На відміну від міфічного скарбу гетьмана Полуботка, інші наші гетьмани лишили по собі в Україні чимало дійсно вартісного. Скажімо, гетьманському родові Скоропадських нині ми завдячуємо справжній рослинній перлині – Тростянецькому паркові, що на Чернігівщині.
Сьогодні дендропарк „Тростянець” - високохудожній зразок паркового будівництва, справжній музей природи. Він розкинувся поблизу с.Тростянець на площі 207 га, й є одним з найбільших штучних паркових масивів України. Парк був створений завдяки зусиллям Івана Михайловича Скоропадського, нащадка знаменитого роду та діда останнього гетьмана України Павла Скоропадського.
У 1830 р. він збудував тут палац, спорудив греблі й загати, в результаті чого на площі понад 10 га будівничі утворили 4 стави: Великий, Куциха, Лебединий, Безіменний, що стали головним елементом майбутнього паркового комплексу. Незабаром на колишніх польових землях вже росло багато берези, липи, клена, дуба, хвойних. Насадження розмежовувалися мальовничими галявинами. Згодом у парку з'явилися дерева з Петергофського, Ризького та Нікітського ботанічних садів. Тоді ж стали садити дерева й за межами парку - смугами та гаями (Іванове, Бабусине, Вітерець та ін). А насадження гаїв створило м’який перехід від степового ландшафту до паркового масиву, захищало дендропарк від негоди, вітрів, суховіїв.
У 1858 р. І.Скоропадський доручив садівнику К.Шлінглофу створити у південно-східній частині парку штучний гірський сад. Цій роботі передувало створення місцевим художником-пейзажистом ландшафту з загостреними вершинами, що нагадували Альпи. З метою створення гірського рельєфу на відведених ділянках частково вирубували існуючі насадження, а в місцях, де створювали високі гірки, вони ставали каркасом і повністю засипались землею. Земляні роботи тривали майже 30 років аж до смерті Івана Михайловича (1887). До речі, перші рослини приживалися погано, тому Скоропадський вирішив створити власний розсадник на території парку. У середині ХІХ ст. в насадження почали вводити екзотичні ріновиди.
Зараз, на жаль, ми можемо побачити тут лише парк, але колись, звичайно ж, тут була й садиба. Її спорудили у 1833 р. Вона включала великий дерев’яний будинок з баштами та чотири флігелі. Проте з кінця ХІХ ст. в історії дендропарку починається період занепаду, спричиненого смертю Івана Скоропадського. Апофеоз настав у січні 1918 року: тоді садибу було зруйновано й упродовж майже двох десятиліть парк належав тваринницькому радгоспу. На щастя після війни дендропарк передали Академії наук УРСР. Він стає науково-даслідницькою установою. Зараз у дендропарку ростуть понад 400 видів і форм дерев та кущів. У Великому ставі плавають лебеді, котрі нікого не бояться.
Ще за життя Скоропадський наказав насипати курган неподалік від галявини, обсадженої найрідкіснішими та найціннішими деревами. Так само завчасно він замовив мармуровий пам'ятник у вигляді янгола, що правицею вказував угору. Нині на могилі - лише постамент...
А для людей, котрі, як відомо, далеко не янголи, тим більш сьогодні, на тому постаменті залишилася авто-епітафія Івана Михайловича: «Люб'язний перехожий! Сад, у якому ти гуляєш, посаджений мною; він був втіхою у моєму житті. Якщо ти помітиш безлад, що веде до його знищення, то скажи про це господарю: ти зробиш добру справу».
Текст Ігора Галущака, фото Романа Маленкова, УН
