Сфера освіти в Україні завжди потребувала безперервного розвитку та змін, відповідних до нових реалій. У часі війни перед освітянами щодня виникають виклики, які потребують своєчасного вирішення без негативного впливу на молодше покоління.
Про долю малокомплектних шкіл на Івано-Франківщині, освітню реформу, інклюзивне навчання, виклики та перспективи в освіті, Фіртка поспілкувалася з директором Департаменту освіти і науки Івано-Франківської обласної військової адміністрації Віктором Кімаковичем.
Наприкінці березня 2025 року у мережі з'явилась інформація, що в області можуть закрити 50 шкіл у 25 громадах. Така загроза нібито пов'язана з законопроєктом №13120, в якому фактично прописали закриття шкіл, де навчається невелика кількість дітей.
Чи правда це та що відбуватиметься?
Ніхто і нічого не закриватиме. Згідно із законодавством України, саме закрити школу може тільки той, хто її відкрив, тобто засновник. Слово «закрити» в цьому контексті — некоректне і про це взагалі не йдеться.
У 2024-2025 та 2025-2026 навчальних роках жодних змін в мережі шкіл не відбуватиметься. Тобто не те, що не закриють, а й не об'єднають та не оптимізують у зв'язку з реформою Нової української школи.
Не потрібно створювати політичний хайп та капітал на тому, чого немає. Назвімо це словесною маніпуляцією, яка не має ніякого відношення до розвитку освіти.
А які зміни чекатимуть на школи вже у 2026-2027 навчальному році у зв’язку з реформою НУШ?
Візьмімо, до прикладу, уявну школу у вигаданому містечку Наше. В ній замало дітей для того, щоб утворити ліцей. Що з нею відбудеться? Раніше вона працювала, як школа з першого по 11 клас, а з 2027 року — працюватиме, як школа з першого по дев’ятий клас.
Тобто вона не закривається, продовжує своє існування, але на гімназійному рівні, надаватиме повноцінну, якісну освіту, розвиватиметься і дбатиме про те, щоб кількість дітей збільшувалася. А якщо в громаді збільшиться кількість дітей — її розширять знову.
Річ в тому, що в основі всіх цих речей лежить демографічна ситуація. Є у нас сільські населені пункти, де в перші класи до повномасштабної війни йдуть 90-100 дітей. Звісно, такі школи "закрити" не можна.
Решта речей не є правдивими, тому громади треба заспокоїти: школи — функціонуватимуть. Були випадки, що у початкових школах (з першого по четвертий клас), вчилися 4-5 учнів у всіх класах. Щоправда, на індивідуальній формі навчання, але ми наполягали на тому, щоб таку школу не закривали.
Початкова школа повинна бути наближеною до дітей. Відповідно, якщо у населеному пункті є діти — функціонуватиме й гімназія, є діти — функціонуватимуть й ліцеї.
Також є така річ, що школа з першого по дев'ятий клас повинна мати не менше, ніж 45 дітей. Тобто, щоб утворити клас, треба не менше п’яти дітей, помножимо 5 на 9 – виходить 45. Якщо менше ніж 45 дітей, то школу не закривають, але й не фінансують з державного бюджету. Однак школа зможе фінансуватися з місцевого бюджету, за коштів донорів тощо.
У нас є випадки, коли громада каже, що не зацікавлена закривати школу з тої чи іншої причини — політичної чи демографічної. Наприклад, коли бачать, що народилося багато дітей, які підуть до школи і все відновиться.
В нашій області є вісім шкіл, які мають менше, ніж 45 дітей з першого по дев’ятий класи. Знову ж таки, громада сама вирішує, що з нею робити – перетворити на філію опорної школи, призупинити діяльність чи фінансувати коштами місцевого бюджету. Тому слово «закриття» — це загальна маніпуляція, оскільки навіть у цьому випадку ніхто нічого не закриває.
Громада бачить народжуваність, скільки дітей у дитячому садочку. Вона, так би мовити, планує цю мережу і вона розуміє: у них є рік-два важких часів, чи немає перспектив, бо немає молодого покоління (відповідно, дітей теж не буде).
Демографічна ситуація за 2024 дуже погана в плані народжуваності, наслідки цього ми побачимо через шість років. В деяких громадах є до 50% падіння народжуваності.
А як відбувається освіта в таких школах?
Тут вже повертаємося до якості навчання. Чи може дитина, для прикладу, грати у футбол повноцінно? Чи нормально дитина соціалізована, коли вона на індивідуальному навчанні сидить дома і до неї вчитель приходить?
