Родина з Луганська почала на Прикарпатті життя з чистого аркуша

 

 

Родина з Луганська почала на Прикарпатті життя з чистого аркуша

 

Війна за сході України кардинально змінила буття тисяч українців. Людям, котрі спостерігають за подіями на Донбасі з екранів телевізорів, складно уявити, як це є, коли в двері рідної оселі стукає війна.

 

Часу для роздумів і на ретельні збори немає, потрібно якнайскоріше їхати зі своєю родиною у безпечну невідомість, подалі від страшних реалій та спустошення. Ті, що виїхали з Донбасу, шукають нову домівку по всій Україні. Багато таких родин пробують облаштовувати своє життя з чистого аркуша саме на Прикарпатті.

 

Як пише газета "Галичина", серед таких і родина Соколових з Луганська, вони вже понад рік живуть в Івано-Франківську і кажуть, що це місто їхньої мрії.

 

До і після

10 жовтня подружжя Сергія та Оксани Соколових разом з дітьми — четвертокласником Єгором та студенткою Олею відзначали незвичний ювілей — перший рік життя в Івано-Франківську. За цей час їм вдалося адаптуватися до нових умов і навіть знайти тут друзів.



До війни Сергій Соколов був завідувачем кафедри садово-паркового господарства і екології Луганського національного університету ім. Т. Шевченка. Нині цей вищий на­вчальний заклад змінив своє розташування, переїхав до Старобільська, тож Сергій Олександрович працює у виші на півставки, викладає дистанційно. Також він продовжує на Прикарпатті справу свого життя — вирощує чорниці, малину. «За 26 кілометрів від Івано-Франківська, в Рошневі Тисменицького району, ми купили хатку, — розповідає пан Сергій. — Хатка-мазанка, все було розбито, газ відключено, світло відрізано. Але слава Богу, ми вже все полагодили, нині там живуть батьки моєї дружини. Тут я познайомився з фахівцями з вирощування багатьох рослин, тож у Рошневі ми підготували землю та висадили посадковий матеріал. На Івано-Франківщині ми займаємося серйозною селекційною роботою, вирощуємо чорниці, малину, чорну та червону смородину, їстівну жимолость. У Луганську в мене було 78 сортів малини, тож мене називали малиновим магнатом».



Оксана Соколова працювала в Луганську головним бухгалтером, роботу за фахом знайшла й в Івано-Франківську. «Дуже важко було з роботою: зарплати тут набагато нижчі, багато людей працює неофіційно, я ніколи не працювала неофіційно. Головний бухгалтер у Луганську отримував 10-15 тисяч гривень на місяць, в Івано-Франківську — значно менше. Роботу шукала довго, бо не хотіла працювати будь-де», — розповідає жінка.



Родина Соколових зрозуміла, що час виїжджати з рідного Луганська, коли вже розпочалися реальні бойові дії. Залишатися вдома їм було не надто безпечно, адже пані Оксана була активною учасницею проукраїнських мітингів і за це стала ворогом «ЛНР». «Ми жили як всі нормальні люди, так само хочемо жити і тут», — каже пан Сергій.



Куди ведуть мрії?

Коли війна виганяє з рідного дому, немає часу роздумувати над тим, що з собою брати, неважливі речі одразу відпадають. «Що з собою взяли? Двох дітей і собаку! І фото­графії. З усіх фотоальбомів повитягали фотокартки, взяли з собою. А ще — речі першої необхідності. Спочатку ми поселилися під Старобільськом, там живуть родичі моєї дружини. Але було дуже важко: в хаті ніхто не жив п’ять років, не було ні газу, ні світла. Крім того, звідти далеченько добиратися до роботи, 18 кілометрів, школа — також далеко. А от до військових дій, навпаки, — близько. Тож ми пожили там зо два місяці і вирішили, що треба шукати щось інше».

