Яксь у невеличкій веселій компанії я мандрував з Кувейту до Іраку. Тривала війна, з першого разу проїхати не вдалося, тож довелося потикатися по різних пропускних пунктах, завдяки чому я мав нагоду добре роздивитися облаштування кордону. Кордон являє собою вал, метрів з десять заввишки, через кожні сто метрів на ньому обладнана позиція крупнокаліберного кулемету, під валом – рів, заповнений солонуватою водою. Позаду валу – ланцюжок поліцейських дільниць (раптом хто прорветься!)
І іракці, і кувейтці – брати, Ірак вважає, що Кувейт – це ісконна іракська частина, Кувейт з цим навіть десь погоджується, саме тому і ставиться до кордону серйозно.
Треба постановити якнайшвидше і раз і назавжди, що Україні окрім братерської любові більше нічого на потрібно від Московії, ні енергоносіїв, ні товарообміну, ні транзиту, нічого. Тому Карпати мають бути пересунуті з західного кордону на східний, і замість кулеметів розставлені гармати. Всіх, хто прагне відвідати Московію, треба вільно випускати, але зворотньо вже не впускати. Тоді у нас з'являється шанс. Саме облаштування східного кордону має бути центровим пунктом програми президента. Кажуть, Путін не любить Україну. Справжня біда станеться тоді, коли він нас полюбить.
Я знаю, як можна було б завдати нищівний удар ісламу. Перетворити РПЦ на РМЦ (російську мусульманську церкву), а московський патріархат на московський муфтіят. Гарантую, що в короткий термін чеченці зречуться ісламу й попросяться до калмиків у буддизм, Іранські аятоли стануть равінами, саудіти євангелізуються.
Гадаю, свого часу Золота Орда розвалилася саме тому, що московський улус настільки перейнявся ординськими ідеалами, що вони одразу остогидли монголам. Навіть у мене – православного русича – русскоє православіє зуміло викликати палку любов до католицизму й стійку асоціацію до слова Русь – усрусь.