Є міжнародне дослідження якості освіти PISA, які проводять моніторинг якості знань в усьому світі. Вони чітко довели, що в малих колективах якість навчання гірша, ніж у великих, тому що є педагогічна конкуренція, є соціалізація, робота в команді та інші речі.
Це не означає, що вчитель в сільській школі, де є 20 дітей, погано працює. Можливо, він працює дуже добре, але ці обставини не дають йому реалізувати увесь потенціал.
Тому політичні рішення не повинні впливати ні на якість навчання, ні на дитинство нашого підростаючого покоління.
Яка доля шкіл в нашій області, які мають менше, ніж 45 учнів з першого по дев’ятий класи?
Як ми вже говорили, рішення приймають засновники, тобто це депутати тої чи іншої громади. Коли вони приймають рішення, то надсилають його нам, а ми це враховуємо. Звичайно, що ми активно контактуємо і питаємо, як з цим справи.
Деякі школи, наприклад, Вороненківська школа — це той випадок, де ми рекомендуємо і маємо однозначну позицію, спільну з громадою, що їй не варто опускати ступінь чи робити якісь інші речі, оскільки в селі є багато дітей, які підростають, і незабаром це питання вирішиться.
Але в гімназії в селі Нові Скоморохи, де навчаються 20 дітей, перспектива невтішна. На жаль, в громаді народжуваність дуже низька і в населеному пункті немає дітей, які в майбутньому там навчатимуться.
При прийнятті рішення засновник повинен, вислухавши аргументи на сесії, сам провести дослідження, проаналізувати кількість дітей, кількість молодого покоління, тенденцію забудови, заселення, прийняти те чи інше зважене рішення.
Тобто, навіть в таких випадках не йдеться про повне закриття закладів освіти?
Гіпотетично, одна з тих шкіл стає не 1-9 класів, а 1-4 — так званого початкового рівня, тобто повинна зменшити свій ступінь. Але вона далі отримує кошти з державного бюджету.
Діти, які вчилися з п'ятого класу, повинні навчатися в іншій школі. Але ми наголошуємо, що заклад першого ступеня повинен існувати, навіть якщо там тільки 20 дітей. Вона просто не може існувати як гімназія, тому що в такому випадку освіта буде неякісною.
Які зміни в мережі закладів освіти відбуватимуться вже у 2027 році?
Звісно, що певні речі ми плануємо вже зараз і не можемо чекати, поки настане 2027 рік. І ці речі плануємо дуже ретельно і детально, відповідно до алгоритмів, які ми маємо. Це буквально робота над кожним учнем — маршрут його підвезення при потребі, до якої школи ближче тощо, щоб створити так звані округи обслуговування.
Ми навіть скликаємо всі сусідні громади і говоримо, куди ближче їхати, бо на мапі дорога може бути, але шкільний автобус там не проїде. Тобто плануємо ці речі дуже зважено.
Звичайно, демографія втручається, і остаточний її вплив ми побачимо вже у 2026 році. Тому ми говоримо, що у 2024-2025 та 2025-2026 навчальних роках нічого не міняється, а у 2026-2027 — побачимо.
Маємо надію, що війна закінчиться, люди повернуться, бо з нашої області виїхали за кордон близько 12% дітей шкільного віку. Хтось повертається, хтось їде, тому кількість коливається залежно від року, але в середньому — від 20% до 10%.
Ми проаналізуємо демографічну ситуацію, кінцева мережа і кінцевий план буде зрозумілим і відомим у 2026 році. Але зараз це питання тільки в розробці.
Нещодавно багато шкіл перейшли на дистанційне навчання або карантин у зв'язку із захворюваністю. Яка ситуація зараз?
Ми тісно працюємо з нашим обласним центром контролю профілактики хвороб — вони відстежують захворюваність, завантаженість ліжок та інші речі. Ми обмінюємося інформацією, якщо буде якась ще загроза, то працюватимемо над цим.
Зараз, я так розумію, епідемічні пороги вже не сильно перевищені і все позаду. Попереду нас чекає підготовка до НМТ, до випускних і закінчення навчання.
Сьогодні багато говорять про цифрову трансформацію освіти, зокрема — про важливість ефективного збору та аналізу даних для прийняття управлінських рішень.
У цьому контексті, як заклади освіти в Івано-Франківській області використовують цифрову систему DREAM?
