На Прикрапатті активно заготовляють на зиму дрова. Зважаючи на високу ціну газу навіть ті, у кого є голубе паливо, згадують дідівські способи обігріву осель.
— Е-е-е-ех, ще трішки і дорубаю оцю купу, — крекче 70-річна Анастасія Матущак з Косівщини. Замахується сокирою, поліно розлітається навпіл. Кожне завдовжки до 40 сантиметрів А біля жінки величезна купа дров. Щойно привезли з лісу.
Цього разу бабі Насті пощастило: вдалося домовитися, що заплатить на 30 гривень дешевше. Жінка вже не переживає, що узимку мерзнутиме, чи платитиме за газ суми часом більші за її пенсію. Але роботи самотній пенсіонерці додалося. Проте баба Настя дякує Богові, що здоров’я у неї ще нівроку. Може сама, хоча й поволі, дрова рубати, пишуть Вікна.
«Що перерубаю — складу в полінницю, дитинко, — каже, ставши на кількахвилинний перепочинок старенька, а що не зможу — взимку родину чи сусідів проситиму». Дровами жінка, яка має в оселі газ палить уже четверту зиму. Добре, що велика пічка збереглася. У ній можна й газом палити, й дровець підкидати. «Так наші діди й батьки палили, газу зроду-віку не бачили. А коли провели його до хати, десь років сорок тому, — тішилася як дитина. Згодом ще гіркіше плакала, — зазнається бабця. — Ціну ж на паливо так підняли, що де ж до цього доробитися, аби взимку хату опалити. Добре, що пічка-матінка виручає». Так, як Анастасія Матущак, живуть тисячі селян. Чимало палять і газом, і дровами. Навіть у містах, де є великі старі печі, вже переходять на дрові. У когось газу взагалі немає і не було ніколи. Комусь допомагають діти, онуки, родичі. Хтось, самотній, просить чужих людей допомагати.
А хтось мерзне та молить Бога про весну й тепло.
— На зиму, аби опалити невеличку сільську хату, потрібна машина дров, — розповідає Ганна Кавацюк з села Мишин Коломийського району. — У нас теплі дари лісу возять на ГАЗ-66. Коштує це 800-1000 гривень. Тому гроші часом збирають кілька місяців. Менше вартує підвода-парівка, тобто запряжена парою коней.
Привезти дрова таким «хвостатим» транспортом дешевше — 350-400 гривень. Але їх буде менше. Дехто на цьому непогано заробляє, особливо, коли є пара здорових коней та зо дві підводи в господарстві. Нарізають дерева, обрубують гілля. Конями підтягують деревину з лісу на купу, щоб іншим доїзд був. Везуть дрова із лісу, де лісівники проводять планові вирубки. Привозять, як правило, сирівець, який згодом сушать. Палити такими дровами можна лише після року сушіння. Спеціально для зберігання порубаної деревини збивають із дощок дровітню з накриттям. Полінця там добре провітрюються, не намокають під дощем. За рік дрова висохнуть і потім добре горітимуть.
— Найкраще у пічці палити грабом, буком. Візьмеш таких полінець оберемок — і в хаті на цілу ніч тепленько. Рідше використовую смереку та березу, — радить баба Настя. Щоправда, заготовляють дрова там, де недозволено. Селяни кажуть, що за таке рідко штрафують. Хоча покранння таки передбачені законом. Але у селах закони інші. Я тобі — кум, ти мені сват, а сусід Микола голові сільради брат. В окремих селах самотнім пенсіонерам, ветеранам, репресованим, виселеним чи заслуженим колишнім колгоспникам із дровами допомагає сільрада. Можуть безкоштовно привезти чи порізати.
Часом допомагають... депутати та меценати. Хоча останнє, швидше, добрий виняток із загального правила байдужості народних обранців.
