Оновлена редакція Концепції зовнішньої політики Російської Федерації чітко декларує мету реінтеграції країн СНД під егідою Москви.
Згідно з усталеною традицією протягом року після обрання президент Росії затверджує нову редакцію Концепції зовнішньої політики. Так було і 2000-го, і 2008-го (менше ніж через півроку після приходу на найвищу посаду Дмитра Медведєва). Підписаний минулого тижня Володимиром Путіним документ дуже точно відображає ідеологічні установки його програмної статті як кандидата в президенти, опублікованій в «Московских новостях» торік. Це дозволяє розглядати концепцію не просто як декларацію, а як реальний план дій на міжнародній арені.
2015: дед-лайн побудови нового світу
Нова редакція документа чітко відображає зростання самовпевненості Путіна і його команди. У тексті вперше не просто йдеться про прагнення Росії бути одним з впливових центрів світової політики, а й про те, що Москва «цілком усвідомлює свою особливу відповідальність за підтримання безпеки в світі як на глобальному, так і на регіональному рівні». Цим, а також акцентом на проведенні «самостійного і незалежного зовнішньополітичного курсу» підводиться ідеологічна база під демонстративно відмінну від західної позицію щодо Сирії, Малі, Ірану та інших проблемних точок на планеті. Кремль відкрито претендує на фактично рівну зі Сполученими Штатами роль у формуванні нової світобудови і дає зрозуміти: щодо кожного питання Заходу доведеться проводити з Росією окремі переговори й шукати компроміс. Вашингтон більше не може розраховувати на підтримку за замовчуванням, навіть зважаючи на співпадіння цінностей або ідеологічних установок.
Автори цієї редакції концепції на відміну від розробників варіанту-2008 змальовують світові тенденції фактично в темних тонах: це і глобальна економічна криза, і скорочення можливостей історичного Заходу домінувати у світовій економіці і політиці, і «тенденція на реідеологізацію міжнародних відносин» (хоча в концепції 2008 року проголошувалося «припинення ідеологічної конфронтації і послідовне подолання спадщини «холодної війни»). Росія в цьому морі хаосу конструкторам нового зовнішньополітичного курсу ввижається островом стабільності та передбачуваності.
Схоже, саме бажанням скористатися глобальною турбулентністю і відволіканням США на проблеми Близького Сходу пояснюється той факт, що консолідація пострадянського простору під орудою Москви визначається як ключова мета російської дипломатії. Багато західніх аналітиків, до речі, саме оглядкою на Захід пояснюють визначений Володимиром Путіним графік створення Євразійського союзу — до 1 січня 2015 року. Саме до того часу Вашингтон згорне місію в Іраку і радикально скоротить військову присутність в Афганістані, звільняючи фінансові та військово-політичні ресурси для включення у велику гру в Євразії.
Ніхто крім нас
Простір СНД традиційно визначався як пріоритетний напрям зовнішньої політики Росії в усіх концептуальних документах із середини 1990-х. Однак ніколи ще цьому вектору не приділялося стільки місця в тексті концепції, як в її нинішній редакції. Про цілі і завдання російської дипломатії на пострадянському просторі сказано більше, ніж про відносини з ЄС, США та Китаєм разом узятими.
Ключова відмінність від установок п´ятирічної давнини — чіткий акцент на прагненні реінтегрувати країни СНД у рамках повністю контрольованого Москвою проекту. 2008 року стверджувалося, що «Росія підходить до торгово-економічних зв´язків з країнами-учасницями СНД з урахуванням досягнутого рівня співробітництва, послідовно дотримуючись ринкових принципів як важливої умови розвитку справді рівноправних взаємин». Зараз словосполучення «ринкові принципи» в документі не знайти, що дає підстави припускати докорінний злам у ставленні російського правлячого класу до регіону: очевидно, Москва поступово відходитиме від прагматичного прагнення «монетизувати» відносини із сусідами. За побудову імперії необхідно платити. Путін же довший час сподівався домінувати на пострадянському просторі, одночасно переводячи відносини з потенційними сателітами на ринкові рейки. У результаті Росія ледь не позбулася останнього союзника в особі Білорусі. Нова редакція концепції передбачає неминучу необхідність економічних поступок в обмін на політичне лідерство. У цій логіці в Москві закривають очі на тривале субсидування білоруської економіки, перенесення російських виробництв у рамках Митного союзу на територію ліберальнішого Казахстану і необхідність фактично годувати Киргизію після входження її в інтеграційний блок.
Далі в концепції стверджується, що «споруджуваний на універсальних інтеграційних принципах новий союз покликаний стати ефективною сполучною ланкою між Європою та Азіатсько-Тихоокеанським регіоном». Головне в цьому пасажі навіть не претензія на побудову незалежного і від ЄС, і від Китаю блоку, а словосполучення «новий союз». Автори документа не могли не розуміти, з яким саме союзом подібні слова викличуть асоціацію у всіх жителів однієї шостої частини суші. Так, ще в грудні гнівно відреагувавши на висловлювання держсекретаря Гілларі Клінтон про загрозу «відновлення Радянського Союзу під іншою вивіскою», МЗС РФ зараз фактично підтвердив виправданість її побоювань.
Уперше в історії сучасної Росії в концептуальному документі щодо питань її зовнішньої політики окремим пунктом прописані цілі щодо України: «вибудовувати відносини з Україною як пріоритетним партнером у СНД, сприяти її долученню до поглиблених інтеграційних процесів». Тепер втягування Києва в євразійську інтеграцію — не просто щоденна практика, а й офіційно задеклароване завдання дипломатії РФ.
Особливий інтерес для нас становить такий пасаж у документі: «Поважаючи право партнерів по Співдружності на вибудовування відносин з іншими міжнародними суб´єктами, Росія виступає за всеосяжне виконання державами-учасницями СНД узятих на себе зобов´язань у рамках регіональних інтеграційних структур із російською участю». Ніколи ще в такого роду текстах Москва не визнавала своє бажання обмежити геополітичний плюралізм у регіоні, прагнення колишніх союзних республік увійти в інтеграційні об´єднання без російської участі. Російська сторона відверто заявляє: будь-які інтеграційні зобов´язання перед Москвою роблять неприпустимою інтеграцію кудись іще.
Путін узявся за будівництво нового політичного союзу під своїм керівництвом із залученням у нього поступово всіх країн СНД. Причому взявся з такою впевненістю у своїх силах, що навіть не намагається ховати за міркуваннями про зростання товарообігу і вигоди економічної інтеграції намір через Євразійський союз визначати майбутнє країн співдружності. Це недвозначний натяк на те, що заради «примусу до дружби» можуть бути використані будь-які засоби переконання аж до торгових воєн. Тим же, хто готовий капітулювати перед цим батогом, Москва натякає на можливість отримання пряника — у вигляді послаблення економічного режиму і дотацій. З обов´язковою умовою дотримання ідеологічної лояльності Кремлю.
Джерело: Коментарі
