Цьогорічний фестиваль документального кіно про права людини Docudays виділив цілий сегмент для фільмів про ситуацію в арабських країнах. В одній зі стрічок із назвою «Революціонер з примусу» мова йшла про події двохлітньої давнини у Ємені. Країні, про яку до цих кривавих протестах знали хіба-що по наявності на її території форпосту Аль-Каїди. Крізь призму головного героя чітко видно страшні наслідки тоталітарного режиму, але ще чіткіше прослідковуються аналогії з Україною, поки-що скоріше футуристичні.
Перші протести розпочалися в Ємені в січні 2011 з двох студентів, які поставили намети на знак протесту проти режиму Салеха, який править в країні 33 роки. У Ємену один з найнижчих індексів розвитку людського потенціалу в арабському світі. Більше половини держави живе на 2 $ в день або менше, а третина населення страждає від постійного голоду. І фактично кожен мешканець має зброю. Це складно уявити навіть у тимчасовому варіанті, а єменці живуть так 33 роки, вже не рахуючи роки до приходу Салехи.
«Революціонер із примусу» фільм британського режисера ШонаМакАллістера. Головний герой—туристичний гід Каїс. Він разом із країною проходить шлях перевтілення: від прихильника президента, котрий понад усе боїться втратити ілюзорну стабільність до революціонера, який спершу просто співчуває невинно загиблим, а згодом сам долучається до протестів на залитих кров’ю вулицях Сани.
Від аналогій стає страшно. По-перше. Українське суспільство також пройшло певні суспільні зміни у 2004 році, як не крути ми змінилися, так само як і в Ємені протести були мирними, от тільки потім арабська влада таки знищила близько 2000 людей, українська ж влада тоді, балансуючи над прірвою крові таки не допустила. Ми так само змінювалися, як і головний герой фільму «Революціонер із примусу», спочатку вірячи у вигадану стабільність Кучми, аж до рішучих кроків — мінятися. Чи стало краще? Далеко не у всьому! Так само як і Ємен, отримав нового президента. Але людям від того краще жити аж ніяк не стало.
Відмінність в тому, що в Ємені події тривають, хоча і змінився президент. Вмирають люди—діти, молоді хлопці,-- ідеалісти, які готові покласти навіть власне життя за свободу. У фільмі часто звучать такі висловлювання: «Якщо така ціна свободи, ми готові її заплатити!». Для нас це лише прогнози—що може бути, якщо ми перестанемо контролювати владу, обмежувати її безглуздість, а згодом просто її міняти. Ми можемо отримати український варіант Ємену і тоді це буде страшно.
По-друге, є цікава закономірність, наявність двох контролюючих колишніх імперій поруч із Україною та Єменом. У нас Росія, в Ємені-Британія. Під час одного з візитів королівської родини в Ємен жоден ЗМІ не згадав про кров, яка проливається в цій країні, про антигуманний режим. « Це така мовчазна британська політика, характерна для колишніх імперій»,-- каже продюсерка фільму Ельхам
Ми бачимо схожу політику ігнорування з боку Росії. І ми теж стоїмо на порозі великих змін, які за всіма прогнозами можуть відбутися далеко не мирним шляхом, і ми так само можемо «застрягти в режимі» Януковича на десятиліття. Десятиліття наших життів!
Думаю, хто не бачив, тому варто подивитись цей фільм і подумати чи не приклад це для України. Чи не сигнал? І чи не будемо ми вкотре кимось використані? І яка ціна нашої української свободи?
