При загальному зменшенні офіційної кількості безробітних і збільшенні актуальних вакансій підприємствам обласного центру Прикарпаття гостро не вистачає працівників робітничих професій.
Свого часу, через закриття виробництв чи мізерну зарплатню, чимало людей подалися на заробітки, або вимушено зайнялися торгівлею, пише Фіртка з посиланням на ЗК.
Престиж робітничих спеціальностей впав настільки, що зараз, коли виробництво у місті відновлюється і зростає розмір зарплат, на підприємствах нікому працювати. Нестачу кваліфікованих робітників відчуває і приватний бізнес.
Водночас у закладах профтехосвіти, які можуть їх готувати, щороку зменшується кількість учнів, а безробітних з вищою освітою центри зайнятості змушені перекваліфіковувати на працівників робітничих професій.
Зараз в Івано-Франківську офіційно зареєстровано 1400 безробітних. Більшість із них – 74% – жінки з вищою освітою. Водночас станом на 1 листопада у міському центрі зайнятості зареєстровано 1324 актуальних вакансій, 830 з яких – за робітничими професіями, що становить 63%. Нестача робітничих кадрів відчувається постійно. Найзатребуванішими є електромонтери, трактористи, водії, слюсарі, токарі, електрогазозварювальники, асфальтобетонники.
Тож безробітних із вищою освітою доводиться перекваліфіковувати на працівників робітничих професій. Не лише тих, що вже перераховані, але й на будівельників, швей, кухарів і навіть барменів та продавців.
«Саме тому актуальною зараз є підготовка працівників за професіями, які відповідають вимогам сучасного виробництва і запитам роботодавців», – наголошує заступник івано-франківського міського голови з питань економіки Богдан Білик. За його словами, у місті для цього є необхідний потенціал закладів професійно-технічної освіти, які можуть готувати фахівців відповідного рівня, але і тут є певні проблеми.
У місті функціонують дев’ять професійно-технічних навчальних закладів, які здійснюють підготовку робітничих кадрів за більш ніж 50 професіями. Віднедавна їхнє фінансування здійснюється з міського бюджету, що обходиться у понад 100 мільйонів на рік, а наступного року ця цифра орієнтовно зросте щонайменше до 140 мільйонів. Тому зрозуміло, що міська влада зацікавлена у тому, аби ці заклади найперше готували фахівців тих професій, які необхідні місту. Однак приміщення і майно ПТУ досі не передані на баланс міської ради, і вона не може вкладати кошти у їхню модернізацію, оновлення навчально-виробничої бази, а перелік професій, за якими ПТУ готують робітників, затверджує Міністерство освіти та науки за поданням профільного департаменту облдержадміністрації, а не міської ради.
«Навчальні бази ПТУ досить великі і потужні, але вони потребують оновлення. В цілому ПТУ готують непогані кадри, – каже Богдан Білик. – З тих 50 професій нема таких, які місту не потрібні, але є більш важливі, а є менш важливі. Є й такі професії, які місту потрібні, а ПТУ їх не готують».
Торік Івано-Франківська міська рада ухвалила програму співпраці між професійно-технічними навчальними закладами та промисловими підприємствами, малим і середнім бізнесом. Її метою якраз і є нарощення потенціалу професійно-технічної освіти, розвитку соціального партнерства з роботодавцями у сфері підготовки конкурентоспроможних фахівців на ринку праці та підготовки кваліфікованих кадрів для потреб підприємств, установ та організацій Івано-Франківська. Створена дорадча рада з керівників промислових підприємств та керівників закладів профтехосвіти. Постійно проводиться профорієнтаційна робота серед учнів шкіл міста. Але навіть на цьому етапі виник конфлікт інтересів, бо школи зацікавлені, щоб їхні учні залишались на навчання у 10-11 класах, а не вступали до ПТУ.
«Школи мали б приділяти увагу професійній орієнтації. Особливо серед тих дітей, які за своїми знаннями і оцінками в майбутньому не зможуть вступити до вишів, а могли б вступити до ПТУ і стати хорошими спеціалістами робітничих професій, – пояснює Б. Білик. – Школярі не переймаються профпідготовкою і не цікавляться роботодавцями. А роботодавці донедавна мали достатньо працівників, яких брали з центру зайнятості або наймали на роботу напряму, і не були зацікавлені у співпраці з ПТУ. Але зараз вони уже зрозуміли, що з ПТУ необхідно налагоджувати співпрацю. Роботодавці уже оплачують учням практику і стажування, відкривають свої навчальні центри і готові навіть забезпечувати робітників гуртожитками, що теж дуже важливо, бо багато учнів ПТУ, майбутніх працівників, не з Івано-Франківська».
