Коли поєднуються дані різних соціологічних центрів, результати можуть бути непередбачуваними. Якщо в інших сферах суспільства цифри говорять одноманітно, у царині релігії вони можуть викривати діаметрально різні показники. Саме тому, аби зрозуміти ширшу картину, у Відкритому православному університеті св. Софії-Премудрості у Києві, 12 липня, відбувся круглий стіл «Релігійно-конфесійна самоідентифікація населення України».
Цього разу Київський міжнародний інститут соціології вирішив за власний кошт включити кілька питань про релігію в останнє опитування, яке проводилось з 19 по 31 травня (повний звіт дивитись тут. Методом особистого інтерв'ю (при зустрічі) опитано 2014 респондентів, що мешкають у 110 населених пунктах усіх областей України (окрім АР Крим та окупованої частини Донецької та Луганської областей). Його особливістю стало формулювання однакових питань у різний спосіб та повторення деяких з них, аби перевірити, чи завжди людина чітко усвідомлює свій вибір. Проте, представлені дані суттєво різнились від досліджень Центру Разумкова і Інституту Яременка.
За останнім опитуванням, 79,6% відповідачів відносять себе до християнства, ще 11,6% респондентів вважають себе віруючими, але не належать до жодної релігії. При цьому 88% християн відносять себе до православних, 8,1% - до греко-католиків, 0,7% до римо-католиків, а 0,4% - до протестантизму. Найголовнішим нововведенням КМІСу стало опитування у два етапи – коли питання про релігію та приналежність до Церкви ставились двічі з інтервалом у півгодини, разом зі зміною порядку варіантів відповідей. Перше питання показало лідерство УПЦ Київського Патріархату (45,7%), після 13,3% християн віднесли себе до УПЦ (Московського Патріархату), 5,9% – до греко-католиків та цілих 22% визначили себе як віруючих, які не належать до жодної конфесії.
Коли ж соціологи поставили варіанти відповіді за абеткою, Українська Автокефальна Православна Церква збільшила свій показник у 5 разів, набравши одразу 4,1%, хоча спершу до неї відносили 0,8% респондентів. Подібний скачок може вказувати як на необізнаність людей, так і на любов до першого варіанту відповіді. З тих, хто в першому формулюванні запитання задекларували приналежність до УПЦ КП, повторно зазначили те ж саме 79% респондентів, з УПЦ (МП) повторились 74% респондентів, але найбільш «стабільними» вірянами виявились представники УГКЦ – 92% повторних відповідей.
Можна говорити про зміну протестантської ідентичності, тому що все частіше люди, які вперше віднесли себе до протестантів, у другому колі опитування визначились як представники інших релігій або конфесій. Незвичними також були зміни відповідей, коли людина спершу обирала християнство, але на другий раз схилялась до буддизму.
Статистика та проблема Донбасу
Чимало питань виникає, коли кидаються в очі суттєві розбіжності у даних різних соціологічних центрів. Більше того, вони суперечать даним державної статистики, де велика за кількістю парафій і священиків церква має куди меншу підтримку серед населення, ніж менша.
«Є дві ключові причини розбіжностей у даних щодо релігійної ідентичності: відмінності у репрезентативності вибірок, які мають місце, відколи почалися військові дії на сході України, та невизначеність поглядів частини населення, - зазначила соціолог релігії та викладач Києво-Могилянської академії Олена Богдан. - З одного боку, через неможливість опитати населення по всій території Донецької та Луганської областей, тепер вибірки репрезентативні для різних генеральних сукупностей: в одних випадках опитують лише ті частини Донбасу, які підконтрольні Україні, в інших – деякі частини, непідконтрольні Україні. Дехто навіть застосовує такий вкрай проблематичний підхід: опитує лише на підконтрольних територіях, а потім поширює ці результати на всю територію Донецької та Луганської областей. З іншого боку, через невизначеність поглядів відповіді можуть змінюватися впродовж короткого часу, а найменші зміни у формулюванні запитання (навіть зміна послідовності варіантів відповідей) можуть спричини суттєві відмінності в результатах.»
Володимир Паніотто, директор Київського Міжнародного Інституту соціології, вбачає однією з головних проблем різних даних проблему опитування територій Донбасу. Адже саме формування вибірки тих, кого мають опитати, протягом останніх трьох років набуло значних змін. Попри спроби КМІСу домовитись про опитування, кінець кінцем вони, як й інші соціологічні групи, опитували лише підконтрольну Україні територію. Однак поширення результатів на всю країну не буде давати правдивої картини.
За словами Михайла Міщенка, заступника директора Центру Разумкова, його центр прибрав непідконтрольні території з опитувань ще два роки тому. Однак тепер порівняння минулих даних з новими вимагатиме виключення певних територій з попередніх показників, аби саме по собі воно було правдивим.
