Коли в Україні проголосили незалежність, в українців були сльози на очах, в душі і серці. Це були сльози пам"яті, щастя і надії. Для роздумів у статті зачеплено окремі аспекти історичного буття релігії, державності, економіки, що є основою добробуту націй їх духовного і культурного розвитку.
Біблійна легенда розказує, що після виходу із Єгипту Мойсей сорок років водив юдеїв по пустелі на шляху до землі обітованної. Легенда створена для людей на перспективу, не зовсім відповідає істині. Це було сорок років воєн, голоду, холоду, розпачу від втрати надії. Але це був час коли виросло покоління воїнів для створення і захисту нової власної держави і відходу у минуле рабів.
Нове покоління прийшло до Землі обітованної, яку побачив Мойсей та помер так і, можливо, не ступивши на неї. Мета завоювання території була досягнута, хоч морально-психологічно юдеї на той час ще не були готові без переконання у це вірити.
На картині геніального, всесвітньо відомого художника і скульптора Мікельанджело, який добудував після архітектора Браманте (дещо змінивши композицію, оскільки будівництво тривало 153 роки) собор Св. Петра у Римі, створив фрески символічного Творіння Світу, художньо - трагічне диво "Страшний суд" під куполом та на вівтарній стіні Сикстинської Капели і знамениту картину Мойсей.
Тут зображено Мойсея на шляху до вічності, уже практично у небесах із розпачем в очах та на обличчі але не від того, що він помирає. Його сум через відсутність віри в майбутнє у співвітчизників, яких він бачить розгублених, залишених далеко на землі.
Створена такою важкою ціною держава юдеїв розпалась у майбутньому, однак на відміну від принципів загальної теорії розпаду світових імперій, Ізраїль (що нею не був) втратив державність, навіть не від завоювання Римом, а від появи християнства всередині своєї віри, що не сприйняла Христа.
На жаль і у християнстві стався певний розкол, внаслідок чого ідеологія (не Віра) втратила цілісність та привела до негативних наслідків.
За теорією Франсуа Рулло (французького теолога) християнство поділилось на дві течії, які він назвав ідеологіями так званого "двохглавого орла" та "двох мечів" (закономірно, вони також у перспективі зазнали певних трансформацій).
У східній частині територій із впливом християнства (свідомо не називаю церков східного обряду) церква визнала верховенство влади (як правило тоталітарних держав, у залежності від військових потенціалів, що характерно для агресивних великих імперій). Тобто вся влада від бога, що втілено навіть на самому гербі у часи його дизайну, як символа, одна голова вище - держава, друга - релігія нижче, хоч обидві на одній шиї і не віддільні.
Іншими словами, це теорія мовчазного споглядання, неспротиву з боку церкви діям влади тоталітаризму, що призвели у світі до катастрофічних наслідків і знищення мільйонів невинних людей на чужих та своїх територіях. Особливо постраждала від тоталітаризму Україна у часи штучного Голодомору, сталінських репресій, воєн, не кажучи про часи описані ще Тарасом Шевченком.
Хочу навести один приклад, що стосується нашої державності, нації і релігії, зокрема Галичини, як П"ємонта свободи.
У свій час Данило Галицький, щоб захистити Галицько-Волинське князівство (можливо і Київську Русь) від завойовників із держав Західної Європи (стратегічно) прийняв корону від Папи Римського і певним чином послабив вплив агресорів і православ"я.
Офіційно церква Галичини закріпила своє підпорядкування Ватікану Берестейським Собором (Унією) у березні 1596 року і її стали називати уніатською, тепер греко-католицькою східного обряду.
Чи не символічно, через 350 років Радянський Союз і його нібито відділена від держави православна церква у березні 1946 року ліквідували уніатську церкву, насильно організованим Собором у Львові та перетворили її у церкву "двохглавого орла".
Греко-католицькі священники разом із митрополитом Йосипом Сліпим, які не захотіли скоритись (А.Шептицький на той час уже був у іншому світі), не зрадили нації, істинної любові до ближнього, змушені були відбувати кару у "ісконно рускіх Сибірах". Крім них, сотні тисяч галичан у ті часи були знищені або також вивезені на названі території і концтабори. Багато з них так і не повернулись додому.
