Новий тиждень — нова порція книжок у нашому традиційному огляді, друзі. Сьогодні Фіртка разом з нашим книжковим оглядачем Остапом Микитюком спробують трохи збалансувати зарубіжну з українською літературою, яка абсолютно впевнено не здає позиції та вривається в контекст.
Відкриє добірку психоделічна прозова збірка чернівецької письменниці та художниці Христі Венгринюк — «Народжуватись і помирати взутими» (ВСЛ, 2018). Збірка налічує у собі 20 коротких текстів. Кожен з них пронизаний відчуттям дисбалансу, ерос і танатос змінюють одне одного не встигаєш і змигнути оком… ось ти риба у черговому фантасмагоричному видиві авторки та вже наступної миті ти тонеш в еротичних, часом занадто відвертих фантазіях наступного героя книжки.
Цікаво, що Христя також вдало поєднує у своїй збірці екзотичність і затхлість світу, в якому ми існуємо, додаючи експресивні ниточки божевілля та нотки спокою в химерні й болючі моменти. «Народжуватись і помирати взутими» видалась мені напрочуд тонкою прозою, яка наче перетікає з руки в руки, як гарячий пісок. При цьому піщинки-слова не розсипаються й не губляться, а осідають ледь відчутним шаром у свідомості. Сповідь жінки під сироваткою правди або в наркотичному тріпі. Чистий пост-модерн.
Хоч і важко переключитись після такого, але я спробую. Наступною книгою у списку must-read став роман молодого і надзвичайно амбітного письменника Андрія Новіка — «Аномалія» (КСД, 2020). І це просто вибух мозку! Востаннє такі емоції від прочитання я фіксував, коли закрив палітурку романів «Код да Вінчі» Дена Брауна (понад 10 років тому) і першого «Бота» Макса Кідрука. Але… я не стану порівнювати Андрія з цим авторами. Як мінімум тому, що він абсолютно самобутній і по-справжньому талановитий український автор, який за бажанням втре носа їм обом. Якби тільки його зараз не перехвалити.
Отож. Роман «Аномалія» це суміш технотрилера, фантастики, детектива і пригодницького роману. В центрі сюжету четверо друзів, які щойно приїхали на відпочинок у Марокко — Остап, Віталік, Марта і Ян. Місто Феса, куди вони прибули — одна з точок їхнього відпочинку. Незабаром закінчиться Рамадан і компанія хоче бачити, як на їхній очах ця стримана країна перетвориться у справжній фестиваль.
Все б так і сталося, якби не загадковий теракт, в якому загинуло тисячі людей буквально за 30 секунд. Ні, це не ядерна бомба і навіть не напад інопланетян… це щось набагато химерніше. Якимось дивом ця четвірка виживає і зустрічає на своєму шляху юну дівчину Аміру. І ця зустріч потягне за собою руйнівні наслідки.
А от «Голограма для короля» Дейва Еґґерса, яка також вийшла у 2020 році у «Фабулі» відчутно збавляє градус однієї напруги й породжує іншу. Принаймні в контексті читання мені здалося саме так. Алан Клей, головний герой роману, не найуспішніший підприємець, вже не молодий, невдало розлучений чоловік, який намагається зберегти хоч крихту самоповаги. На його шиї кредит за дім, який хочуть відібрати маклери, донька змушена взяти академвідпустку й влаштуватись на роботу, тому що батько не в змозі оплатити її навчання, ну і жодної перспективи на спокійну старість. Я б на його місці збожеволів, але Алан тримається.
До цього всього, одного дня йому випадає можливість, яка буває раз в ніколи — поїхати до Арабських Еміратів і запропонувати тамтешньому королю нову розробку компанії, в якій Алан працює. Колись волею випадку Алан познайомився і начебто подружився з його племінником, тож шанси на мільйонний контракт достатньо великі, а отже, Клей за крок від успіху й можливості врятувати своє становище.
Та, на жаль, в Аравійської пустелі свої плани на цього білого чоловіка, й зовсім не такі райдужні, як йому б хотілося. Цей роман видався мені певною мірою медитацією, історію про смирення й прийняття. З усіма її «+» і «-».
А закриє добірку комікс (в цьому випадку оберу саме таке визначення, бо він закордонний, імпортний). Це невиправдано скандальний комікс видавництва «Рідна мова» — «Принцеса+принцеса. Довго і щасливо» Кейті О'Нілл. Не так давно мені довелося спостерігати хвилі хайпу і хейту стосовно цієї невинної дитячої книжки. Пам’ятаєте, в попередніх оглядах я вже розповідав вам про книжку Лариси Денисенко «Майя та її мами»?
Так от, ситуація до болю схожа. За сюжетом коміксу, авторка знайомить нас з двома принцесам - Сейді (яка сиділа у вежі з драконом-поросятком) і Амірою (східною принцесою-воїном на єдинорозі). І ось вони зустрілись. Одна врятувала іншу, потім вони разом врятували принца і рушили на бійку з циклопом, а далі було ще трошки пригод, перемога над злою чаклункою і… нестандартний фінал — Сейді й Аміра в кінці одружились. Як таке можливо, мабуть, скажете ви, й додасте, невже таке можна показувати дітям і тим більше толерувати?
Можна. Скажу навіть більше — таке толерувати треба і пояснювати дітям змалечку. Це та ситуація, коли дитина повинна розуміти всі аспекти дорослого життя, щоб потім це не вводило дитину в шок і т.п.
Наголошу на тому, що в коміксі абсолютно відсутні будь-які еротичні прояви, поцілунки, секс і таке інше, максимум, що ви побачите на сторінках коміксу — тримання за руки. Не знаю, що більше зараз провокує ті хвилі хейту — страх, необізнаність чи відсутність критичного мислення, але скажу одну очевидну річ — надворі 21 століття, час, коли стереотипи минулих століть повинні нарешті залишитись у минулому, час нового покоління обізнаних людей, які вміють користуватись інформацією і відрізняти пропаганду й фейки від правди. Ми ж, наразі, те покоління, яке повинне підтримувати й пояснювати, а не нав’язувати.
І на цій толерантній ноті я скажу вам, друзі, до зустрічі у наступному книжковому огляді.
Все буде перфектно!