Ця програма не є виключно освітянською, а впроваджується Міністерством розвитку громад та територій України. Ми тісно з нею працюємо.
Як працює ця система: деякі субвенції виділяються вже не через департамент, громаду чи школі напряму, а через програму DREAM.
Є певні вимоги, які пов'язані з проєктно-кошторисною документацією, кількістю учнів та іншими аргументами. Громада напряму вносить дані в цю систему. Відповідно, за кожну з умов за певними критеріями нараховують бали шляхом заповнення відповідної графи. Система формує рейтинг на основі цих оцінок. Відповідно до цього рейтингу розприділяються кошти.
Я вважаю, що це прозоро та правильно, тому що громада сама бачить, що їй потрібно, і працює над цим.
Наприклад, фінансування обов'язково становить 10% від вартості проєкту, але якщо громада каже, що їй це необхідно і вони готові дати додаткове співфінансування 5%, то вона підіймається в рейтингу.
Поговорімо про державну субвенцію. Скільки коштів передбачили для Івано-Франківщини цього року?
На цей навчальний рік, тобто до серпня включно, освітня субвенція становить 3,1 мільярда гривень.
Ці кошти йдуть, в тому числі, на оплату роботи вчителів. Є субвенція на шкільні автобуси — вона велика також.
Є минулорічна субвенція (ми закінчуємо закупівлі за її кошт цього року) на обладнання кабінетів Захисту України. Є субвенція на підтримку НУШ — вона напряму йде в кожну громаду і вираховується відповідно від кількості учнів у тому чи іншому класі.
Є субвенція на облаштування шкіл протипожежною безпекою, на харчоблоки, що йде через систему DREAM.
Також є субвенція на обладнання безпечного середовища, тобто укриттів. Зрозуміло, що вона в першу чергу йде на прифронтові області, але ми можемо брати участь у конкурсі на отримання цієї субвенції — також через систему DREAM.
Субвенцій є багато і маємо надію, що наші громади скористаються ними.
Ви згадали також про укриття. Яка ситуація з ними в школах області?
Щороку ситуація покращується. Наприклад, минулоріч такі субвенції на нашу область не поширювалися, адже ми — тилова область. Торік кошти розприділяли повністю по прифронтових областях.
Цьогоріч нам на це дали дозвіл, але невелика кількість громад взяла участь. Скільки буде переможців — ми ще не знаємо. Але зауважу, що громади своїми силами покращують ситуацію — десь розширюють укриття, десь осушують приміщення, обладнують.
Знаємо, що зараз змінилися державні будівельні норми, вимоги щодо вентиляції, товщина стін тощо, тому це дорого і не кожна громада може собі це дозволити. Але знаємо, що приблизно кожних пів року кількість площ укриттів збільшується.
В Івано-Франківську 11 березня відбулися резонансні події: вибухи, які влаштували російські спецслужби через завербованих підлітків.
Чи реалізовують в закладах освіти ініціативи, щоб запобігати таким випадкам?
На жаль, таке в Україні не вперше. Про ці речі постійно говорять наші спецслужби, про це ми бачимо у медіа.
Ми надсилали в заклади відповідні листи і раніше, звертали увагу. Але, на жаль, поки не сталося трагедії, воно було поза очима.
Насамперед ситуація страшна тим, що ніхто там не виходить до учня і не каже:
«Ми, працівники ФСБ, хочемо тебе завербувати!».
Вони пропонують заробити гроші, наприклад, у будівельному бізнесі: купити гайки, розфасувати їх тощо. Тобто, в більшості випадків вони використовують дітей так, що ті не можуть зрозуміти, що вони вже на гачку, і насправді це не будівельна фірма, а дійсно ФСБ.
Цей випадок показує, що потрібно говорити не тільки з дітьми, а й звертати увагу громадськості. Окрім того, треба говорити з батьками, щоб вони звертали увагу на своїх дітей. Їм дають вільний простір, можливість користуватися ґаджетами, але не звертають увагу на те, що вони дивляться.
У нас є тісна співпраця як із ювенальною поліцією, так і з кіберполіцією, Службою безпеки України, прокуратурою, ДСНС. Проводимо зараз масові зустрічі по області, зокрема говоримо про поводження з вибуховими, легкозаймистими речовинами, адже все це лежить у площині захисту дитини та її здоров’я. Просимо і медіа говорити про те, що вербування дітей відбуваються дуже підступним чином.
