Якось я запитав у одного відомого філолога, від якого, власне, кореня походить досить нове для нашого лексикону слово «соборність». Він, мабуть, перебуваючи в іронічному настрої, ніби жартома відповів: «Є три версії. Перша - від слова «СОБР». Тобто в розшифровці з міліцейською термінологією, спеціальний загін швидкого реагування, а просто - спецназ. Друга - від слова «собор» у релігійно-конфесійному сенсі. А третя - просто від слова «збори»».
Я подумав, що це якраз той випадок, коли в жарті немає навіть і частки жарту. Тому що мені самому особисто доводилося на власні очі бачити країни, які мріючи про свою соборність, декларуючи соборність, як державну ідею, виходили кожна зі свого кореня.
Пам'ятаю соборність, що виросла з кореня спецназу: відкриті джипи з турильними кулеметами, кольору камуфляжу і хакі, каски, як головний головний убор і величезна кількість колючого дроту - звичайного з колючками, спірального бритвенно-гострого, ну і, звичайно, під напругою на порцелянових ізоляторах...
Хоча, мені здається, всьому світу давно вже зрозуміло і відомо, перевірено теорією і практикою, що згуртувати, об'єднати, скріпити країну в органічну єдність дротом навряд чи вдасться. Навіть колючим в найширшій комплеації.
Доводилося бачити країни, де єдиний Собор, тобто домінуючу релігію, конфесію, намагаються зробити таким об'єднуючим коренем. Держава, зрощена з релігією, одержавлена церква, що втручається в усі світські справи, священні книги, які замінять закони, та й саму Конституцію, - все це, звичайно, сильно консолідує і міцно об'єднує. Але... виникає туга за інакомислення, за можливістю думати, мріяти, а тим більше молитися по-іншому.
А є країни, які фактично виросли із Зборів. Зборів вільних людей, вільно думаючих громадян, незалежних особистостей, які хочуть бути разом, оскільки разом не тільки і батька легше бити, але і створювати потужну, динамічну і навіть іронічну в своїй незалежності країну.
До речі, колись, майже тисячу років тому, в центрі Києва, який тоді називався дитинець, збиралися саме такі громадяни. Вони були найнезалежніші в Європі за своїми правами, найбільш культурні та грамотні - на тисячу киян припадало в десять разів більше грамотних людей, ніж на тисячу парижан. І саме вони тоді правили своїм містом, своєю державою і своїм майбутнім. І саме тоді Київська Русь знайшла немислиму енергетику. Думка, що народжується на таких зборах, підкорювала сусідні і далекі геополітичні простори, втілювалася в камені прекрасних соборів і храмів, в мудрих літописах, іносказаннях і билинах. Ось цей корінь нам би дбайливо викопати, виплекати і зростити. Це, напевно, і буде справжня Соборність.
Дмитро Видрін