Найбільші розбіжності виявляються у порівнянні формальної статистики громад з тим, як визначають свою релігійність українці. Проблему ж невідповідності офіційної статистики та соціології представник Департаменту у справах релігій та національностей Лариса Владиченко вбачає у «паперових» громадах.
Згідно з даними Департаменту Мінкульту, кількість священиків УПЦ (МП) у понад тричі перевищує кількість священиків УПЦ КП (10 169 і 3 332 осіб відповідно), кількість діючих релігійних громад – у понад 2,5 рази (12 167 і 4 658 відповідно). Це є повністю протилежним показником щодо тих даних, які показують усі соціологічні опитування. При цьому державні діячі не зацікавлені у дослідженнях, а тому показники соціологічних центрів є уривчастими через брак коштів.
До 2007 року відбувалось стрімке збільшення громад УПЦ (Московського Патріархату), що змінилось хвилею занепаду та нового росту після чергової зміни влади. Відсутність перепису населення та соціологів у держструктурах призводить до браку самих даних. Наприклад, у Польщі статистика оновлюється завдяки добровільній згоді релігійних організацій. Департамент розсилає листи у громади з проханням надати статистику, і отримує відповіді від 70-75% спільнот. Головною проблемою у їхньому випадку залишається Римо-Католицька Церква, яка має власні звітності, але любить завищувати показники.
«Некомпетентність» населення
Важко уявити, щоб люди регулярно аналізували власне віросповідання та щоразу могли чітко відповісти, до якої Церкви належать чи у що конкретно вірять. Нерідко лунають відповіді про «Український Патріархат», де в першу чергу сильним є бажання мати Церкву, яка є незалежною від Москви. Однак таблички на кшталт «Українська Православна Церква» без зазначення Патріархату можуть давати зовсім різні дані в результаті.
Михайло Міщенко бачить ключову проблему у некомпетентності громадян. На його думку, вони не завжди розуміють різницю між церквами, знають аспекти певної віри, розуміють, що реінкарнація не має бути складовою світогляду християн і т.д. При цьому зміна приналежності до КП або МП нерідко залежить від порядку варіантів відповіді під питанням (перший є кращим), а кількісна зміна вірян КП, попри інший відсоток, не є такою значущою.
«Значна частина наших співгромадян є мало обізнаними у релігійних питаннях, - додав аналітик. - Тому, насамперед, хотілося б підкреслити, що не потрібно використовувати дані соціологічних опитувань у спекулятивних цілях: яка церква є більш популярною, а яка — менш. І в силу того, що рівень компетентності громадян при відповіді на питання стосовно своєї релігійної ідентичності є недостатньо високий. У зв’язку із тим, що дані істотно залежать від постановки запитань, як і через те, що релігійна ідентичність є не дуже стійкою, і ми не можемо сказати, що через деякий час тенденції не зміняться».
В'ячеслав Горшков з Києво-Могилянського богословського клубу переконаний, що подібна некомпетентність дуже вигідна церквам, яким зручно «мати сіру масу, якою легко керувати»: «Низький рівень обізнаності людей є вигідним для самих церков, тому що створює ту масу людей, якими зручно керувати. Але чи може держава створити певний механізм, який підштовхне церкви до роботи з вірними?»
Київський проти Московського
Усе ж таки дослідники одноголосно констатують збільшення вірян УПЦ Київського Патріархату або ж вихід Церкви на лідерські позиції, хоча й не вважають вищі відсотки суттєвою зміною. На цьому тлі відбувається коливання показників УПЦ (Московського Патріархату), які зменшуються, але не суттєво. За даними Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка, ті, хто себе відносять до КП – це 17%, до МП – 14% респондентів. Досі більше 40% відповідачів — це ті, хто себе вважають православними без визначення конфесійної належності.
«За останні роки у нас зменшується частка тих, хто ідентифікує себе належним до Церкви Московського Патріархату, – прокоментувала голова правління Інституту Ольга Балакірєва. – Тут є низка чинників, які стосуються, з одного боку, зростання тих, для кого це не важливо. З іншого боку, безперечно, діє соціокультурний фактор, який має вплив і політичної складової: коли люди можуть належати до громад МП, але на сьогоднішній день їм це некомфортно визнавати. Тож вони себе відносять просто до православ’я, не визнаючи свою конфесійність. Хоча частка тих, хто визнає свою належність до КП, зростає, але я не можу сказати, що це суттєве збільшення і що відбувається перетікання від МП до КП».
За національною ідентичністю та поглядам щодо зовнішньої політики, переважна більшість вірян обох Церков вважають себе «тільки українцем/українкою» (без поєднання з російською або іншою ідентичністю) - 90% вірян УПЦ КП та 76% УПЦ (МП). «Більше українцем» назвали себе 6% УПЦ КП та 6,3% з УПЦ (МП), однаково українцем та росіянином вважають себе 3,5% вірян Київського та 7,9% вірних Московського Патріархатів. Тільки росіянином/кою визначають себе 0,3% вірних УПЦ КП та 4,8% вірних УПЦ (МП). Більшість вірян УПЦ КП вважають, що «відносини України з Росією мають бути такими ж, як з іншими» (54%), а більшість вірян УПЦ (МП) – що «Україна та Росія мають бути незалежними, але дружніми державами» (59%).
