Це колись давно шизофренія була лише хворобою. ХХ століття все змінило. Руйнування традиційної цивілізації зле відбилося на мізках пересічних людей. Там, де творчий розум знаходив «приколи» та пірнав (за допомогою кокаїну або дешевших «аквалангів») до паралельних світів, там, де містик знаходив тверду основу у медитації, проста людина втрачала світоглядні координати. А разом із ними й психічну стабільність. Шифер їхав повільно, але з більшості дахів.
Одним із тих способів, якими розум пересічного гомо сапієнс рятувався від ускладнення світу, було плекання подвійного мислення. На кшталт: вдома я люблю дітей і песиків, а на роботі виготовляю компоненти для зброї масового знищення. Й усе добре. Бо тут я справжній-щирий-родинний, а там працює щось, на мене схоже, змушене до гріха й тому також невинне.
Масове роздвоєння свідомості не оминуло й України. Модерна шизоїдність накладається на старі історичні травми та їхні наслідки. Наприклад, на гібридну релігійність, де язичницький базис мирно співіснує з християнською надбудовою і ритуальне освячення ковбаси здається ледь не апостольською традицією. Шість (чи більше?) століть іноземного домінування також не додали психічної стабільності. Тому не варто дивуватись, що ми живемо у просторі тріумфуючої шизофренії.
Вона усюди: в політиці, де критерієм «справжності» стала істеричність, в економіці, де вартість критично забула про собівартість, у пришелепкуватій культурці, де мертві шаблони радянщини переплетені з алкоголічними мареннями провінційних «мистців». Суспільна шизофренія має різні формати та різновиди. Якщо в її змістовий простір занурене місто, то й воно набуває відповідних форм.
Хвороблива роздвоєність у нашому місті відчувається на кожному кроці. Воно живе з двома назвами і у двох системних вимірах - урбаністичному і сільському (рустикальному). Воно порожніє надвечір п'ятниці і наповнюється по понеділках, наче якась фабрика. Але при тому тут практично немає підприємств. У назвах його вулиць і площ дуже мало його власної історії, хоча його мешканці напружено мислять минулим та емоційно обговорюють події, древніші за лайно мамонтів. Місто не любить і не вміє працювати, проте готове хоч завтра рушити кудись на заробітки. Воно мнить себе Європою, але спокійно ходить тротуарами, не ремонтованими з часів Хрущова.
Проте найяскравіше шизоїдний дух проявляється у його безнадійному спротиві реальності. Наші містяни-селяни постійно перебувають у стані боротьби. Вони борються з окупантами і зайдами, хоча несуть хабарі до владних кабінетів, де сидять вихідці з їхніх рідних сіл. Вони на мітингах воюють за кришталеву чистоту рідної мови і ніколи не сварять тих, що криють «по матушкє» через усю вулицю. Навіть малих дітей за таке не сварять. Вони на словах ненавидять «антиукраїнський зомбоящик», але кожного вечора загіпнотизовано дивляться примітивні телешоу, щоби наступного дня годинами їх обговорювати. Вони теревенять про «вила» та «революцію», але готові плазувати перед найдрібнішим начальником та виконувати усі його дурнуваті захцянки.
Все місто чинить спротив незаконним забудовам, але ці забудови все одно зростають, немов гриби після рясного дощику. Все місто дружно ненавидить корупцію, але діє переважно за корупційними схемами. Навіть у дрібницях. Навіть на рівні спілкування з медсестрами та виховательками дитячих садочків.
Все місто обставлене великими і малими каплицями, проте ціни на сексуальні послуги щорічно падають, бо пропозиція неспинно зростає. При тому, кажуть, проституції в місті немає, а те, що є, то ніяка не проституція, а спосіб життя невлаштованої молоді. Котра, на загал, все одно відзначається високою мораллю та духовними спрямуваннями.
Вже й не хочу торкатись політики, бо там прикладів на десять сторінок. Чого, скажімо, вартує один лише популярний у нас означник «націонал-ліберальний». Чим не «два в одному без прокладки»?
В Шизо-Франківську живе кілька міст. Тут є давній Станиславів і менш давній Станіслав, офіційний Івано-Франківськ і пацаватий Франек і ще кілька міст з назвами і без назв. Можливо, Сталінокарпатськ також десь між ними. Чому б ні?
Для ХХІ століття, як стверджують, це - нормальна ситуація. Навіть тотальне суспільне фарисейство, яке неминуче супроводжує ментальне буття такого багатошарового «шизоїдно-урбанічного тортика», вже не викликає особливої відрази. Бо ж нам вже пояснили (й кілька разів ще допояснювали, як для тупих), що ми живемо в пухнастій ситуації постмодернізму, де одне й теж може бути одночасно і чорним, і білим, і лівим, і правим. І будь-яка спроба обмежити щось або ж когось лише «чорним» або тільки «правим» є спробою некоректною та світоглядно вузькою.
Тому маємо радіти, що наше місто за духом таке сучасне. Хоча й, одночасно, архаїчне. Що воно має принципи лише на рівні балачок, а насправді безмежно толерантне й панельне, готове до будь-якого майбутнього, загорнутого у пристойний папірчик. А може, воно готове й до майбутнього без упаковки. Якщо дадуть трошки грошей і сильно бити не будуть.
Радше за все, не будуть. Навіщо ж бити вбогого та роздвоєного? Жодного метафізичного кайфу.
Володимир ЄШКІЛЄВ,
