Співпраця між івано-франківським ЦСМ та Zenko Fоundation стартувала в 2016 році під час першого міжнародного культурного форуму Zenko Platform, продовжилася у виставкових проектах 2017 року: «Чеч» (с.Татарів), «Show promise» (Львів), «PortoFranko» (Івано-Франківськ), «Personal structures» (Венеція), міжнародного семінару «Європейські культурні резиденції» (с.Татарів) і відкрила виставковий сезон 2018 року виставкою-презентацією творів українських сучасних художників з колекції фундації в Івано-Франківській галереї «ЧЕЧ».
Жителі міста вперше матимуть змогу побачити оригінали робіт учасників легендарної київської арт-тусовки початку 1990-х, так званої «Паризької комуни» Арсена Савадова, Олександра Ройтбурда, Василя Цаголова; співзасновників «Вольової грані національного постеклектизму» Олега Тістола, Марини Скугарєвої, Вінні Реунова; директора Інституту проблем сучасного мистецтва при Академії мистецтв України Віктора Сидоренка. Твори добирались відповідно до ідеї прослідкувати методи роботи митців з фотографічним зображенням. Експозицію доповнено фото А.Савадова з відомих проектів «Донбас-шоколад» та «Колективне червоне».
Доповнять виставку лекції про новітню історію мистецтва в Україні та проблематику колекціонування творів сучасного мистецтва. Організатори сподіваються, що виставка спровокує мистецькі діалоги в містечковому середовищі Франківська, а також активізує діяльність місцевих інституцій, дотичних до сфери культури.
А. Савадов, «Донбас-Шоколад»
На виставці можна побачити як твори кінця ‘90-х (фото А.Савадова із серії «Донбас-Шоколад», 1997р., та «Колективне червоне», 1998 р.; живопис В.Сидоренка «Жінки в човні», 1997 р., із серії «Амнезія»), так і картини останнього десятиліття (А.Савадов «Чорне море», 2007; М.Скугарєва «Натюрморт», 2008; О.Тістол «Бедуїн», 2009; О.Ройтбурд «Останнє селфі», 2010; В.Цаголов «Балерина», 2012; В.Реунов «Форбс», 2013), котрі «ілюструють» «часів змін» в країні. Художники свідомо уникають концептуалізму і зосереджують увагу на живописності, що базується на модерній естетиці.
О. Ройтбурд, «Останнє селфі»
Небажання відвертатися від чуттєвого світу, щоб обмежитися колом поняттєвих спекуляцій, вилилося в намагання розшукати «невловимі цінності» через матеріальні еквіваленти. Дорога до картини прокладена через споглядання та презентацію старих фото, що пропонує новий простір на стику двох реальностей: природи і культури. Розмова про пам'ять ведеться у спосіб, що творить інтуїтивний емоційний простір для пошуку позачасової правди про історію. Митці застосовують традиційні малярські прийоми з щирою вірою, що живопис є результатом специфічного людського досвіду пізнання і подолання амнезії.
В. Сидоренко, «Жінки в човні»
Деталі переносять побутовий сюжет в сферу ірреального. На оголених жінках нижче поясу можна помітити з’яву луски в блакитному ореолі. Русалки? Кого рибалить юнак? Малярські деталі промовляють про пульсуючу органічну матерію, з’являється відчуття доторку до чогось важливого. Краса трактується художником як особливий випадок правди про природу, коли мистецтво переступає кордони картини, даючи відчуття міфічного і символічного досвіду, артистичний переклад природних процесів, спричинених дією часу. Пожовкле фото трансформується в кольоровий, стильний живописний образ-жест, що проявляє приховані риси світу. Він стає викликом, кинутим минулому, інструментом для поринання людини в стан вічного сьогодення, без оманливих «колись» і «потім». Найсильніші спогади з дитинства пов’язані з ситуаціями, які викликали сильні емоції. Тож митець витягає ці моменти з безодень пам’яті, щоб надати їм другого життя. Фотографія ніби говорить, що спогади є такою ж ілюзією, як і мрії. Це лишень вібраційне нав’язування вже чи ще не існуючого.
