У світі історичним і етнокультурним терміном «креол» позначають колоністів нащадків європейців, які оселялися серед індіанців в іспанських і португальських колоніях Латинської Америки. Головна відмінність креолів від своїх співвітчизників у Португалії чи Іспанії (метрополії) — місце постійного проживання (Сальвадор, Гондурас, Мексика, Венесуела, Бразилія, і т.д.). В Латинській Америці креоли були об’єднані на основі расового походження та відповідного привілейованого статусу у місці проживання. Саме креоли складали стрижень адміністративно-управлінського апарату колонії та були покликані справно надсилати у метрополію «данину», нав’язувати в колонії мову і культуру метрополії, одним словом тримати ситуацію під контролем. В колонії креоли могли мати різний соціальний статус та майновий стан. Але всі: робітник чи службовець, торговець чи власник плантацій вважалися креолами, якщо вони народилися в колоніях і були європейцями (біла раса). Варто зазначити, що креоли, що жили в колоніях поруч із людьми інших рас нерідко змішувалися з ними й тому інколи мали в собі «кольорову» домішку, та все ж у багатьох колоніях креольське населення (чи принаймні, значну його частину) складали чистокровні європеоїди.
Креольська влада всіляко забороняла місцеві мови, символи, знищувалися і грабувалися культурні цінності індіанських народів. Відомо, що розбійники і пірати шляхом грабунку, насильства і шахрайства знищили величні культури інків (нині Перу, Чилі, Болівія і ін.), майя (сучасні Гватемала, Гондурас і центральна Мексика), ацтеків (Мексика), а місцевих мешканців перетворили на рабів і намагалися всіляко упослідити їхній духовний спадок. Корінні мешканці не мали змоги отримати освіту рідною мовою, їм насаджували іспанську, португальську і т.і. Нині ми є свідками того як на основі іспанської, португальської, англійської, французької мов у таких країнах з часом сформувалися місцеві «суржики» даних літературних мов, так звані креольські мови.
Отож, вищу владу в колоніях мали виключно вихідці з метрополії, для яких колонії були лише місцем роботи і які по закінченню служби мали (в теорії) повернутися назад до Європи. Та з часом нащадки європейців (це могли бути білі люди з будь-якої країни Європи), що оселилися в колоніях і стали тут панівною верствою, виходячи з економічних і фінансових мотивів, захотіли незалежності заморських територій від метрополії. Одним словом вони перехотіли ділитися владою і грішми з «центром», зрозумівши, що експлуатувати тубільців і викачувати природні ресурси, приборкувати непокірних зможуть самі. Саме креоли-європейці стали на чолі визвольних війн і революцій у колоніях Латинської Америки.
Утворились нові країни, але для корінного населення все залишилося без змін. Креоли контролювали колись і контролюють нині власність, економіку, фінанси і т.д. нових країн. І саме вони зайняли найвищі посади в новоутворених країнах, саме вони і по нинішній час знаходяться при владі і являються національними елітами країн Латинської Америки.
Аналогічно і в Україні внаслідок колонізаційної політики, нині велику частину населення становлять «іноземці з українськими паспортами», фактично ті ж креоли. По аналогії з іншими колоніями, в Україні владу мали виключно вихідці з метрополії, для яких колонія була лише місцем проживання і роботи. Ні для кого не секрет, що за СРСР керівництво України «тосували» у Москві, як колоду карт … (Лише 4 червня 1953 року Олексій Іларіонович Кириченко став першим етнічним українцем якому в Москві «довірили» зайняти посаду генерального (першого) секретаря ЦК КП(б)У).
На сході і півдні України існують цілі креольські регіони з креольською мовою і культурою, що базується на російській мові, зі своїми традиціями та історичною пам’яттю, символами і міфами. Суміш етнічних українців, етнічних росіян, креолів і представників інших національностей, дала початок українсько-російсько-креольсько-совєтському населенню Донецької, Луганської областей і Криму.
Більшість етнічних українців міст сходу України зрусифікували ще століття тому. І хоча в цих областях є сотні тисяч україномовних вихідців з заходу, центру і півночі України, проте українська в цих регіонах майже не вживається, а культура ледь животіє. Немає умов для проживання, навчання, роботи україномовної людини, ззовні виглядає так нібито там україномовних немає…
Отож, нині Донецька і Луганська область - суцільно зросійщені області, етнічні українці тут у культурно-мовній сфері мають трохи більше прав, ніж курди у Туреччині. А нам Донбас наводять, як приклад двомовності, гармонійного співжиття людей різної національності... Їх досвід поширюють на всю Україну...
І саме креоли і вихідці з Російської Федерації фактично знаходяться нині при владі в Україні. І саме вони намагаються нав’язати решті своє бачення розвитку України. "Державні пріоритети" у них чіткі і прості: власне збагачення і культурно-мовна орієнтація на метрополію. (У владі майже 75% керівників – вихідці з "донбаського земляцтва" http://www.pravda.com.ua/news/2013/09/22/6998459/)
Що нині єднає громадян України? Українська мова і культура нинішній владі не підходять, бо вони для креолів чужі. Вони добиваються щоб в Україні було менше українського, щоб українського не відчувалось, щоб у ньому не було потреби. Дійсно, наша «правляча українська еліта» духовно така далека від України, що її представники з таким же успіхом могли б жити в «русскоязычных» Казахстані, Білорусії чи Росії. Звісно, що і там, вони були б проти мов і культур корінних народів…
Існує енциклопедичне твердження, що нація виникає серед людей на основі спільності мови, території, економічних зв’язків і психічного складу. Нажаль, нині Україна єднає всіх етнічних українців, креолів, етнічних росіян, «совєтських людей» винятково лише як територія проживання. Україна сприймається ними по-різному: для етнічних українців, - це батьківщина, для других, - територія на якій керуєш і збагачуєшся (влада, майно, природні ресурси, гроші і т.д.), для третіх, - регіон колишньої великої країни, для інших - територія тимчасового перебування, для ще інших - територія з помірним кліматом, багатою природою і постійним місцем роботи… При чому у всіх різне бачення свого місця і майбутнього цієї території.
А, як довели вчені, спільнота людей, яка немає нічого спільного крім території, не може бути нацією, навіть політичною…
І хоча деякі керівники нашої держави більше схожі на туристів чи іноземних експертів запрошених для тимчасової роботи, бо навіть не володіють розмовною українською мовою; і хоча деякі «видатні українські бізнесмени», які качають з України гроші, знаходяться в Україні тільки проїздом… саме мігранти і креоли, на даний момент є обличчям держави і уособлення не тільки політичної, а в тому числі і української етнічної нації. Парадоксально, але нині це «правляча еліта, себто найкращі, найрозумніші українці»…
Чи про таку Україну ми мріяли? Чи матиме майбутнє креольська Україна залежить тільки від нас.
Сергій Стефанко,
депутат Івано-Франківської міської ради,
фракція ВО Свобода