 

На вибір Івано-Франківська як перспективної домівки вплинуло чимало причин. Одна з них чи не найголовніша — донька Соколових Ольга закінчує магістратуру у Варшаві. Тому вибирали місто, яке було б розташоване ближче до Польщі. «Моя дружина їхала на машині з дітьми та собакою, приїхала на блокпост у Сватове. А перед блокпостом потрібно виключати фари. Оксана, звичайно, це зробила, але у неї виключилися і підфарники, й вона з переляку ввімкнула фари, хлопці почали стріляти. Всі дуже перелякалися, діти сказали мені: «Тату, ми більше не повернемося в цю зону, треба щось змінювати». Так і вирішили. Великі міста нам не підійшли, бо у нас на них не було грошей. А Івано-Франківськ завжди вважали сімейним, невеличким і добрим містом, яке ми й шукали. Тож вибрали його. Крім того, був ще один цікавий випадок. У мене теща — діабетик, то я їхав до неї зі Старобільська в Луганськ, віз ліки, коли проїжджав через блокпост, військові запитали мене, куди їду, хто за професією. Я їм кажу: так і так, невідомо чи повернуся, за професією — плодівник. А мені один із них каже: «Я з Івано-Франківська, приїжджайте туди, там багато садівників».



«Влітку 2014-го ми мандрували Україною. івано-Франківськ був останнім містом, куди ми приїхали. Пригадую, ми гуляли, так красиво було, і я кажу чоловікові: «Якщо я могла б обирати, де хотіла б жити, то це був би івано-Франківськ — дуже затишне місто, як казкове. Тоді це ніхто серйозно не сприйняв, зрозуміло, адже нам уже далеко за сорок, страшно було все залишити і приїхати невідомо куди. Ми лише посміялися. А от коли вже приїхали сюди, у чоловіка почалася невеличка депресія. Я сказала йому: «Вважай, що ми знову починаємо все спочатку, як у молодості: спимо на підлозі, економимо».



Пані Оксана зізнається, що завжди хотіла жити в Західній Україні. «Я з української родини, — розповідає жінка, — у мене і діди, і прадіди — українці. Один мій прадід — поляк, може, ця кров мене сюди тягнула, не знаю. З того моменту, як Україна стала незалежною, не сприймала Луганська. і тепер, коли моя дочка Оля приїжджає з на­вчання в Польщі, то каже: «Мамо, твоя мрія здійснилася». Воно так і є, єдине мені не подобається — спосіб, в який моє життя змінилося».



У Луганську в Соколових залишився просторий будинок, який продали за безцінь. «У нас був дуже гарний дім, з прекрасним ремонтом, — розповідає чоловік. — У ньому виросли двоє наших дітейѕ Ми продали його за стільки, скільки нам запропонували, щоб вистачило розрахуватися з боргами». «Ми продали своє майно за безцінь, але це дурниці. Заробимо, аби Бог здоров’я дав, — доповнює розповідь чоловіка Оксана Соколова. — Ця війна змусила мене переоцінити своє життя. В Луганську у мене залишився будинок, в кухні був іспанський кахельѕ Нині я зрозуміла, що ми не туди вкладали гроші, не треба було відкладати на потім мандрівки по всьому світу. Тому ми з чоловіком вирішили, що з цього моменту будемо трохи по-іншому ставитися і до покупок, і до всього іншого. Все, що заробляємо, витрачатимемо на освіту дітей та мандри».



Уроки адаптації

Почати все спочатку — це сказати чи написати просто, а от взяти і зробити складніше, але можливо. Якщо не занепадати духом, не опускати руки та вірити в краще. На початках було надзвичайно складно, пані Оксана наголошує, що її родині вдалося облаштуватися в місті за допомогою добрих людей. «Нас дуже підтримали батьки одно­групниці нашої дочки Христини Федірко — ігор та Марина. Вони допомогли облаштуватися, зняти квартиру, кілька днів ми жили у них. Звичайно, дуже багато допоміг «Карітас», та й грошова допомога від держави хоч невелика, але не зайва. Ми в неділю приїхали, а в понеділок вже пішли з сином до школи записуватися. У нас тут поруч ЗШ №18. Нас блискавично прийняли і директор, і соціальний педагог, і класний керівник. Одразу видали книжки. Сину дуже подобається в школі, у нього вже тут багато друзів. Чоловік також миттєво «обріс» друзями. Наші діти швидко адаптувалися і розмовляють уже з прикарпатським акцентом. От заходжу я на кухню, а син питає мене: «Тобі стане?» «Що стане?» — кажу йому. А він мені: «Ну хватит тебе, мама, или нет?».



