Самоназва Тибету – Пекхам. Десь тут знаходиться нижній вузол Мутагу – мотузки, яка зв’язує небо і землю. Голі, безводні й безплідні землі. Чотири тисячі метрів над рівнем моря. Тільки гірські кози мандрують цими пустельними схилами в пошуках ріденьких колючих кущиків. Циклопічні руїни давніх фортець натякають, що в давні часи ця земля годувала численні і войовничі племена. Звідси вони сходили до нижчих країн, несучи туди жорстокі ритуали і легенди про жахливих воїнів-гурхів, озброєних важкими вигнутими тесаками. Дорога, яка з’єднює Пекхам з рештою світу, називається Чуланга. Цей давній тракт бачив воїнів Тимура і слонів Ашоки.
Химерно звитий серпантин Чуланги веде до гірських монастирів і далі - до знаменитої гори Кайлас, містичного серця Азії. «Місячний» ландшафт налаштовує на філософію. Саме тут, крізь жовто-сірі долини Ладакха, проходить одна з визнаних містиками «світових ліній сили». Ці лінії, кажуть, мають космічне походження. Ще класик астрофізики, професор Прінстонського університету Джон Готт помітив структурну подібність геологічних ліній сили та «космічних струн» - видовжених згустків гравітації, в центрі яких вчені передбачають наявність просторово-часових феноменів. Сучасний американський астроном Амос Орі назвав їх «closed time-lake curves». Космічні лінії сили та їхні земні «віддзеркалення» формують «брами» поміж світами.
Звідси недалеко до одної з таких легендарних брам. До Найлегендарнішої. За якою – країна Шангрі-ла, земля прихованого знання, Біловоддя, Шамбала. Саме сюди у всі віки нестримно тягнуло метафізиків і мандрованих духовидців. Гори – ці гігантські кристали - накопичують могутні енергетичні запаси. Мандрівники шукали тих, хто може оперувати цими запасами і відкривати браму. В записах єзуїтських експедицій шістнадцятого-сімнадцятого століття ці люди називаються «gunpo-magus». В ті часи вони не ховалися від профанів. Хоча, це ще питання, чи були ті єзуїти профанами чи ні? Гунпо-маги показували єзуїтам зелені долини з білими пагодами. Коли ті намагалися досягти пагод, починалися снігові буревії, а потім єзуїти бачили в тому напрямі лише пустельні і дикі гори.
Тіло і дух відчувають дивні напруження навколишнього світу. Відчуття того, що боги дивляться на тебе, тут є не просто відчуттям. Кожний квадратний міліметр шкіри відчуває, що боги дивляться на тебе. Це відчуття важко передати словами. Це відчуття тут не вимагає жодної сконцентрованості. Таке враження, що зникла невидима плівка або мембрана, що там, унизу, відділяє буденність від вертикалей духу, що світлі потоки передвічної волі проходять крізь тебе і вимивають з твого єства усе чорне і заздрісне. Яке все це далеке від тої важкуватої напівкнижної метафізики, до якої звик вдома. Ці гори добрі. Ці гори не відштовхують нікого. Ці гори – батьки і джерела усіх гір і висот світу.
Стара дорога бачила багатьох паломників до брами Шангрі-ла. Європейці почали інтенсивно цікавитися цими горами у 20-их роках минулого століття, коли прочитали німецький переклад книги Таши-Лами Третього «Шлях до Шамбали» («Der Weg nach Schambala», видання Баварської академії 1918 року). Пізніше тема потрапила до рук виробників попси. У тридцять третьому році у списки американських бестселерів потрапив роман Джеймса Хілтона «Lost Horizon». Персонажі роману завдяки авіакатастрофі потрапляють до загадкової тибетської країни. Белетризована Шангрі-ла з «Останнього горизонту» мала усі принагідні атрибути східної казки: білостінну буддійську оселю з мудрими монахами, просвітленого ламу-настоятеля, що вмів передбачувати майбутнє, золоті копалини і щасливе безсмертя працелюбного населення.
За мотивами роману Хілтона Френк Капра 1937 року зробив чорно-білу кінострічку, кадри з якої й досі вмонтовують у документально-туристичні фільми, присвячені таємницям і загадкам Тибету. Потім тема Прихованої країни стала актуальною для військово-польових окультистів Другої Світової. В сорокових десь серед цих місячних ландшафтів переховувалися від англійської контррозвідки спеціальні посланці фюрера, який просив у лам і шаманів бону Чінтаамані – священну реліквію послідовників богині Тари, спроможну змінювати долі народів і держав. Реліквію він не отримав, а сімнадцять шаманів, вивезених до Берліну для містичної підтримки рейху, загинули під час штурму імперської столиці.
…Стара дорога приводить до монастиря, відомого як Ламаюра.
Назву свою монастир Ламаюра Юм-друн отримав завдяки таємничому знаку. В часи Наропи на плантації, де вирощували священний хліб, свіжозібране зерно, розкладене для просушки, проти ночі само собою склалося у свастику. Юм-друн Бон – «Нова (новознайдена) Свастика».
За невеликим селищем серпантин роздвоюється. Ширша магістраль (власне тракт Чуланга) веде у гори, до стратегічного перевалу Фоту (4108 метрів), вужча круто завертає до стародавніх печер і зруйнованих часом пам’ятників. За ними починається свята монастирська земля.
В печерах й досі відчувається тисячолітня намоленість. Сідаю на кам’яне підвищення. Можливо, це було місце відлюдницького ліжника. На чверть години входжу в легкий медитативний стан. Це відбувається настільки невимушено, що нагадує ранкове пробудження від легкої дрімливості. Контури скель стають різкими, майже графічними. Стіни печери охоплює щось на штиб теплого мерехтливого сяйва. Залишки аур великих святих, які тут перебували? Помічні еманації гір? Невідомо.
Ламаюра відіграв значну роль в історії Тибету. Одним з численних учнів Наропи був знаменитий аскет і демоноборець Марпа (1012-1099), а його учнем, у свою чергу, - Міларепа, найславетніший поет, філософ і містик, котрий серед національних героїв тибетців займає таке ж місце, як Шевченко і Сковорода, разом узяті, в національному пантеоні України. Міларепа починав свій шлях до метафізичних і літературних вершин як адепт одної з найчорніших версій тибетського шаманізму. Як стверджують перекази, він намагався боротися із власним вуйком-демоносповідником його ж зброєю. Але вчасно потрапив під благодатний вплив буддійської громади Юм-друна. Вчитель Марпа навчив його милосердю і розгорнув перед ним вчення усіх Просвітлених Будд – від Аміди до Майтрейї. І Міларепа рушив «вісьмома сходинками» Шак’ямуні до припинення страждань і своєї карми.
Я йду до монастиря. Там, судячи з усього, настав час пуджи – жертвоприношення. В монастирі вісім дорослих монахів-бонз і двадцять два хлопчики, які пройшли посвячення у молодші лами. В очах населенців монастиря – тантричний спокій. Всі зайняті своїми справами. Окрім монахів, тут працюють люди з нижнього селища. В монастирі щось постійно ремонтують. В святилищі горять лампадки, стоять портрети Далай-Лами і Панчен-Лами, на столах розставлені зроблені з тіста фігурки і мініатюри – чокпи. А ще – багато квітів. Це все приношення Буддам. Крутяться молитовні барабани. Справа Наропи триває. Він вічний, як стара дорога…
Монастир Ламаюра
Прощання з Гімалаями з літака
Володимир Єшкілєв
(фото Олега Головенського)
