до 34,5 млрд дол., імпорт — на 16,1% до 41 млрд дол.
Нарешті топ-чиновники після років мовчанки (коли приховати очевидне стало неможливо) усвідомили й озвучили цифру трудових міграційних втрат населення. Скажемо просто — це багато мільйонів. Для тих, хто віддає перевагу точності, нагадаємо: в українському сегменті Інтернету є сайт, що відстежує кількість мігрантів, які залишають країну. За його даними, кожних 30 секунд у пошуках заробітку кордон перетинає ще один українець…
Однак замість того, щоб бодай спробувати пригальмувати тенденцію, яка загрожує економіці України, топ-чиновники озвучують плани з… оподаткування потоків грошей від гастарбайтерів. Тим самим вони, фактично, декларують не тільки власне безсилля, а й байдужість у вирішенні такої серйозної проблеми.
Мільярди дисбалансів
Підсумуємо: економіка України розшматована не десятками, а сотнями мільярдів гривень дисбалансів.
Вони поки що "заморожені" за рахунок нескінченних просьб кредитів у міжнародних фінансових організацій, надходженнями від заробітчан та нескінченним затискуванням гайок для середнього класу (податок на нерухомість, податок на депозити, підвищення цін на все рухоме й нерухоме і, нарешті, тарифний прес, що знищує все на своєму шляху).
Ще у 2014-му сума офіційних переказів від наших співвітчизників з-за кордону не перевищувала 3 млрд дол. Відтоді щорічно ці вливання зростали зі швидкістю кілька мільярдів доларів на рік і, за підсумками 2018-го, сягнули 11 млрд дол., що, за оцінкою Європейського банку реконструкції та розвитку, забезпечило 8,5% ВВП країни.
Що таке 11 млрд дол. для України? Це приблизно третина доходів держбюджету; це трохи менше, ніж усі податкові надходження в країні, і майже еквівалент усіх митних надходжень; це два бюджети Міноборони і значно більше, ніж усі погашення кредитів міжнародним фінансовим донорам та вся щорічна мікрофінансова допомога Україні, разом узяті; це мало не в 10 разів більше, ніж прямі іноземні інвестиції в країну; це в кілька разів більше, ніж доходи НБУ, і в 5 разів більше, ніж витрати, зарезервовані у держбюджеті на ремонт доріг.
Якби не перекази грошей з-за кордону, курс долара давним-давно злетів би за 50, а в країні фіксувалися б значно сумніші темпи зростання ВВП.
Між іншим, це тільки офіційні дані, реально грошей від заробітчан, швидше за все, ще на кілька мільярдів доларів більше.
Країна боргів і субсидій
Таким чином, за останні 10 років, замість економічного прориву, в країні побудована економіка, що базується на боргах, субсидіях і грошах, зароблених звичайними громадянами в чужих економіках. А ще — на тарифному пресі.
Хоча, у звичному розумінні, прес — це пристосування для стискання, тиску й видушування. У нашій країні справжнім пресом, що знищує такий драйвер зростання ВВП як внутрішній попит, став саме інструмент тарифів.
Чи може країна жити інакше? Мабуть, просто зобов'язана. Адже гроші (десятки й сотні мільярдів гривень), буквально, поглинаються в нескінченних схемах, монополіях, корупції, на митниці, на вході й на виході державних підприємств, — це висновки міжнародних експертів і, на жаль, це наше повсякдення.
Унікальний шанс 2014-го почати все з чистого аркуша втрачено. Замість демонтажу колишньої прогнилої системи ми отримали її модернізацію, реконструкцію, а місцями — й добудову.
Докази? То вони в рейтингах.
Для довідки: рейтинг країн за рівнем корупції складається на основі індексу сприйняття корупції (ІСК) в країні, котрий розраховується щорічно. ІСК присвоює країнам/територіям бали і ранжирує їх згідно зі сприйняттям ступеня поширеності корупції в державному секторі відповідної держави. Це складаний індекс, що є комбінацією опитувань і оцінок корупції, дані про які збирають різні авторитетні організації. ІСК — найпоширеніший індикатор корупції в усьому світі. Підраховує показники корупції з 1995 р. компанія Transparency International.
За підсумками 2017 р., Україна була серед антилідерів (тобто далеко в другій половині рейтингу). Сусіди нашої країни "за сходинками" у рейтингу досить екзотичні — Гамбія, Іран, М'янма, Сьєрра-Леоне. Всього на сходинку нижче, буквально поруч, були Гондурас, Лаос, Папуа-Нова Гвінея і Росія.