Митрополит Йосип Сліпий, відпущений Хрущовим із Сибіру під тиском Америки, для функціонування греко-католицької церкви, що уже не мала центру в Україні, організував будівництво церкви Св. Софії на околиці Риму із кількома навчальними закладами, зокрема українським університетом. Церква була побудована, як символ у екзилі та аналогія церкви Св. Софії у Константинополі. До повернення уже у незалежну Україну, звідти (Риму) ідейне керівництво греко-католиками здійснювали Любомир Любачівський та Мирослав Гузар.
Щодо теорії "двох мечів", що по своїй природі не подають руку дружби один одному, як і устромлені мечі у землю - перестають бути воїнами. Названа ідеологія сповідує католицьку (Вселенську) християнську віру після названого розколу, як релігії без втручання держави і навпаки, хоч зважаючи на інтелект громадянського суспільства, тієї чи іншої нації, що не усвідомлює себе без власної державності, це також не абсолютно, абстрактно.
Функціонування, не можна сказати розвиток католицької церкви, як незалежної, мав і має також негативні наслідки завдяки її окремим особистостям, лідерам, їх точкою зору і можливістю ідеологічно впливати на суспільство.
Це інквізиція - спалення людей на вогнищах, Варфоломіївська ніч у Франції, протистояння між католиками і протестантами у Північній Ірландії, розкол і поділ під впливом релігії на окремі держави, утвердження протестантських церков, сект тощо.
При цьому, об"єктивно, католицька (Вселенська) церква більш гарантована у ідеології співіснування різних народів, що переважає позитивним впливом на дії влади у країнах не тільки католицького світу.
На жаль, після воєн і сутичок із християнами (хрестоносцями) шляхом ідеології "двохглавого орла" пішли окремі радикальні конфесії Ісламу - релігії, що виникла пізніше християнства.
Агресивні дії держав (що сповідують ту чи іншу релігію) по знищенню мільйонів людей суперечать канонам Біблії, Корану, Тори або інших святих символів народів світу.
У цьому контексті було б несправедливо не сказати про рідну національну віру українців (Рунвіру), від природи язичників. Колись ідеолог рунвіри Лев Силенко сказав: "Якби в Україні було десять мільйонів прихильників Рунвіри, нас у світі ніхто б не переміг, як Іслам". За його ідеологією, багато віків українців переслідують протиріччя і нещастя через відхилення від природної язичеської віри. Може у цьому корінь зла?
Від Мойсея (якого уже нема, чи ще немає в Україні) і релігій повернемось до теперішньої України. Недавно Ми святкували 25-у річницю незалежності. У багатьох із нас знову були сльози на очах. На жаль не тільки від війни, а від болю, розпачу, безнадії перспективи розкраденої держави за рахунок безконтрольних злочинних схем, привласнення державного майна і коштів, через сумнівну приватизацію, повернення ПДВ, недопоступлення митних платежів, зловживань із державними ресурсами (земельними, енергетичними, лісовими,водними тощо), необгрунтованими, засекреченими тарифами і, найгірше - витратами, із багатьма питаннями, на війну, особливо матеріально-технічного забезпечення учасників, так званого, АТО на місці бойових дій і поза ними Тепер стало зрозуміло, чому сплановано зруйновано контролюючі структури.
У плані політики реалізації національних інтересів, в тому числі економічних, хіба можна порівнювати Верховну Раду першої каденції без мільйонерів (де із патріотами, за незалежність, проголосували і комуністи) і теперішню, за їх словами "найкращу", зважаючи на матеріальні статки більшості депутатів та тих хто за ними стоїть і, як висновок до сказаного, стає зрозуміла політика колись і тепер. Також зрозуміло, чому депутати хочуть вихолостити зміст електронних декларацій, щоб засекретити свої активи.
Вертаючись до національного свята цього року, виникає питання: перед цим не скликалась Верховна Рада, де була переважна більшість народних депутатів, якщо їх не видно було біля трибуни на параді. Може у порядку експерименту слід запровадити на таких заходах проходження колони народних депутатів. Для публічної оцінки суспільством?!
Не дивно, що ми не почули у Верховній Раді, Уряді (за винятком окремих фраз) оцінки документу польського сейму та заяви президента близькосхідної держави, що до тепер не визнала Голодомор, їх заяв щодо дій українців, які захищали себе у часи гноблення і етнічного знищення.
