Українське суспільство має всього дві претензії до опозиції - поперше, вона занадто деструктивна, а подруге вона занадто конструктивна. Опозиція до суспільства претнзію має лише одну - чому ви, суспільство, нарешті всі разом не вийдете й не зробите нас владою?
Ці взаємні претензії не розумні. Бунт - не результат рішення. Він - явище природи, таке саме, як повінь чи землетрус.
Смішно картатися тим, що суспільство не готове до спротиву. Воно ніколи не готове. Готовність з'являється в момент спротиву, вже після початку повстання. Старі кияни ще мали б пам'ятати, розповіді своїх батьків за те, що мало який найзапекліший антисеміт готовий просто так відібрати капелюха в перехожого хасида, проте, мало хто з найтолерантніших міщан не приєднається до погрому, якщо той вже почався на Деміївці.
Та частина суспільства, яка хотіла б, щоб опозиція констуктивно працювала в Раді, не голосувала за неї, а якби проголосувала, тоді б трибуну блокували Регіони.
Ті з нас хто обурені, що Яценюк - не Гонта, а Кличко - не Залізняк, не проголосували б на виборах ні за Гонту, ні за Залізняка.
Згадайте, скільки грошей ви, ваші родичі та друзі, пожертвували на ув'язнених новітніх гайдамаків, які сидять у Броварах, Василькові, Харкові, Сумах? Ви навіть не виставили їхні портрети у вікнах своїх квартир, бо ви ще не хочете Коліївщини. І я не хочу. Хіба що іноді, коли прохожу повз одну симпатичну ювелірку на Подолі.
Втім, не можна заперечити й позитивної еволюції електоральних симпатій. Чи не вперше за роки "Незалежності" шанси на широку підтримку на президентських виборах отримали не номенклатурні персонажі, а Кличко та Тягнибок. Вони, щоправда, нажаль, є державними службовцями першого рангу, але не мали кар'єри у виконавчих органах влади. До недавнього часу виборець був готовий на посаду президента підтримати тільки того, хто раніше прокрався на посту прем'єра, тобто фігуру навищої бюрократичної статусності. Зменьшення в народі чинопочитання - очевидна заслуга Януковича.
Всупереч скавчанню в соцмережах, останній мітинг під ВР був чудовим. Вперше з нардепів було збито пиху, а хоч би й сніжками, для початку. Те, що до того вони не боялися ходити крізь натовп, було дуже поганою ознакою. Й тут таки ми чуємо голоси, що не можна ображати жінок, навіть, якщо це повії чи депутатші. Тобто, ув'язнювати жінок допустимо, а кидатися в них грудками - не допустимо.
Позаяк багато жінок нині служить прокуроршами, суддівками, урядовками, мєнтовками, розглянемо це питання докладніше.
Кіньяр звертає нашу увагу на наступну оповідь Плутарха: Лаїса, після того, як віддалася Аристиппу, заявила, що не кохає його. На це Аристипп відповів, що хоча вино й риба не палають до нього коханням, він з великим задоволенням споживає їх.
В античному світі, де були закладені основи нашої культури, жінка не користувалася особливими привілеями навіть у ліжку.
А що пізніше? Цитуємо Еварта Окшотта: "Єдина згадка за жінку в "Пісні про Роланда" - це епізод коли його наречена дізнається про його смерть й сама від того вмирає.
Коли герой на краю смерті, він думає за найдорожчі для нього речі: за Францію, за свого сюзерена Шарлеманя, за свій меч, який залишиться без доброго хазяїна, за наречену він не згадує. "
Далі ситуація змінюється - всі наші нинішні уявлення за справи честі були сформовані феодалами.
Знову не можу не процитувати Окшотта. Він пише що лицарське кохання в теорії мало бути абсолютно безгрішним, "лицар не чекав, щоб дама дарувала йму що б те не було, окрім зброї, коней чи грошей".
Формування лицарського ставлення до жінки почалося лише в середині дванадцятого століття.
Формування сучасного ставлення до жінки, як до непоганого замінника її гумової сестри, почалося наприкінці дев'ятнадцятого століття, зусиллями феміністок.
Знавці можуть заперечити, що гумову жінку винайшли пізніше, аніж її замінник. Проте, якщо наприкінці дев'ятнадцятого ст. вже були постімпресіонізм, декаданс, психоаналіз, то гумові жінки, напевне, теж були.
Справді, при розкопках відповідних культурних шарів ще не було знайдено жодного фрагменту гумової жінки, проте аналіз деяких полотен Ренуара свідчить за те, що тогочасні митці нерідко використовували таких в якості моделей.
Хоч там би й як, особливий статус Прекрасної дами передбачав невиконання нею специфічно чоловічих функцій. Чоловік, який виконує функції жінки перестає бути чоловіком. Жінка, яка шкодить, як чоловік, втрачає статус жінки. Для джентельмена не було принизливим стріляти у св. Жанну на полі бою.
Участь жінки у чоловічих справах завжди здавалася небезпечною.
Французька революція призвела до повалення монархії, шляхти і жінок, хоча жінки грали і в революції і в контрреволюції визначну роль. Жінка стала забагато значити в дореволюційному суспільстві. Видатна художниця рококо Елізабет Віже-Лебрен писала: тоді скрізь царювали жінки й лише революція усунула їх з трону.
Можливо, майбутня християнська революція вирішуватиме подібне завдання, щодо жінок і чоловіків, подібних до жінок.
Ми все ще живемо вчорашніми уявленнями та естетикою - рояль, канделябр, чіфірь, младогегельянці, курсистки...стоп! Геть курсисток! Сенс "завтра" полягає в поверненні до "позавчора", до, пєнкних аполітичних панянок і в кожної альбом з віршами Байрона в білих ручках з ледь помітними синіми пржилками.
Але полишимо салон й повернемося на вулицю Грушевського, де знову після мітингу ми чуємо вигуки за "провокацію". І хто вигукує? Підпільники, бомбісти, повстанці? Ні, добродії, які не мають жодного відношення до справ конспірації, в яких справді варто побоюватися оперативної гри "органів".
Але, якщо ви, юначе, неприведи Господи, мрієте себе революцьонером, тоді тим паче не переймайтеся.
Бойова організація есерів найкращі результати мала коли нею керував провокатор Азеф. Викрили Азефа - впала результативність. Виконуйте своє бойове завдання і не забивайте собі голову дурницями. Бойовику належить загинути, не всеодно - від кулі в груди чи від кулі в потилицю? Що так, що так будете мучеником за Україну, шахідом в ім'я Христа.
Дмитро Корчинський,
Спеціально для ТСН