На Івано-Франківщину також переїхали батьки пані Оксани, вони поселилися в Рошневі на Тисмениччині. «Мої батьки виїхали з Луганська наприкінці вересня, ми домовлялися з ними, що як тільки облаштуємося, заберемо їх. У селі, де тепер вони живуть, дуже привітні й щирі люди, які співпереживають, допомагають. Пам’ятаю, як тільки ми приїхали в село, всі збіглися до нас, тягнули все, що могли: хто картоплю, хто буряки, хто закрутки».



Пан Сергій зауважує, що великий удар адаптації до нових умов ліг на плечі його дружини, адже побут і харчування родини — її сфера. «На початках ми знімали однокімнатну квартиру, там жили цілу зиму до весни я, дружина, син, собака Лара, сестра моєї дружини Аня, її дворічний син Максимко, теща і тесть», — розповідає чоловік. «Було важко, але я нікому не показувала свого відчаю, налаштовувалася на позитив, — констатує Оксана Соколова. — Думаю, за кілька років ми вже більше будемо мати, аніж тепер».



«Тепер ми вже іванофранківці», — впевнено каже жінка. Пані Оксана зазначає, що за рік життя в столиці Прикарпаття не розчарувалася, а навпаки, ще більше захопилася Івано-Франківськом, особливо компактністю і затишністю міста та розміреним способом життя в ньому, як на курорті. «Ми часто ходимо до театру, в кіно, дітвору постійно кудись запрошують. Ми задоволені, нікуди вже не будемо їхати звідси. Тепер будемо жити тут. Життя на цьому не закінчується. В нашій країні дуже часто люди прив’язуються до своїх хат. За кордоном такого немає: знайшли кращу роботу — переїхали в інше місто, знайшли ще кращу — ще в інше», — підсумовує моя співрозмовниця.



Індикатор людяності

«Війна — це дуже добрий індикатор для визначення людяності. Одразу все відкрилося, оголилося, хто є хто: хто — друг, а хто — ворог, — зауважує пані Оксана. — Дуже вдячна своїм батькам за те, що в нашій родині не було розбрату, ми одне в одного не стріляли, у нас всі під одні синьо-жовті прапори стали і стояли під ними завжди. Вдома ми дуже часто розмовляли українською. Доживши до 45 років, розумієш, що не з тими дружив. Натомість знайшли багато нових друзів, знайомих, просто незнайомі люди допомагали нам і допомагають досі.



Іноді я чую і серед своїх знайомих, що людей, які залишилися жити на Донбасі, потрібно кинути напризволяще. і у мене, і у моїх батьків дуже багато там залишилося знайомих з чіткою проукраїнською позицією. У людей по-різному складається життя, не у всіх є можливість виїхати, адже ніхто їх ніде не чекає. Добре, що у нас так склалося, ми взяли й поїхали. А скільки людей повертаються назад, бо не знаходять себе в іншому місті... От у моєї мами є подруга, їй 72 роки, дитина — інвалід, чоловік — інвалід, і більше нікого на білому світі. Ну куди вона поїде?! А от моя подружка ірина іванівна з Донецька все там продала, переїхала сюди і також усіх сюди перетягнула, щоправда, тут у неї брат чоловіка живе».



Новий рік, Різдво — дивовижна пора, в цей період, кажуть, здійснюються навіть найнеймовірніші бажання. В родини Соколових, як і в усіх українців, єдине прагнення — щоби якнайшвидше закінчилася війнаѕ Сподіваємося, що в 2016-му ці мрії нарешті перестануть бути мріями.

