Так, ніби мене процитували:
----------
"Злий пост
Ще півроку тому після кожного дзвінка з проханням про допомогу я ладна була покинути все і кинутися допомагати.
За час роботи ми стали черствішими і, можливо, трішки мудрішими.
Коли мені телефонує мама бійця і плаче, що її син на полігоні, а в нього немає зимових берців, я не вагаючись запитую "А якби не було війни, ви би купували сину зимове взуття чи він би цілу зиму сидів вдома?" Так, це жорстоко. Але чому одні можуть віддати останнє заради чужого сина, а інші не можуть забезпечити свого?
Я не розумію, коли волонтери тихо між собою обговорюють мародерство, крадіжки, зловживання в армії. У нас сьогодні вже стільки можливостей впливати, що тримати це в собі - просто злочин!
Я не розумію, коли телефонують працівники великого підприємства і печальним голосом повідомляють, що їх колегу мобілізували. "Купіть, будь ласка, йому бронежилет". А ви не можете скинутись по 50 грн., щоб врятувати життя товаришу?!
Мене бісить, коли отримавши тепловізор, який коштує понад 60 тис. грн, деякі військові кажуть: "Та! Це фігня! От ми знаємо, є такі круті. Купіть краще нам такий". А нічого, що хтось, щоб назбирати грошей тобі на цю фігню, не купив своїй дитині фруктів?!
Мене напрягає, що деякі воєнкоми, які за наказом повинні бути на передовій, різко злягли з невідомими хворобами. Це ж ви, тварюки, 18-річних хлопців посилаєте на смерть, а самим посидіти в штабі - стрьомно?
Мене, як і вас усіх, злить ця війна. Але у хвилини відчаю я думаю ось про що:
Ця війна стала одкровенням для української нації.
Як на долоні стали очевидними всі вади. Вся гниль. Все, що нас тягло на дно, як мінімум, три останніх століття.
Невміння об"єднатися. Небажання поставити інтереси нації/суспільства (кому як більше подобається) вище власних. Презирство до пасіонарних і активних. Жадібність. Холуйство. Чвари.
Ця війна - це наш шанс. Шанс позбутися гнилі. Шанс стати кращими. І сильнішими.
Наскільки цим шансом скористалися ви?
Формула для вимірювання: обсяг вашої допомоги країні в біді пропорційно до ваших можливостей.
Ольга Кобилинська (Решетилова)"
