Під час літніх канікул парламенту, котрі тривають з початку липня до початку вересня, народні депутати України не тільки відпочивають.
Ще два липневих тижні парламентарі – з різною активністю – зустрічаються з виборцями та працюють у комітетах. Ну а писати й реєструвати в апараті ВР законопроекти їм ніхто не заважає і у «законні вихідні» - йдеться у дослідженні "Тиждень.ua", який відібрав десятку найбільш спірних, курйозних та просто дивних «канікулярних» законопроектів.
1. Скорочення робочого тижня на дві години. Як випливає з пояснювальної записки, представники «Батьківщини» Олександр Турчинов та Андрій Павловський запропонували відповідний законопроект тому, що а) людині краще працювати 8 годин, а не 10, б) українці втрачають чимало часу в пробках дорогою на роботу та з роботи, в) у Японії 36-годинний робочий тиждень.
Увесь цей набір цифр не може не дивувати. Адже а) формально в Україні людина і без того працює саме 8 годин на добу, б) з тексту неясно, чи автори хочуть на дві години скоротити робочий день у п’ятницю, як у деяких розвинених країнах – чи, може, «розкидають» двогодинне скорочення по кільканадцять хвилин на кожен робочий день? Хоч так, хоч сяк, від пробок не врятуєшся… в) з японською продуктивністю праці можна працювати й 26 годин на тиждень – результат усе одно буде кращий, ніж в Україні.
Ні, серйозно: як відіб’ється скорочення робочого тижня на українській економіці? Автори про це мовчать. Запевняють лише, що від 38-годинного робочого тижня «зросте продуктивність праці». Але наскільки – теж не кажуть. Очевидно, до японського рівня…
2. Бюджетоутворюючі в’язні. А от влада продовжує дбати про економіку всіма силами. Мінюст розробив, а уряд подав до парламенту законопроект про перетворення в’язнів на донорів Державного бюджету.
Конкретно – Кабмін пропонує додати до ч. 4 ст. 13 Бюджетного кодексу, де йдеться про «надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності», також і «доходи від працевикористання засуджених, відрахування із заробітку, пенсій або іншого доходу засуджених вартості харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг».
В теорії, праця засуджених має давати достатньо коштів, аби утримувати їх у колоніях. Понад те – за цю працю навіть має нараховуватись якась платня. Тепер усе це пропонують зараховувати до бюджету, котрий уже потім виділятиме гроші на утримання ув’язнених. В цьому контексті цікаво було б дізнатись: а куди зароблене ними зараховується зараз?
3. Гуртожитки – українцям! Законопроект про «першорядне» забезпечення гуртожитками саме українських студентів подав «свободівець» Руслан Марцінків. Для таких студентів в гуртожитках має бути зарезервовано не менше 80 % місць.
При цьому, наголосимо, ідеться не про «етнічних українців», а про громадян нашої держави «за паспортом». Так би мовити, даєш натуралізацію нігерійської молоді в пошуках даху над головою.
4. Цілодобове метро. Ще двоє «свободівців», Олександр Мирний та Ігор Мірошниченко, вирішили ощасливити мешканців столиці: ввести цілодобовий рух метро. Депутати вказують, що цим видом транспорту в столиці користуються 37 % пасажирів. І наголошують, що цілодобове метро потрібне не лише «задля забезпечення добробуту міста», але й для «підвищення іміджу держави».
Одна біда: як чесно зізнаються автори законопроекту, подібне «підвищення іміджу» орієнтовно коштуватиме до 600 млн. грн. на рік.
5.Адвокатам – мантії. Законопроект про обов’язкове носіння захисниками на судовому засіданні спеціальної «адвокатської мантії» відомий депутат-опозиціонер Геннадій Москаль подавав ще торік. В Головному науково-експертному управлінні ВР, а потім і в профільному комітеті на це, скажімо так, всміхнулися. Проте пан Москаль, як і личить генералові, не відступає, і знову пропонує мантії – нехай уже хоч добровільно. Адже «в судах України, на жаль, можна спостерігати адвокатів в потертих джинсах, розтягнутому светрі, шортах, шльопанцях, без носків» (очевидно, останнє слово – це шкарпетки – Ред.).
6. Інтернет за ґрати. В дусі чорного гумору витриманий законопроект опозиціонерів Олександра Бригинця та вже згаданого вище Андрія Павловського про надання засудженим права на користування Інтернетом. Депутати пропонують дозволити «зекам» мати при собі «портативні комп’ютери та аксесуари до них» - і це в умовах тюрем, де офіційно не дозволені й мобільні телефони!
Щоправда, як відомо, в реальності отримати мобільник засудженим неважко. Автори законопроекту в доповідній записці про це кажуть так: «…на практиці їм вдається користуватися такими пристроями у тюрмах, оскільки всім зрозуміло, що це невід’ємні атрибути сучасної цивілізації». Проте насправді ж річ не в «розумінні атрибутів цивілізації». Просто є ціла система купівлі-продажу заборонених предметів, котра в кінцевому рахунку впирається вершиною в тюремну адміністрацію. І чим більше заборон, тим адміністрації прибутковіше.
А головне – можна подумати, що у тих, хто потрапляє в українські «виправні» заклади, ну просто нема більших проблем, ніж доступ до Інтернету… Словом, даний законопроект надто вже схожий на «ІБД» - Імітацію Бурхливої Діяльності.
7. Країні потрібні шерифи. Цілих три законопроекти про виборність а) суддів, б) прокурорів, в) керівників міліціїзареєстрував опозиціонер Сергій Соболєв. Чому політик вважає, що суддів чи шерифів українці обиратимуть відповідальніше, ніж мерів, депутатів усіх рівнів та президента – загадка. Хоча спадає на думку й інше слово: популізм.
8. Протест з відкритим обличчям. Невтомний, хоч зазвичай і надто вибірковий борець із екстремізмом Вадим Колесніченко (Партія регіонів) цього разу вирішив «потішити» і правих, і лівих забороною приховувати обличчя під час масових акцій. Тим, хто ховатиметься від відеокамер «тихарів» під масками, шарфами, банданами тощо, може світити як чималий штраф, так і до року в’язниці – на вибір судді.
В турботі про громадян депутат передбачив цілий перелік тих, кому носити маски на мітингах можна і треба: від бійців спецзагонів міліції до «осіб, які мають захворювання, які передаються повітряно-крапельним шляхом». Так і уявляєш собі хлопців із «Беркута», котрі прямо на місці подій проводять активісту в масці експертизу на предмет наявності захворювань.
9. Видавати борги «Ощадбанку» СРСР ліками пропонує позафракційний «тушка» Олег Канівець. Як відомо, з поверненням цих боргів бюджет постійно має труднощі, але чим метод пана Канівця зарадить бюджетним проблемам – неясно. Очевидно, йдеться чи то про прохання когось із виборців, чи то про прохання когось із фармвиробників… Утім, сума, на яку людина може отримати ліків, не повинна перевищувати 120 мінімальних зарплат.
10. Депутатське посвідчення як паспорт. Ну і, нарешті, «регіонал» Владислав Лук’янов пропонує доповнити список документів, що посвідчують особу та громадянство особи, посвідченням народного депутата України.
Важлива справа! Адже був інцидент з колегою пана Лук’янова, згаданим вище Вадимом Колесніченком: не пускали в літак. Виявляється, посвідчення нардепа – це не паспорт, не посвідчення моряка, і навіть не тимчасове посвідчення громадянина України. За всіма цими документами в літак пускають, а от за депутатським посвідченням – ні. Але, треба сподіватися, народні обранці цю кричущу несправедливість якнайшвидше виправлять.
