Вийшла друком нова книжка Юрія Андруховича під кодовою назвою «ЛіМ». «Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики» — так називається зібрання 111 есеїв про 111 міст світу від новочасного літературного «патріарха» і затятого мандрівника Андруховича.
Книжка, появи котрої невтомно чекали, так само невтомно рекламували видавці (Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ) та схильний до акторства автор, пише газета "Галичина".
А виглядало це так. Ще до виходу «Лексикону...», а точніше 11 тижнів до виходу його недрукованими сторінками подорожували учасники он-лайн-ігри, відгадуючи 11 зашифрованих міст. Під час презентації переможці отримали від автора книжки в подарунок. Книжок було, звичайно, також 11, хоча одна залишилася, бо 11-те місто ніхто не відгадав. Відтак були автограф-сесії та «додаткові автограф-сесії». Згодом — презентації в Чернівцях.
Далі першими придбали книжку відвідувачі Київського міжнародного книжкового ярмарку «Медвін» — на стенді видавництва «Майстер книг» 11 листопада з 11.11 год. Письменник провів автограф- і фотосесію. Це в столиці.
В івано-Франківську, рідному місті Андруховича, про котре, між іншим, у новій книжці — ні слова, читачі також ринули до книгарень, і вже з 11 години 11 листопада купували літературний атлас, словник, енциклопедію, збірку есеїв, мрію, сон — кожен своє, віддаючи за це ще тепле поліграфічне диво 111 гривень. Як сказав хтось, то зовсім небагато — по гривні за місто. Одна з книгарень обласного центру зробила комерційний піар-хід, знизивши ціну до 106 гривень.
Дуже гарна книжка, інакше не скажеш. На обкладинці, правда, якась незрозуміла ілюстрація, вельми картата, вона начебто не вписується у загальний чорно-білий декор сторінок, однак редактори зазначають, що то фрагменти картини невідомого художника з Екваторіальної Гвінеї. і це абсолютно змінює враження. Чи є в книжці щось про місто з цієї країни, сказати важко, бо для цього треба мати добрі знання з географії (автор не завжди вказує країну, до котрої належить місто, винесене в заголовок. Думайте самі, шукайте на карті або ж «рурліть»). Не надто відомих міст цілком достатньо. Називати їх, звичайно, не варто, бо в кожного з нас свої стосунки з географією.
Нова книжка Андруховича складається з автобіографічних оповідань, які розповідають про життя й пригоди письменника в різних містах України та цілого світу. Нова книжка закликає до гри. Для неї письменник навіть подає інструкцію у передмові і дає власну послідовність міст, подавши абетку латинськими літерами. Андрухович відстежує, що зміниться від застосування латинки, і розмірковує про долю міст у власному ж словнику. Продовжуючи гру в міста, письменник іде далі: роздумує про відмову від абеткового принципу, віддаючи перевагу хронологічному порядкові або ж «писати про міста, орієнтуючись на річки». Гра в слова, гра в міста, гра в «міста, в яких мені снилися сни», «міста, в яких мені нічого не снилося», «міста, які мені снилися», «міста, в яких я не спав», «міста, які не сплять», «міста, які не дають спати». Все це для Андруховича — вичерпний перелік творчого підходу до міст. Однак кожен із нас, переконана, може продовжити гру.
Книжка має ще й додаток. Андрухович перелічує міста, яких у книжці немає, яких уже немає взагалі, але про котрі він хотів би написати. А ми — прочитати.
Тепер погортаємо сторінки. Є місто, в котрому, як зізнається автор, він не бував і не буде ніколи. То Цурюпинськ. Написав про нього, напевно, щоб Цюриху не було самотньо. Жодних пропусків в українському алфавіті, крім Ь, автор не допустив. Навіть на И знайшлося місто — Истад. Це Швеція, знаєте? Найкоротша стаття присвячена Єнакієвому — лише чотири рядки. Але місто автор відвідував, 2007-го. Заради справедливості додамо, не відвідував, а проїздом був. А от в Єрусалимі, зізнається, також не був, але ще має «цілу вічність, аби відвідати». «Та я в ньому все одно буваю — завжди, коли намагаюся молитися», — читаємо про Єрусалим на сторінці 153.
Найбільша за обсягом розповідь присвячується Львову. Текст про Київ — один із найбільших і найголовніших. Часова розгортка подій дуже велика, немає прив’язки до якоїсь конкретної дати. Все починається у 1972 році, коли автор вперше приїхав до Києва на літні канікули, а закінчується роком, в якому ми ще не були, 2017-м. «За моєю власною теорією, у 2017 році відбудеться третя, остаточна, революція», — каже Андрухович.