Також побутують упередження:
«У мене дівчинка, а не хлопчик», «В мене дитина молодшого віку» або «В нас фінансово все добре».
Насправді, вербують всіх, незалежно від вікових груп, статі, майнового стану, вербують і дітей дуже заможних батьків. Ми всі, на жаль, під загрозою у часі війни.
Сьогодні, безперечно, важливими є національно-патріотичне виховання, формування у молоді навичок домедичної допомоги, цивільного захисту.
Скільки на сьогодні в області функціонує спеціально обладнаних кабінетів для вивчення предмета «Захист України»?
Наразі маємо 64 кабінети Захисту України: 53 — у школах, 11 — у ПТНЗ. Ці кабінети стануть в майбутньому частиною навчального простору для ліцеїв нової мережі. Тобто витрачати в майбутньому кошти на це не доведеться.
Їх створили як в школах, так і коледжах та ПТНЗ, тому що там також навчаються діти, які мали вчитися в 10-11 класах.
Ми провели навчання, закупили обладнання. Цього року маємо закупити те обладнання, яке не придбали минулого року через те, що його не було у відповідній кількості на ринку. Це стосується, наприклад, тактичної медицини, топографії тощо.
Є електронні тири, автомати, але дещо з цього також докупуємо цього року для того, щоб використати всі кошти.
Багато хто каже, що сьогодні складно конкурувати з соціальними мережами за увагу дитини. Наскільки, на вашу думку, в цьому питанні важливо розвивати позашкільну освіту — гуртки, секції, бібліотеки?
Вкрай важливо. Необхідно залучати дітей в позашкілля і розвивати його: футбол, танці, бібліотеки. Маємо величезну проблему з читанням через вплив соцмереж: якщо у реальному житті ти не справляєш на дитину враження, вона «перегорне» тебе далі.
Читання — це альтернатива, і слід заохочувати батьків, щоб діти читали інформацію з паперового носія. Навіть світові дослідження говорять, що діти, які вчаться на електронних носіях, мають гірший результат, на відміну від тих, хто комбіновано — і на паперових, і на електронних. Читання розвиває уяву.
З початку війни до Прикарпаття переїхали чимало внутрішньо переміщених осіб. Скільки зараз внутрішньо переміщених осіб серед дітей?
Насправді, ці дані не є статичними. Є близько п'яти тисяч дітей шкільного віку, які навчаються тут, у наших школах. Є діти, які до нас приїхали, але навчаються дистанційно у своїх школах, звідки вони приїхали. Таких дітей також налічується від тисячі до двох тисяч по області.
З дітьми, які вчаться дистанційно, тісно працюємо, тому що вважаємо, що дистанційне навчання — це добре, але краще вчитися очно. Заохочуємо записуватися в школи за місцем проживання, бо це інтеграція, якість освіти і всі інші речі, адже дитина знаходиться під наглядом вчителів.
Які проблеми найчастіше виникають в громадах в процесі реалізації освіти? Як ми вже згадали, одним із них є демографія.
Є ще виклик, який ми не розуміли до кінця, але деякі громади відчули його вже зараз, а після завершення війни тим більш — нам бракуватиме вчителів. Сьогодні йде мова про вчителів інформатики чи фізики, тому що в університетах немає попиту на такі спеціальності — якщо вони набирають, умовно, п’ятеро дітей, то це вже успіх. Тобто йдеться навіть не про якість кадрів, їх підготовку, а просто про наявність.
Проблемою є й підвезення, тому що багато автобусів забрали на фронт. Звичайно, що ми кожен рік їх купуємо, намагаємося поповнити цей запас.
Зараз ми говоримо про реформу харчування. Ми розуміємо, що змінюємо технологічні карти, меню. Але ми також говоримо про те, що добре приготувати їжу можна лише на якісному обладнанні. Тобто реформа харчоблоків, закупівля техніки є дороговартісною. Не кожна громада може собі це дозволити.
Громадам, депутати та голови яких вважають, що освіта — це поглинач бюджетних коштів, я кажу, що це мотор розвитку громади. До прикладу, якщо говорити про дошкільну освіту: батьки ведуть дітей до садочка, мають вільний час та можуть працювати. Їм вже не треба їхати кудись з громади, тому що вона може створити бізнес, ПДФО та інші речі.
Це саме стосується і позашкільної освіти. Коли в громаді є гуртки, секції — дитині не доведеться виїжджати з громади, тому що, зазвичай, батьки їдуть туди, де вона може здобути освіту. Знову ж таки, коли людина виїжджає з громади, ускладнюється демографічна ситуація.