Надія на істотний прогрес у 2018-му провалилася, символічне подолання десяти сходинок списку вгору навряд чи можна визнати достатнім, адже в сусідах за рейтингом трохи оновлена, проте не менш "весела" компанія — Республіка Малаві з Південної Африки, Республіка Малі та Республіка Ліберія із Західної Африки.
На думку авторитетної міжнародної організації, антикорупційні заходи в Пакистані, В'єтнамі, Молдові, Нігерії, Ефіопії, Еквадорі, Замбії, Перу, Сальвадорі, Єгипті, Вірменії, Алжирі, Республіці Кот-д'Івуар, Танзанії… та десятках інших країнах ефективніші, ніж в Україні.
Нездатність більшості країн контролювати адміністративну й політичну корупцію сприяє кризі демократії та зростанню популізму в усьому світі. Такого висновку
дійшла організація Transparency International, що опублікувала
29 січня результати дослідження "Індекс сприйняття корупції" (ІСК) за 2018 р.
Виконавчий директор Transparency International в Україні Андрій Боровик заявив: "Якщо ситуація з корупцією в Україні змінюватиметься такими темпами, доганяти ту ж Польщу доведеться не одне десятиліття".
Скорочення "зимівлі" гастарбайтерів
Консервація бідності населення та корупції в економіці прискорила одну цікаву тенденцію, яку рік у рік відстежували вітчизняні підприємці.
Так, у попередні роки виїзд на заробітки громадян України за межі країни мав чітко виражені "часові" характеристики. Зокрема, тільки перезимувавши вдома з сім'єю, заробітчани після великодніх свят роз'їжджалися "по світах", щоб уже до 1 вересня (коли дітей треба посилати в школу) переважно повернутися додому й залишитися там до наступної весни.
Однак останні п'ять років, як констатує бізнес (що всі ці тенденції чітко спостерігає за щомісячним валовим виторгом), час перебування вдома неухильно скорочувався. Спочатку заробітчани стали повертатися під вересень ненадовго, щоб потім знову виїхати, до листопада, коли починається підготовка до новорічних свят. Але вже у 2017-му гастарбайтери масово повернулися лише під перші числа грудня, що одразу ж відчув малий і середній ритейл. А у 2018-му масове повернення "годувальників" сталося лише після 20 грудня (тобто навіть не захопивши свято Святого Миколая), а вже під 20 січня 2019-го масові новорічні розпродажі "здулися", бо люди почали повертатися в країни, котрі їх годують.
Ми прийшли до того, що наші співвітчизники мінімум часу проводять у своїй країні й дедалі більше занурюються в цивілізоване життя, але вже в інших державах.
Плацдарм
В нас у країні зростає ВВП, постійно зростає мінімальна та середня зарплата, а зарплати і премії українських топ-чиновників — то й взагалі регулярно входять до трійки їхніх найбільш високооплачуваних "колег" у розвинених європейських країнах і перевищують середні щомісячні зарплати рядових працівників держкомпаній часто в 100 разів.
Тим часом середній клас у країні дрібніє як кількісно, так і якісно.
Докази? Та вони на вулицях міст.
Магазинам малого сімейного бізнесу вже не по кишені оренда площ навіть не в найбільш "пішохідних" місцях. Багато "малих" збанкрутували й виїхали все туди ж — у справжні (економічно) європейські країни. Вакантні місця, окрім "мережовиків" (яким кінці з кінцями завжди допомагав зводити розмір їхнього бізнесу), посіли ломбарди, мікрокредитні "роздягаючі" фірми", "ігровики", "секонд-хенди" та "наливайки".
Мабуть, лише ліквідація спрощеної офшорами системи для багатих і відновлення, "подесятеріння" її для самозайнятих, втілення в життя заклику "збагачуйтеся" — не для топ-чиновників (які складують усе нажите "непосильною працею" не в Україні й не в українській грошовій одиниці), а для решток середнього класу та тих, хто досі ще не втратив надію стати його частиною, — це і є єдиний шанс для країни. Шанс нарешті демонтувати стару систему, заклавши плацдарм під створення реальної євроспрямованої економіки, яка виведе країну із застою.
Сергій Следзь, Вадим Башта, Дзеркало тижня