М. Скугарєва, «Натюрморт»
В мистецькій дії, звільненій від конвенціональних медіальних форм виразу, мова повинна йти перш за все не про однозначні концептуальні засади, а скоріше про винаходження знаків і жестів, котрі в результаті своєї радикальної відкритості отримують значення в конкретний момент і в специфічному контексті суб’єктивно-суспільного обміну між реципієнтами. Натюрморт стає доказом утопічної людської діяльності, спробою вловити потік безкінечності у вигляді зернин сенсу, екзистенційним, поетичним зверненням, метафоричним посилом. В порожнечу. Інтервенція в простір nature morte фігури пташки, що беззвучно зависла по центру картини над столом, стає способом пошуку експресії, екстравертною та діалектичною конфронтацією поміж світом «живих» та «неживих» предметів та щоденним життям. Взаємодія інтервенції та оточення відбувається на багатьох рівнях, тому стосується візуальної та семантичних сфер. Тож мистецький твір стає своєрідним дослідженням напруження між стабільністю й хаосом, логікою та абсурдом, живописністю і трафаретною схематичністю.
В.Реунов, «Форбс»
Хаотичне нагромадження атакує зір глядача колажовою контекстуальною рваністю і «випадковою» склейкою. Фотографії зіркових моделей пройшли своєрідну вторинну переробку, послужили медіумом, а також допоміжним інструментом для конструювання нового медіуму. Об’єднанні живописною площиною полотна, що імітує обкладинку часопису, вони складають дивний вид пораунків з минулим, історіями зображених персонажів, історією мистецтва цитованих творів, історіями відносин. Затираючи часову лінійність митець розміщує на одній площині персонажів та події, як однаково важливі, створюючи за допомогою нагромадження постатей декоративний колаж, взірчастий гобелен.
О.Тістол, «Бедуїн»
Фотографію, з якої мальовано портрет, немовби було піддано цифровій обробці, тому картина набуває декоративно-орнаментального забарвлення. Маніпуляції фотообразом нівелюють його міметичні функції, зникає зв'язок з реальним світом. Лиця набувають умовних рис, про психологію тут взагалі не йдеться. Колір стає стилістичною умовністю. Емоції залишаються поза кадром. Митець немовби вступає в гру з медійними і культурними зображеннями в контексті стереотипів, що функціонують у суспільстві. Полотна художника характеризуються контрастною колористикою, синтетичністю форм, монументальністю та ліричністю.
А. Савадов, «Колективне червоне»
Чим є живопис після фотографії? Реальність, свідком котрої була фотографія, піддається маніпуляції, що спричиняє делікатне зміщення акцентів значення. Митець відсилає до мистецтва давніх епох, яке намагалось узагальнити сукупність людського знання, але одночасно веде полеміку з традицією, додаючи моралізаторську основу з нотками анархізму.
А. Савадов «Місяць»
У багатьох архаїчних народів є уявлення про те, що раніше люди вмирали і знову відроджувалися, як місяць, але згодом чомусь втратили цей дар. Також місяць наділяли жіночими рисами, коли мова йшла про бінарні опозиції. Світ, що нас оточує, перенасичений образами, знаками, зображеннями, прославляє їх, щоб потім зіпхнути в небуття. Інколи шокує реальністю, але частіше дратує монотонною стриманістю візуальних образів. Насичені образи не творять нових сенсів і нового розуміння світу. Навпаки, створюють додаткову відстань, спричинену їх короткочасним існуванням.
О. Тістол, «Китаєць»
Митець ощадливо використовує зображальні ресурси – делікатний орнамент біоморфного рисунку сміливо, а ля пріма, зафарбовано умовними кольорами. Зелень тла та коричнево-охристі тони створюють аскетичну і виважену кольорову гаму. В той же час, м’яке тло контрастує-переливається з малюнком жіночого обличчя з рабськи-допитливим поглядом знизу вгору. Форма лику, перенесена з фото, немовби схоплена в процесі творення, робить поверхню картини динамічною. Портрет-композиція чиста й спонтанно імпресіоністична, позбавлена надлишку шарів фарби, насправді продумана, виважена, логічно побудована. Ця техніка немов би особистий підпис митця.
В. Цаголов, «Балерина»
Оперування «простими засобами», широкий пензель, незафарбована поверхня полотна, доступна, невибаглива колористика, вправна пластика форм очищають візуальне повідомлення. Митець чітко розрізняє малярську фактуру, завдяки чому пластика кольору інтенсивніше впливає на оптичну ілюзію. Художник іронізує, відсторонюється та залишає вільний від імперативу називання та впізнавання простір зображуваного.