Професор та народний депутат Віктор Єленський певен, що на коливання вірян КП або МП суттєво впливає культурна та національна ідентичність, а зовсім не релігійна. Це обумовлено тим, що навіть у показниках релігійних практик віряни обох Церков є однаковими, різняться не за конфесіями, а за регіонами проживання (захід залишається більш воцерковленим). Останній рік виявив те, що Київський Патріархат вперше перевищив за показниками «просто православних» на тлі суттєвого зниження довіри до лідера УПЦ МП (з 54% до 31%). Фактично не змінився рівень довіри до УПЦ КП та УГКЦ, але стало більше думок про зловживання Церкви. За висновками експерта, подібні цифри вказують на прагнення згуртуватись навколо однієї Церкви, яка б могла стати Помісною, і поки цей вибір радше падає на Київський Патріархат.
«Просто православні»
«Складається враження, що частина людей зараз стали зазначати належність до УПЦ КП замість відповіді «просто православний» через патріотичні почуття та активну позицію Київського Патріархату під час Євромайдану, - продовжила Олена Богдан. – Загалом, щоб розуміти ситуацію щодо релігійності, нам потрібні значно більше запитань про релігійні погляди та практики. Останнє комплексне дослідження щодо релігійності було проведене у 2008 році в межах участі України в Міжнародній програмі соціальних опитувань (ISSP).Тоді «православних без чіткого означення» було 41,5%, а до Церков Київського та Московського Патріархатів задекларували належність 18,4% та 17,7% респондентів відповідно. Було б добре, щоб України взяла участь в аналогічному опитуванні ISSP у 2018 році: ми могли б краще зрозуміти зміни в часі й релігійність України у порівнянні з іншими суспільствами. Після 2008 року були деякі інші опитування, сфокусовані на релігійності, зокрема й у Центра Разумкова, але, на превеликий жаль, наразі їхні масиви й анкети не передають для аналізу за межі дослідницького центру, який провів опитування, а це суттєво обмежує у висновках».
Цікавим показником було питання у продовження життя після смерті, де у людей з церковною ідентичністю цей показник сягав 58-59%, у «просто християн» – 44%, а у греко-католиків –87%. Можна стверджувати, що у 2008 році греко-католики мали не лише культурну ідентичність, а й певні чіткі вірування, які є усвідомленими і зараз.
Михайло Міщенко бачить православну ідентичність радше як соціокультурну, тому що це є національно-релігійною вимогою часу. Тому відсоток тих, хто вважає себе православними, нерідко високий серед невоцерковлених людей.
Висновки на майбутнє
Фактично окрім комерційного замовлення на проведення опитування, інших опцій кількісного соціологічного дослідження майже не існує. Дуже рідко дослідникам вдається отримати грант. Традиційними залишаються лише регулярні дослідження, як у Центру Разумкова чи Фонду демократичних ініціатив. Коли ж йдеться про менш політизовані речі, та ще й експерименти, то в Україні немає подібного фонду, на відміну від західних сусідів. Ці нові запитання в опитуванні КМІСу були здійснені власним коштом, за рахунок зменшення прибутку.
Якісні дослідження могли б дати значну глибшу картину, наприклад, серія інтерв’ю, певна Олена Богдан. Вони дадуть змогу побачити погляди українців таким чином, як дослідники намагаються розібратись з етнічною ідентичністю. Соціолог з УКУ Вікторія Середа нещодавно демонструвала, як протягом години людина може висловлювати кардинально протилежні речі і вони досить гармонійно укладаються в її голові. У випадку релігійності ключове поняття – це невизначеність, тому що навряд хтось часто питає людину, у що вона вірить і до якої Церкви належить.
Професор соціології Євген Головаха бачить потребу у проведенні комплексних досліджень, які б були точковими у конкретних духовних громадах. Але, на його думку, ініціативу мають висувати релігієзнавці, а не самі соціологи. Тоді, за наявності комплексної методології, можливо сформувати цілеспрямовані вибірки та мати особливі результати.
Отримані дані у перспективі можуть мати і практичне втілення. За висновками учасників, це можуть бути важливі сигнали для самих релігійних організацій, які отримують оцінку діяльності від вірян. Також цифри можуть лягти в основу розуміння, як має бути сформована майбутня капеланська служба та відбуватись землевідведення релігійним громадам. Це б могло значно полегшити життя чиновникам та зняти гострі питання щодо того, яке місце у суспільстві посядуть релігійні організації.