Тим часом кількість вступників до ПТУ щороку зменшується. Якщо торік їх було 1968 (з яких тільки 511 з міста), то цьогоріч до ПТУ вступили загалом 1784 учнів, 363 з яких мешкають в Івано-Франківську. У 2016 році випускників ПТУ було 2165, у 2017 р. – 1892, а у 2018-му – 1827. Водночас рівень їхнього працевлаштування є досить високим, що вкотре доводить необхідність працівників робітничих професій. Так у 2016 році на роботу влаштувалися 76% випускників ПТУ, у 2017 р. – 83%, а у 2018 р. – 73%. При цьому кількість випускників ПТУ, які залишилися працювати саме в Івано-Франківську, щороку зростала і склала відповідно 43, 45 та 55,5%. Великою мірою сприяла цьому співпраця потенційних роботодавців із закладами профтехосвіти.
Зокрема, за словами Б. Білика, фірма «Івано-Франківськбуд» та інші будівельні організації, яких лише офіційно у місті зареєстровано понад 700, тісно співпрацюють з «Івано-Франківським професійним будівельним ліцеєм» та «Івано-Франківським професійним ліцеєм автомобільного транспорту і будівництва». Останній також навчає водіїв, слюсарів, кранівників, машиністів, яких завжди потребують комунальні підприємства. Івано-Франківський локомотиворемонтний завод співпрацює з професійним політехнічним ліцеєм, який зі своїх стін випускає машиністів, ремонтників тепловозів, електриків.
П’ять швейних підприємств та всі перукарні міста охоче беруть на роботу випускників «Центру професійно-технічної освіти № 1». Великий попит на ринку праці мають випускники ВПУ № 13 та сервісного обслуговування техніки. Хороших токарів, фрезерувальників, електрозварників, ковалів, які теж не залишаються без роботи, готує ВПУ № 21. Усі шанси на хороше працевлаштування мають випускники Вищого художнього професійного училища № 3 та Коледжу ресторанного сервісу і туризму.
З метою популяризації робітничих професій серед учнів закладів профтехосвіти міська влада організовує низку конкурсів професійної майстерності. Торік провели конкурси з визначення кращого токаря, кравця, коваля. Цьогоріч уже відбулися конкурси на кращого сантехніка, слюсаря з ремонту автомобілів, кондитера та електромонтера. Всіх учасників таких конкурсів нагородили дипломами та цінними подарунками. Але у подальшому найкращим стимулом для працівників робітничих професій є гідна заробітна плата.
«Розмір зарплати – головний стимул, – каже Б. Білик. – Якщо робітник отримуватиме 15 тисяч зарплати, то він ніколи звідси нікуди не поїде, ким би він за кордоном не працював. У нас уже масово повертаються будівельники з Польщі, бо там важка праця і більшість зарплати йде на харчування та проживання. Наші роботодавці зараз набагато лояльніше ставляться до працівників будь-якої професії».
За словами Богдана Білика, менше семи тисяч гривень працівникам зараз ніхто не платить. Середній розмір зарплати в Івано-Франківську наразі складає 7 тис. 800 грн. Водночас він зазначає, що 42% виплат заробітних плат все ще, на жаль, перебуває у тіні.
Найбільше цим зловживають будівельні підприємства, станції техобслуговування та заклади торгівлі. Офіційно 100% зарплати виплачують своїм працівникам здебільшого лише великі підприємства, такі як ВО «Карпати» чи комунальні підприємства міста. Скажімо, на ВО «Карпати» працівники отримують, як кажуть, «на руки» від 9 до 11 тисяч гривень, за умови виконання плану. На «Тайко Електронікс» зарплата становить 10 тис. грн.
Будівельні підприємства в середньому платять не менше 9 тис. грн. Комунальні підприємства міста теж підвищили зарплатню своїм працівникам в середньому до 8 тисяч гривень. Інакше вони б втратили робітників. Що ж стосується оплати праці випускникам ПТУ, то для того, щоб вони могли заробляти більше, міська влада зараз має намір впроваджувати так звані кластери.
«Ми хочемо зробити так, щоб учні, які закінчують ПТУ і йдуть на роботу на виробництво, ставали підприємцями, брали в оренду верстат чи інші засоби виробництва і, виконавши норму, яку працівнику дає підприємство, мали змогу заробляти на себе, виконуючи свої замовлення, – зауважує Богдан Білик. – Це було б вигідно і підприємству, і такому робітникові-підприємцеві».
