Юнг казав, що є два різновиди пацієнтів. Перший – це ті, хто мають проблеми з соціальною адаптацією і реалізацією. Це люди зазвичай конформістські, наділені примітивними якостями і лікувати їх треба технічними засобами. Другий різновид – це ті, хто соціально реалізувався і зрозумів, що дарма. Що ані добре відмиті гроші, ані посада віцепрем’єра, ані Ламборджині, ані щаслива сім’я, ні батальйон коханок – не вирішують головної проблеми – відсутності сенсу.
Саме для другого різновиду пацієнтів вигадані всі тонкощі психоаналізу. Їхні сни цікаво досліджувати, в їхніх архетипах варто копирсатися не тільки тому, що в них є гроші (часто на момент звернення до психіатра чи до вербовщика – вже немає), але і тому, що в них наявна індивідуальність. «Чесноти і таланти – індивідуальні якості і невластиві людині взагалі».
І от я вправляюся у євангельському спорті – метаю бісер на дальність, прагну навіяти нові сни публіці, якій достатньо електрошоку. Мені, як літератору, вербовщику, психіатру-аматору категорично потрібні пацієнти другого роду. Більше того, вони потрібні нам всім!
Чим серійний убивця відрізняється від терориста? Ви вже здогадалися: маніяк – це пацієнт першого роду, а терорист – другого. Здається, майже те саме, а екзистенція зовсім різна! Маніяк, якщо виловлять, здохне від галоперідолу, а терорист, якщо втече, може стати навіть Прем’єр-міністром Ізраїлю (якщо єврей) чи лауреатом Нобелівської премії миру (якщо араб).
Чим український депутат відрізняється від американського конгресмена? Тим самим, чим галімий маніяк від просунутого терориста. Наш депутат – це барига в першому (чи максимум в другому) поколінні. Що від нього чекати, окрім барижних рефлексів?
Основна проблема конгресмена – пересичення. Бо переїдав вже прадідусь його дідуся. Тому він часто шукає не грошей, а сенсу. Місії йому хочеться! Свого часу до лицарських орденів брали лише високу аристократію, не пускали простих. Бо аристократ, який віддавав своє майно ордену і пожертвував дисципліні своїм соціальним статусом, зробив це заради вищого сенсу. За гроші його вже не купиш. Натомість бідняк легко продасть те, за що напередодні віддавав життя.
За нашими спостереженнями, основна вага партизанки в Іраці лежить не на місцевих мешканцях, а на прибульцях з багатих арабських країн. Це – переважно діти багатих родин, які відмовились від кар’єри і комфорту заради задоволення ставити фугаси на шляхах американських автоколон. І там, серед обгорілих тіл, всупереч розпоширеній думці, вони шукають сенс, а не гроші.
Пацієнтами другого роду мають бути і ті, хто складають владу і ті, хто підривають владу і ті, хто це описують і ті, хто про це читають. Амінь.
Дмитро Корчинський
