Така урочиста та важлива подія в християнській сім’ї як хрещення немовляти часто стає проблематичною для батьків, які підпадають під вплив багатьох забобонів, пов’язаних з хрещенням дитини.
Часто молоді сім’ї, наслухаючись «повчань» своїх "псевдовоцерковлених" бабусь або подружок, які кажуть, що нібито з неохрещеною дитиною не можна виходити на прогулянку, мовляв, вречуть і в дитинки будуть проблеми, бо вона без захисту Бога. Окрім цього, є ще безліч вебсайтів, на сторінках яких безліч порад, прикмет, а по суті — примітивних забобонів, які не мають ніякого відношення до таїнства Хрещення.
Забобонів, пов'язаних з хрещенням є безліч — все залежить від людської фантазії та марновірства людини. Вони з’являються здебільшого через слабку віру або неосвіченість людини. Часто до таїнства хрещення ставляться як до якогось магічного ритуалу або обряду. Незнання і не розуміння людини суті цього таїнства приводить до поширення марновірств, які пов'язані з ним.
Так, саме таїнства, а не обряду, як часто вживають далекі від Церкви люди. Та́їнство або лат. sacramentum — в християнстві це священнодія, через яку невидимо діє на людину благодать Святого Духа. Хрещення — це є двері в Царство Благодаті, з нього починається християнське життя. В хрещенні змивається первородний гріх, ми зодягаємося в Христа: «Бо ви всі, що в Христа охрестилися, у Христа зодягнулися!». (Гал.3:27).
У хрещенні людина помирає для гріховного життя і воскресає в новому духовному житті: «Невже не знаєте, що всі ми, хто хрестилися у Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися? Отже, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так і ми в обновленому житті ходити почали». (Рим.6:3-4).
Таке ставлення до Церковних Таїнств частково можна пояснити проведеною комуністичною антирелігійною пропагандою та як наслідок частковим духовним голодуванням, коли священники не могли нормально служити та проповідувати, живучими язичницькими віруваннями. Тому знаходились певні особи, які «краще знали за всіх», саме вони до певних церковних правил додали свої, понавигадували нісенітниць та всяких псевдоправил, які пов'язані із хрещенням, де священник, немов той шаман знає та прочитає якісь заклинання, що врятують дитину від плачу, болю в животі та всіх «недобрих» очей сусідів.
Завжди знаходяться люди, які діляться якоюсь «сильною захисною молитвою», тим самим підігріваючи запит на шаманство, а не обдуману віру. На превеликий жаль, серед людей з'явилась потреба на так зване "церковне шаманство": багато хто не йде послухати проповідь повчання, щоб віра стала міцнішою та зрозумілішою, а йдуть за свяченою водичкою, «сильними» захисними молитвами тощо. Таке відношення до Церкви з живої віри легко може перетворитись на мракобісся, як у наших північних сусідів.