Щоб не показувати проблеми формування і майбутнього виконання бюджету 2017 року, як результату економічної політики влади не у користь суспільства, ллється потік хвальби про дотримання термінів подачі його проекту до Верховної Ради і не розкривається його суть громадськості. Зрозуміло, що після вистав по його обговоренню, більшість депутатів справно проголосують за цей бюджет по команді.
При цьому, озвучені вимушено окремі параметри викликають сумніви щодо його реальності та виконання. Зокрема, ріст валового внутрішнього продукту (ВВП) у проекті бюджету на 2017 рік у розмірі 3-х відсотків, а дефіцит бюджету 77 млрд. грн., тобто доходи бюджету на космічну суму не покривають навіть обмежені і так видатки.
Крім того, у бюджеті планується 10 млрд. грн. доходів (спочатку було 40 млрд. грн.) від спецконфіскації (без суду і слідства), як привласнені кошти Януковичем, що зрозуміло не будуть повернуті. Тобто, це збільшення дефіциту ще на 10 млрд. грн.. Зате із інших громадян при скоєному і не доказаному правопорушенні може бути конфісковане і тут же реалізоване майно, не виключено за заниженими цінами певним особам. Далі шлях митарства громадян по судах і у разі доведення невинності, повернення коштів із бюджету, як правило, нижче вартості. У інших випадках за рішеннями європейських судів, із значними збитками для бюджету, враховуючи штрафні санкції.
Тут слід сказати і інше. Що, ми наперед знаємо, чи плануємо конфіскацію у 21 столітті, проголошуючи європейські демократичні цінності та визначаючи цифру таких доходів у бюджеті?
Дуже тихо і скромно звучить інформація Мінфіну (Уряду), що для виконання бюджету по доходах планується підвищення ставок акцизного збору (податку) знову на алкоголь, тютюн та паливно-мастильні матеріали з кишені громадян (в Україні це зараз називається розширення податкової бази), а може це ріст ВВП. Після отруєння людей алкоголем уже звучить, запускається інформація про необхідність підвищення цін на цю продукцію, оскільки це є аргументом, підставою виключення подібних випадків, так як буде забезпечено підвищення якості алкоголю, а не одержання додаткових доходів. Що стосується ризиків для здоров"я, то це відноситься не тільки до алкоголю, а і до інших продуктів харчування. Однією із причин є ліквідація під видом реформ і скорочення кадрів не тільки фінансового контролю, а і контролюючих структур інших напрямків. Результати не забарились!!!
Ще один маленький штрих до проекту бюджету на наступний рік, де планується інфляція у розмірі 7 відсотків. Хто може повірити у цю скромну цифру, зважаючи на названий дефіцит бюджету, ріст ВВП, тим більше, якщо за останні кілька років долар виріс від 8-ми до 26-и грн. Думаю у це не вірять і розробники проекту бюджету. Але, шановні українці, і на цей ріст інфляції держава не планує індексацію зарплат, пенсій та інших соціальних виплат як і до цього, зате можете бути спокійні ціни виростуть гарантовано і тарифи, про які уже мовчать і депутати у Верховній Раді.
Не можу ще раз не зачепити питання децентралізації (на практиці централізації) органів місцевого самоврядування, або так зване добровільне об"єднання громад. Як зрозуміти інформацію, заяви про збільшення доходів при децентралізації у 3,5,7,... разів і одночасно дефіцит коштів у районах і містах на виплату зарплати у 1У кварталі цього року вчителям, лікарям та іншим працівникам бюджетної сфери, скорочення мережі бюджетних установ, не кажучи за профтехосвіту і відсутності джерел її фінансування в умовах розрекламованої децентралізації.
При цьому, для реклами (як цукерка) об"єднаним громадам нібито виділять із державного бюджету додатково 5 млрд.грн. на розвиток інфраструктури. А як інші необ"єднані українські ради низового рівня, їм що не потрібні подібні видатки на розвиток інфраструктури.
Невже 25 років, маючи найвищий економічний потенціал серед радянських республік, ми під керівництвом ще наявних усіх наших владних ідеологів тільки опускались вниз до зубожілого суспільства, щоб мати те, що зараз маємо і ходимо по світу з протягнутою рукою.
Може нове покоління нарешті поставить крапку у багатовікових метаморфозах українців, наш народ побачить світло в кінці тунелю і повірить у свою майбутню прекрасну державу, а не тільки у Батьківщину!