 

Ольга МОНЧУК, Галичина


09.01.2016 595 0
Коментарі (0)

20.08.2025

Гендиректорка ПрАТ «Сегежа Україна» передала синові активи підприємства за 184 мільйони гривень, обійшовши санкції та завдавши державі збитків. Що стоїть за цією схемою? Фіртка з'ясовувала деталі кримінального провадження та схему, яка, за версією слідства, допомогла обійти санкції проти російських акціонерів.

1711
15.08.2025
Вікторія Матіїв

Дружина полеглого захисника Богдана Микицей розповіла журналістці Фіртки, яким був її чоловік — удома, серед близьких та на фронті.   

1606
10.08.2025
Олександр Мізін

Схеми з державною землею в Івано-Франківській та Львівській областях викривають системні зловживання: розкрадання коштів на врожаю, рейдерство, незаконна приватизація.

1284
07.08.2025
Лука Головенський

Про історію блаженної Едігни нам вперше в інтерв’ю розповів отець Володимир Війтович, настоятель головного Храму УГКЦ в Мюнхені.

2544
06.08.2025

Фіртка зібрала офіційну статистику щодо внутрішньо переміщених осіб в Івано-Франківській області. За цими цифрами — реальні життя людей, зі своїми радощами та бідами, які прагнуть гідного майбутнього попри всі виклики.

6175
30.07.2025
Олег Головенський

Фіртка поспілкувалася з Олександром Красовицьким —письменником та видавцем, генеральним директором та власником харківського видавництва «Фоліо».   

5118 25

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

421

Вмираючи, сер Ніколас Горацій Аспер марив пророцтвами Нострадамуса, вавилонським краєзнавством і курсами лондонської біржи, співав псалми і сури арабською, пророкував Антихриста (в його арабському варіанті – Джаджала) і спілкувався з астральними привидами давніх царів.

504

Існує такий народний вислів: «в церковному календарі кожен день свято» і це частково правда, а частково ні. Використання цього виразу звучить як висміювання релігійної традиції.

600

Найперше в цій історії із законом, що позбавив антикорурційні органи «незалежності», тішать молоді люди, які протестують. Щирі, світлі, небайдужі, впевнені своїй правоті…

1242 1
19.08.2025

Цьогоріч на Івано-Франківщині зафіксували зниження виробництва меду та скорочення кількості бджолосімей. Водночас споживчі ціни продовжують зростати.  

1773
15.08.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

742
11.08.2025

На Прикарпатті аграрії вже зібрали третину врожаю зернових та зернобобових.  

580
19.08.2025

У Гошеві відбудеться молодіжна піша проща, присвячена молитві за Україну.  

544
14.08.2025

У селі Старуня 22 серпня 2025 року відбудеться урочисте освячення храмового комплексу Блаженного священномученика Симеона Лукача.  

1471
11.08.2025

Нічні чування відбудуться з 12 на 13 серпня в Погінському монастирі, що на Івано-Франківщині.  

904
06.08.2025

У день Преображення Господнього, 6 серпня, в івано-франківських храмах традиційно відбулося освячення плодів та кошиків із дарами врожаю.  

965
05.08.2025

Журналістка Фіртки поспілкувалася з учасниками івано-франківського гурту LaBlur, які розповіли, як зароджувався їхній колектив, чому музика — це їхній порятунок та як вони поєднують творчість із благодійністю.  

1003
16.08.2025

Так виглядає, що Трамп принижений путіним. Трамп ризикнув, поставивши на кон хоч і не все, але багато. І програв. Перед самітом на Алясці він заявляв, що якщо не досягне за результатами особистої зустрічі припинення вогню в Україні, то буде незадоволеним. Припинення вогню він не отримав. Але після тригодинних переговорів заявив, що оцінка зустрічі — «десять з десяти».  

868
07.08.2025

Президент України Володимир Зеленський посів друге місце в рейтингу світових політиків за позитивним сприйняттям у США. Вище тільки Папа Лев ХІV.  

668
05.08.2025

Росія продовжує втрачати позиції на європейському газовому ринку, де домінувала з ще радянських часів.

739
02.08.2025

Президент США Дональд Трамп заявив про кількість втрат росіян у 2025 році.  

759