В освіту потрібно вкладати, тому що вона завтра витягуватиме громаду з проблем, які відбуватимуться.
Яка ситуація з інклюзивною освітою в області? Які ініціативи впроваджують в громадах?
Інклюзивна освіта стабільно розвивається. Коли я прийшов на цю посаду, у нас кількість інклюзивних дітей становила близько 20. Зараз ми маємо понад тисячу таких діток. Це не тільки в нас така ситуація, а й в усій країні.
Діти повинні вчитися в колективах, навіть ті, хто мають особливі освітні потреби, бо таким чином вони соціалізуються та мають дитинство.
Створюються нові інституції, з’явилися асистенти вчителів. Звісно, на все коштів не вистачає, але є правильний вектор і ми туди рухаємося.
На сьогодні у нас дві третини шкіл мають дітей з особливими освітніми потребами. Я думаю, що років через п'ять ми будемо мати 100% шкіл, які матимуть інклюзивних дітей. Тому ми повинні облаштовувати інфраструктуру відповідно до вимог.
Зараз є умова, і ми її виконуємо: при закупівлі шкільних автобусів ми завжди купуємо певну кількість автобусів, враховуючи потреби інклюзивних дітей. Наприклад, на цей рік ми повинні купити 13 таких автобусів і передати їх громадам.
Слід зауважити, що йдеться не про те, що кількість таких дітей збільшилася, а про те, що раніше суспільство не було до цього готовим, адже батьки їх до школи не відпускали, діти були в інтернатах.
Мушу сказати, що, зокрема, ми розглядаємо й скарги зі закладів освіти. За весь час існування інклюзивної освіти, скарг було дуже мало, тобто це одиничні випадки, які можна порахувати на пальцях однієї руки. Тобто йде мова про те, що насправді наше суспільство здорове, бо воно сприймає ті всі речі правильно. Маю щодо цього оптимістичний погляд.
Що, на вашу думку, потрібно впроваджувати і в нас в області, і взагалі в освіті? Про що мало говорять, але це необхідно?
Як би це не було очевидно, але нам потрібно збільшувати зарплату вчителям. Можу говорити про це з погляду того, що мала зарплата не приваблює майбутніх студентів, адже вони думають про своє майбутнє у разі, якщо підуть в педагогіку.
Це призводить до того, що ми маємо низький вступний бал майбутніх вчителів. Тобто на вчителя вступає та дитина, яка не має високого балу. Це призводить до того, що наших дітей вчать не дуже успішні вчителі. Нам треба змінювати цю ситуацію.
Хотілося б, щоб престиж, мотивація, інші чинники призводили до того, щоб ми мали хороший конкурс, вмотивованих випускників шкіл з високими оцінками, які йдуть в педагогіку.
Також треба говорити про природничу освіту, фізику, хімію, біологію, інші природничі галузі — маємо брак людей, які на них вступають. А це речі, які роблять нашу країну успішною та конкурентною, тому ми повинні продукувати майбутніх науковців у ці галузі.
Це також частково лежить і на плечах школи, і на плечах освіти, тому що ми повинні створити цю освітню траєкторію для їх вивчення.
Ще одне, про що ми вже говорили, це вкладання коштів в освіту. Усі повинні розуміти, що це — не поле для політичного ігрища.
Окрім цього, ми повинні якимось чином думати про стимуляцію народжуваності. Коли ми аналізуємо, пік народжуваності в Україні припадає на період з 2011 по 2013 роки. Тоді функціонували програми стимулювання та підтримки молодих сімей — фінанси, бейбі бокси тощо. Якщо немає цієї стимуляції на рівні держави, то варто говорити про неї на рівні громади. Хоч воно не пов’язане напряму, але про це також важливо говорити, бо це лежить в основі освіти.
Можливо, це примітивне мислення, але я також мушу сказати: коли дитина в школі має хороший харчоблок, красиві відремонтовані приміщення, розумних, мудрих, гарних вчителів — для чого виїжджати з цієї країни, з міста? Тому ми повинні зробити освіту такою, щоб нам не було потреби виїжджати.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«Очікуємо 13-14 тисяч учасників»: скільки учнів на Івано-Франківщині вже зареєструвалися на НМТ-2025
Інформаційна війна: у закладах освіти Івано-Франківська проведуть заходи з протидії вербуванню
На Прикарпатті відновили очне навчання в школах. Які заклади залишаються на карантині
